Ірина Садула,
дослідниця, учителька української мови та літератури
с. Тязів Івано-Франківської області
“Ця Богом послана Голгофа веде у паділ, не до гір…”
Василь Стус
“Стріляй і жди, що буде кара –
Із Зерова зросте зерно.
Дощем на лан впаде Драй-Хмара,
коріння пустить Семенко…”
Юлія Косівчук
Письменник, перекладач, учасник літературно-мистецької групи неокласиків, дослідник-славіст, літературознавець, поліглот, знав близько 20 мов, автор єдиної прижиттєвої збірки “Проростень” (1926), відомого сонета “Лебеді”, присвяченого товаришам-неокласикам. Один з найвідоміших представників епохи “Розстріляного відродження” любив грати у волейбол і крокет, цитував напам’ять безліч віршів, вирощував квіти та обожнював Дніпро. Випуск журналу “Сучасність” за 1965 рік був присвячений життю і творчості геніального українського митця.
“Татуню мій, коханий, любий,
Твій сміх і вишита сорочка,
Рожевий май – усе голубить
покинуту тобою дочку”
Одного разу я придбала тоненьку збірочку вибраного Оксани Драй-Хмари під назвою “Промінь крізь хмари”, прочитала на звороті обкладинки вище процитовані слова і не змогла їх забути. Відтоді минуло багато часу, щоразу подумки поверталася до них, читала і думала. Одначе про Михайла Драй-Хмару насмілилася написати лише тепер.
Оці вражаюче сильні слова “покинуту тобою дочку” і стали поштовхом роками носити у голові мрію – сісти та осмислити.
Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 року в селі Малі Канівці Золотоноського повіту на Полтавщині (тепер Черкащина). Навчався чотири роки в початковій школі у Золотоноші, а відтак закінчив чотири класи гімназії в Черкасах. 1906 року юнак пройшов конкурс і почав навчатися в колегії Павла Галагана в Києві (закінчив навчальний заклад у 1910 році ). Опісля вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Від 1915 до 1917 року працював у Петербурзі, проте невдовзі повернувся до Києва.
Жалять і цілують флейт жагучі оси,
лащаться гобоїв золоті джмелі…
Серце молодече п’є медові роси,
хоче жить, творити на своїй землі…
із вірша “Симфонія”, 1934 р.
“Першого вірша українською мовою надрукував у журналі “Нова думка” за 1920 рік, – напише митець у “Автобіографії”.
У 26 років молодий науковець вирушає в закордонне турне й працює в університетах Бухареста, Загреба, Белграда й Будапешта. Повернувшись, пише різні дослідження і стає професором університету УНР у Кам’янці-Подільському (від 1918 до 1923 року працював там доцентом). Працює також в українській Академії наук, разом з Агатангелом Кримським.
У статті про Михайла Драй-Хмару видатний український митець Святослав Гординський писав: “У виданій 1926 року, єдиній своїй друкованій збірці “Проростень” поет не помістив усіх своїх тодішніх віршів, тільки вибрав найкращих з них. Збірка ця, що складається з 37 окремих поезій, хоч і є єдиною його прижиттєвою збіркою, достатня для того, щоб запевнити її авторові тривале місце на самому вершку українського поетичного Парнасу…”.
Справді, поет безмежно захоплювався українськими словами, живою мовою:
“Люблю слова, що повнодзвонні,
як мед пахучі та п’янкі,
слова, що в глибині бездонній
пролежали глухі віки”.
03.01.1925 року Михайло Драй-Хмара у своєму щоденнику писав:
“Я не вріс у свою епоху, бо протягом майже 20-ти років (з 9-тьох і до 29-ти) був ізольований від життя. Спочатку “манастирське житіє”в Панському, від якого я, 9-літній хлопчик, буквально втік. Потім брудна Золотоноша. Далі гімназія, колегія, університет і, нарешті, блукання в тумані архаїчної філології. Хіба цього не досить, щоб зовсім одірватись від землі?”
З листа від 22.01.1928 року дізнаємося про важливі події у житті поета. Уся родина мандрувала до Криму на два місяці, мешкали у селищі Гурзуф. Відтак була подорож у Конча-Заспу (Київщина):
“Пам’ятаю, був чудесний теплий день. У повітрі літало бабине літо. Я з Ніною найняв човна, поїхав Дніпром униз. Десь проти Китаєва ми звернули вбік, заїхавши в рукав, що зветься Коник. З одного боку верби, з другого золотий пісок. Доїхавши до кінця рукава, ми позлазили з човна на берег і пішли Жуковим островом на Кончу-Заспу…”.
22.11.1928 року Михайло Драй-Хмара зробить такий запис:
“Я ніяк не міг і не можу пригадати, що саме мені снилося, але загальне враження лишилося таке: нема чим дихати, через секунду – смерть. Я схопився з дивана, підбіг до вікна, вернувся назад, щось перекинув по дорозі, прожогом вискочив з кабінету в коридор, з коридору вскочив у велику кімнату й став, ухопившись за серце. Воно колотилося в грудях, як спіймана пташка. Я стояв, мабуть, із хвилину, як укопаний, поки не розвіявся цей кошмар”.
Відтоді мине 11 років – і цей сон стане гіркою і страшною реальністю. 19 січня 1939 року у таборі, на Колимі, був розстріляний видатний український вчений та письменник Михайло Драй-Хмара.
Доля навіки роз’єднає Михайла Драй-Хмару від його сім’ї. І лише листи будуть тією рятівною ниткою та болючою згадкою. Більшість листів, надісланих із заслання, збереже дружина Ніна. Згодом донька Оксана опублікує їх, як вічну шану батькові, в котрого забрали нагло життя.
З листа від 02.06.1936 року:
“Тільки наприкінці червня або на початку липня я прибуду на 7 місце мого заслання. У вагоні зараз спека, я сиджу в одній сорочці, грають в доміно… Я бачу і в моїй уяві стає милий, дорогий Київ, ви, мої милі, і останнє побачення з вами в напівтемній комірці 5-го квітня, коли доцінька в пориві ніжности хотіла мене поцілувати. Обіймаю вас і міцно, міцно притискаю до свого серця…”.
Зі спогадів доньки Оксани:
“У спогадах тих, що знали й любили Михайла Панасовича, виринає гарно збудована постать людини, вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – у всьому відчувався артистичний смак, навіть мав краватку вишивану стильним українським взірцем. Він був від природи спортсменом. Ще в дитинстві малий Мишко робив собі дерев’яні ковзани й ходив ковзатись на річку. Пізніше, в київський період свого юнацького життя, захоплював глядачів своїм вальсуванням з фігурами на льоду…”.
“Татуньо кохався у квітах і вирощував влітку на нашому балконі гвоздики, вербени, левкої і резеду для пахощів увечері. У теплу погоду він любив спати на балконі”.
Цитуємо також безцінні спогади про жахливі сторінки життя Михайла Драй-Хмари від дружини – Ніни Драй-Хмари, уривок зі статті Миколи Жулинського “Із фаланги вибували найкращі” (роздуми про 1920-1930 pp.). Сучасність. 1989. Ч.10. С.26-32.
“Вперше мого чоловіка заарештували 3 лютого 1933 року, – розповідає Ніна Драй-Хмара. – Протримали його три місяці і звільнили. Але водночас звільнили мого чоловіка з усіх посад. А мав він їх багато. Працював в Українському інституті лінгвістичної освіти професором слов’янського відділу, очолював катедру загального мовознавства в Поліському педагогічному інституті, завідував катедрою українознавства в Сільськогосподарському інституті і разом з академіком Агатангелом Кримським готував до друку матеріяли Комісії дослідження історії української наукової мови… Та ніде на роботі професора Михайла Драй-Хмари не поновили, тільки вилучили його твори з бібліотек…”.
Донька Михайла Драй-Хмари – Оксана Драй-Хмара (Ашер) (1923-2018) – літературознавиця, науковиця, перекладачка, письменниця, дослідниця життя і творчості свого батька.
У статті Наталія Вусатюк “Нові факти до біографії Оксани Драй-Хмари (Ашер)” читаємо:
“Після другого арешту М. Драй-Хмари у вересні 1935 р. й заслання на Колиму над його дружиною і донькою теж нависла загроза заслання.
Наприкінці червня 1937 р. у Ніни Драй-Хмари забрали паспорт і попередили, що її разом із донькою Оксаною вишлють із Києва на 5 років. У Башкирію, в м. Белебей, Ніна й Оксана прибули 15 липня 1937 р. Оксана Драй-Хмара прибула до Праги без матері 21 жовтня 1942 р. 23 червня 1967 р. захистила докторську дисертацію на тему “Михайло Драй-Хмара і українська неокласична школа”.
Оксана Драй-Хмара упродовж усього свого життя робила усе для популяризації життя і творчості свого батька: писала, досліджувала, перекладала, укладала книги творів Михайла Драй-Хмари. А збірка митця, що вийшла друком 1964 року у Нью-Йорку засвідчує, що творчим доробком митця дуже перейнялася і дружина – Ніна Драй-Хмара. Адже на першій сторінці книжки зазначено: “Накладом дружини автора”.
“4-го вересня 1935 року, після другого арешту, почався довгий, трагічний шлях Михайла Драй-Хмари на Голготу”, – написала донька поета, Оксана Ашер, у передмові до видання. Його засудили за “живе почуття і вільну думку”.
“Мені часто сняться смачні речі і найбільше я про їжу думаю…”
“Раніше я думав про філософські матерії, а тепер думаю про шлунок, – так усе міняється…”. Унікальний опис усіляких смачних страв та напоїв митець Михайло Драй-Хмара описав у листі до рідних з табору від 6 квітня 1938 року.
Як відомо, Ніні Драй-Хмарі з донькою Оксаною вдалося емігрувати до західної Європи, відтак – до Франції та Америки. Листи свого чоловіка жінка зберегла. 1947 року письменник Юрій Клен видав маленьку книжечку “Спогади про неокласиків”, у яких були вміщені окремі листи М. Драй-Хмари. Відтак велика частина цього матеріалу була опублікована у журналі “Сучасність” 1978 року (із передслів’ям доньки Оксани Драй-Хмари). Серед них один лист вражав найбільше:
“Голод навіяв йому галюцинації, що їх він віддав у листі з переліком наїдків і напитків, листі, якого я, як єдиного, подав без скорочень, бо це один із найгеніяльніших у світовій літературі опис страв, в якому він перевершив великого у цих описах майстра – Гоголя” (Юрій Клен, “Спогади про неокласиків”, 1947 р.).
Ось уривок із листа М. Драй-Хмари:
“А які смачні мариновані груші, яблука, сливки і вишні подавалося у мами на стіл до пряженої качки або до котлет! Я вже не кажу про мамалиґу, яку я любив їсти з молоком. Але гречаних лежнів зі свіжим сиром, ледве підрум’янених з одного боку, та ще зі сметаною, я й згадувати не можу. Ах, як часто я їх в уяві їв, нудьгуючи в проходах, набитих людьми, що вешталися! Не забув я і маминих сирних пасок, ванільної та шоколядної, ані мазурок її та баб, таких запашних, що впрост у роті танули, коли їлося їх до чаю, наполовину заправленого ромом або вином. Згадую я і колеґіятські обіди, і наші, на Садовій, що рясніли городиною з фаршом (кабачки, помідори, сині баклажани, голубці і т. п.), молочними стравами, що я їх так люблю, та солодкими бабками зі сметаною і варенням, киселями та компотами. А на столі у нас завжди пінилися великі келихи з пивом. Як смачно воно пилося після поросяти з хріном або після пилава, цебто, жирної баранини з рижком!”.
Сучасність, роки російсько-української війни…
Артур Дронь, цитата з книги “Гемінґвей нічого не знає” (“Видавництво Старого Лева”, 2025):
“Наша їжа і вода замерзали. Ми розламували на двох-трьох затверділі снікерси. Розморожували трохи води і кип’ятили її, заливали польську мівіну і сьорбали одною на двох ложкою. І байдуже, помитою чи ні. Тому щойно була можливість, ми святкували те, що досі дихаємо, скуповуючи всю їжу, доступну в Краматорську. Ми ніколи собі не шкодували. Ми завжди були голодними…”.
Коли я прочитала книгу короткої прози “Гемінґвей нічого не знає” ветерана російсько-української війни Артура Дроня, то простежила чимало паралелей і згадала той незрівнянний опис про їжу М. Драй-Хмари, написаний майже 100 років тому. Поет часто скаржився на страшний голод, холод та обмерзання. Він взяв з собою “Божественну комедію” Данте, щоб її перекладати. Митець вірив, що це йому вдасться навіть там. Та не судилося…
Спочатку була надія: “Про Колиму кажуть, що це один з кращих таборів, що там добре годують і одягають та що там є можливість заробити. Якщо я буду на легкій праці, то я зможу навіть писати…”.
Потреби: “Мені потрібні тільки продукти, що мають у собі вітаміни “С”. Тому прошу прислати сала й часнику…”.
Потім була пам’ять, щоб не забути і не втратити найдорожче: “Не забувайте час від часу надсилати мені свої знімки. Добре, якби ви сфотографувались у вашій же кімнаті, щоб я міг пізнати знайомі речі, вікна, двері…” (1937 р.).
Безнадія: “Сьогодні роздано сто листів, але я не дістав жодного… Сьогодні я працював у лісі до 3 години дня” (1937 р.).
Спогад про рідну душу, найдорожчу донечку Оксану, грів поета на страшній чужині. І хоч цей вірш написаний ще до жахливих випробувань та каторги, самі ці слова були з Михайлом Драй-Хмарою завжди. Відтак донька зробить усе, аби про батька пам’ять не згасла…
Маленькій Оксані
Коли на груди ляже камінь
і дихать не дає мені,
коли, не приспаний роками,
розбудить жаль думки страшні;
Коли отрутою гіркою
налита вщерть душа моя
і плакать нишком, самотою
уже не в силі я, –
тоді голівку злотокосу
я до грудей своїх тулю,
дитячий лепет п’ю, як росу,
і оживаю, і люблю…
1926 р., Михайло Драй-Хмара
Уривки з листів та спогадів, а також віршовані рядки подано за такими джерелами:
Зі сторінок Розстріляного відродження. Листи Михайла Драй-Хмари. Сучасність. 1978. Ч. 11. С. 43-68.
Оксана Драй-Хмара “Промінь крізь хмари” (“Смолоскип”, 2010).
“Михайло Драй-Хмара. З літературно-наукової спадщини” (упорядкування Г. Костюка, Нью-Йорк, 1979).
Михайло Драй-Хмара. “Поезії” (Нью-Йорк, 1964).
Михайло Драй-Хмара.
Михайло Драй-Хмара третій у верхньому ряді ліворуч.
Обкладинка книги Оксани Драй-Хмари (Ашер) “Промінь крізь хмари”.
М. Драй-Хмара, О. Драй-Хмара та Панас Драй (батько поета). Київ, вул. Садова 1.
Михайло Драй-Хмара з донькою Оксаною. Київ, 1930-ті рр.
Оксана Драй-Хмара. Прага, 1945 р.
Рукопис вірша “Стає на прю холодний ранок” авторства М. Драй-Хмари, ЦДАМЛМ України.
Обкладинка книги Артура Дроня “Гемінґвей нічого не знає” (“Видавництво Старого Лева”, 2025).
Сімейні світлини – з приватного архіву Оксани Драй-Хмари, взяті з документа-презентації книжки д-р Оксани Ашер (Наукове Товариство імені Т. Шевченка в США).
