Є в древньому Самборі, що на Львівщині, якась неповторна аура, яка робить це західноукраїнське місто несхожим на інші. А що стосується архітектурних та історичних пам’яток, то у цьому сенсі Самбір вочевидь попереду багатьох інших невеликих міст Галичини. До того ж, чимало мало українців нині, мешкаючих на всіх континентах нашої планети, на жаль, і нині, мабуть, не знають, що з давніх-давен Самбір був і залишається місцем паломництва закоханих. Таким же, як і місто Терні (Італія), де, як прийнято вважати, упокоївся святий Валентин.
Тому одна з самбірських церков передусім привертає увагу тих українських і зарубіжних туристів, котрих тут іменують «прочанами» кохання» – храм Різдва Пресвятої Богородиці. Адже в цій церкві зберігаються фрагменти останків покровителя всіх закоханих – Святого Валентина. Архівні документи свідчать про те, що означений святий ще здавна був визнаний покровителем Перемишльсько-Самбірської єпархії. Свого часу у Ватикані вирішили частину мощей і капсулу, в якій зібране святе миро з нетлінного тіла праведника, покласти у саркофаг й відправити у Самбір, оскільки тут особливо його шанували. Звідтоді ця реліквія тут і зберігається. Наявні джерела повідомляють, що у 1759 р. в Самбір надійшов документ, завірений тодішнім Папою Римським, який підтверджує її автентичність. Щороку на День Святого Валентина його мощі у скляній скрині виставляють у храмі на видному місці. Молоді люди просять у великомученика спізнати їм вічне кохання, а старші моляться за вірне подружжя для своїх дітей та внуків. Адже існує повір’я, що кожен, хто доторкнеться реліквії, той спізнається великою любов’ю й матиме щасливу сім’ю.
Сама ж назва міста нібито походить від українського найменування червоної верби (самбiр-дерева), що колись густо росла по берегах Днiстра. Хоча бiльш поширене пояснення від давньоукраїнської – «сам-бiр», себто вiд «самих лiсiв», що оточували мiсто. За літописами, після зруйнування монголо-татарами давнього Самбора (теперiшнiй Старий Самбір) частина його мешканців переселилася вниз по Дністру, де згодом i постало мiсто. В XIV столiттi тутешній замок отримав у подарунок за службу польський воєвода Спитько. Його стараннями й було утворене середньовічне ядро Самбора, структура якого збереглася й дотепер. Місто залишило чималий слід, як в український, так і польській iсторiї – тут міський староста Єжи Мнiшек виношував свої амбiтнi плани, пов’язанi з персоною Григорiя Отреп’єва, відомого пiд iменем Лжедмитрiя. Звiдси почався похiд полякiв на Москву, де, як і нині вважається в офіційній російській історіографії «самозванець» сiв на царський престол та обвiнчався з дочкою Мнiшека – Мариною. Щоправда, нині чимало західних істориків, які нині вивчають історію середньовічної Європи, далебі не відкидають, версію що направду він ніяким самозванцем не був! А був єдиним наймолодшим сином Івана Грозного, котрому вдалось вижити після кривавих «розбірок» московського боярства в боротьбі за владу після смерті цього сатрапа. Щоправда, як і Димитрія, так і Марину, в подальшому чекали самi неприємностi: його – страта, а її – в’язниця.
Центром громадського життя в галицьких мiстах завжди була та й нині є ратуша – будинок управи. Це не просто споруда з вежею на майданi (Ринку), це символ самоврядностi, який мали тiльки «вiльнi королiвськi мiста», об’єкти магдебурзького права. В будь-якому галицькому мiстечкові, де ратуша збережена, городяни пишаються нею не менше, ніж колись їхні предки. Не є виключенням і самбірська Ратуша. З висоти 40 метрів місто -мов на долоні: й рiзнокольоровi кам’янички на Ринку, й вузенькі вулички, що прорізають квартали, розходячись iз площi. Видно звідси й всi храми. Першим лiворуч – костел Iвана Хрестителя, найвища, найвеличнiша й найстарiша споруда в мiстi. Дата на фасадi – 1530. Далi за годинниковою стрілкою — костел iз пласким бароковим фасадом. Храм колись належав до єзуїтського монастиря. Ченці достославного ордену прийшли до Самбора 300 років тому, закликані брацлавським воєводою. Монастир був найбагатшим у мiстi – володів, окрім костелу, колегіуму та гiмназiї, ще й будинками, фільварком у передмiстi, млином, цегельнею, ставами й садами. Пiзнiше костел віддали бернардинам й вiдтодi вiн носив ім’я святого Станіслава. З радянських часів i дотепер у приміщеннях монастиря міститься училище культури, а храм діє і як зал органної музики. Й третя церква — саме та, де зберігається згадана реліквія. Темно-блакитна будівля храму Різдва Богородиці велично виділяється серед міської забудови, слугуючи орієнтиром для гостей міста.
А спускаючись сходами з ратуші, кожен звертає увагу на закритий у скляній шафі механізм міського «дзиґаря». Виготовив його празький майстер Гейнц. Напевне, майстер був славетний. Куранти встановили на ратушi ще у 1885 році, а вiн йде й донинi. Отже час для древнього Самбора ще не зупинився.
Ігор Галущак
Самбір-Львів
