Фоторепортаж “Писанковий розмай барв: там, де починається Всесвіт рідного краю”
Писанка! Як багато у цім слові символізму й чогось такого невимовно рідного: гніздечка білогрудих ластівок, сатиново-смарагдові стежки, терпкий аромат зозулинцю впереміш із арнікою, мамині порепані долоні, паруюче молоко, обрамлені вишитими гардинами двері до рідного обійстя. Щось достоту незбагненне, як передгрозові хмари, схожі на дим із люльки Чукутихи; як гуцульські ліжники зі своїм настояним на сонці теплом; як веселкова усмішка небес, розхромлених перед тим блискавицями й оповитих серпанком туману. Як затишні вулички галицьких міст і оксамитові хвилі Чорного та Азовського морів.
Які ж писанки під час війни в Україні? Їхні орнаменти, мов палімпсести (палімсест – пергамент, на якому стерли первісний текст, а поверх нього написали новий), оприявнюють наші рани й водночас незламність. Позаяк у них закодовано “Промінь нашої української перемоги” бійця полку “Азов” Дмитра Козацького, титанів-захисників із Бахмута, де кожна вулиця і споруда тотожні фортеці… А ще: відважний дух Героїв, які підтримують нас із вічності вишневими пелюстками своїх молитов і камертоном весняного вітру. Всіх тих українців, які постраждали від ницих окупантів. Дітей, народжених у бомбосховищах. І летять лелеки, мов підперезані журливою чорною хустиною, а поміж тим крізь пласти криги прориваються до сонця пурпурові бриндуші. І наші серця: такт яких пришвидшується під час кожного сигналу “Тривоги” – вони так спраглі перемоги!
У середмісті Коломиї, на проспекті Чорновола, є музей писанкового розпису, де представлено писанки та декоративні яйця із багатьох реґіонів України: Гуцульщини, Покуття, Буковини, Лемківщини, Бойківщини, Опілля, Поділля, Полісся, Подніпров’я, Слобожанщини й Причорномор’я. А окрім цього – з різних країн світу. Загалом музейна експозиція налічує понад 12-ти тисяч писанок і декоративних яєць. Це писанки, мальованки, дряпанки, створені на курячій, гусячій, страусовій чи навіть перепелиній шкаралупі. Також у колекції широко представлено декоративні яйця, філігранно оздоблені вишивкою, аплікаціями насінням злакових культур, соломкою. Дерев’яні, тонко інкрустовані, різьблені, керамічні, декоровані технікою перетинчастої емалі та напівкоштовним каміння – писанки, котрі магнетично ваблять погляди, торкаються епіцентрів зіниць і, мов райдуга на покоси трави, тенькають об денце душ.
***
Споруда Музею писанкового розпису виконана у формі барвистого яйця-писанки, 13-ть метрів заввишки. Зведенню передувала “мандрівна” історія експозиції. Так музей писанок урочисто було відкрито ще 26 жовтня 1987 році у приміщенні церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії – пам’ятки архітектури XVI ст., якраз на 400-річчя від дня її заснування у Коломиї. Тоді, у 1987 році, його поява на тлі нищівної радянської ідеології, стала могутнім поштовхом до усвідомлення цінності збереження та відродження національної культурної спадщини, зокрема у площині декоративно-ужиткового мистецтва. Розпочався так званий ренесанс української писанки: майже по всій Україні активізували науково-пошукову та дослідницьку роботу, активно засновували школи писанкарства. А винайдення коломийськими музейниками методу консервації, що надійно забезпечувало довготривале збереження писанкових колекцій, лише сприяло динамічному розгортанню цього процесу. Це й не дивно, позаяк саме у період циклу Великодніх свят кожен українець міг стати художником. Взяти писачок, простий олівець, запалити свічу із бджолиного воску й відчути єднання із поколіннями предків. Ще й при бажанні дослідити розмаїття природних барвників, зокрема із цибулинного лушпиння. Та окрім своєрідної арт-терапії таке заняття дозволяло дізнатися більше про національну символіку, перенести її з уяви на тонку яєчну шкаралупу. Тонку у фізичному плані й надміцну у метафоричному.
Все це було барвінковою стежкою до основної події – урочистого відкриття приміщення музею 23 вересня 2000 року під час Х Міжнародного Гуцульського фестивалю. Будівлю спроєктував архітектор Ігор Шумин. Концепцію експозиції музею розробила Ярослава Ткачук, а втілили в життя коломийські художники Василь Андрушко й Мирослав Ясінський. Оригінальна споруда будинку містить у собі частину пам’ятника писанці, висота якого сягає 13,5 метрів, а діаметр 10 метрів. Таким чином, коломийський пам’ятник є найбільшою писанкою у світі.
Отож, тільки незламності українського духу можемо завдячувати тим, що попри довготривале висміювання і нищення ворогами наші національні символи та обереги вдалося зберегти. І не лише зберегти, а й надати їм нових рис: вони увібрали у себе дух нашої епохи й продовжують видозмінюватися у барвах і орнаментах так, як змінюється палітра наших душ. А єднає їх нескореність, відважність, тяжіння до естетики попри все. Розуміння, що Великдень і писанки – це мікрокосмос затишних родинних застіль із випеченими рум’янобокими пасками, баранчиками із тіста з гілками мирту, кільцями домашньої ковбаси і тихими усмішками близьких. І це свято ніхто й ніколи не вкраде у нас, бо навіть на передовій захисники життєрадісно стукаються писанками, й той дзвін, як клич до продовження боротьби!
Джерела: 25-ліття заснування Музею писанкового розпису. Івано-Франківська обласна державна адміністрація. 5 грудня 2012.
Тетяна Нємцева,
родом з м. Болехів, Івано-Франківської області,
фотографиня, поетеса та краєзнавиця.
