Автентичне українське свято Купала і донині відзначають на Поділлі
Є в Україні свято, яке кожен згадує з радістю та піднесенням: Івана Купала. Літній “празник”, як кажуть в Україні, уквітчаний запашними зіллями і оповитий легендами. Дівчата плетуть віночки, хлопці шукають цвіт папороті, русалки і мавки виходять з озер та лісів і йдуть у танок, закохані пари перевіряють почуття, стрибаючи через полум’я…
Ми не будемо переказувати вам легенди, які ви й так знаєте. Натомiсть, знайшли справжнього етнографа, експертa з народної культури, обрядів, творчості, викладачку та науковицю – Тетяну Пірус. Вона є консультанткою Міжнародного фестивалю звичаєвої культури “Живий Вогонь”, що вже водинадцяте вiдбувається на Вінниччині.
Тетяна Пірус розповіла читачам Ukrainian People про те, як святкували Купала наші предки.
… ”Ой зов’ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Та рано, рано – на всі празники”…
Цю пісню співають українські дівчата, виплітаючи зранку на Івана Купала віночок.
Вранці йдуть до лісу та в поле збирати квіти. Зібравши, сідають біля річки чи в лісі колом і плетуть вінки. Кожна дівчина має зробити по два. Під час плетіння хлопців не мусило бути поруч – лише самі дівчата. Крім квітів, у вінок іноді вплітали стрічки, перев’язували ними чи прикрашали (позначали). Використовували квіти лісові (барвінок, буркун, ромен, материнка, чебрець, братки, нечуй-вітер), польові (волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел) й городні (м’ята, любисток, ласкавиці, чорнобривці, кудрявці).
Свято Івана Купала
Свято Купала (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) – традиційне східнослов’янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). У зв’язку з введенням григоріанського календаря 1 березня 1918 збігається з церковним святом Різдва Івана Предтечі та припадає на 24 червня (7 липня). Назва свята походить від імені християнського святого Івана Хрестителя. Назва “Іван Купала” є слов’янським варіантом імені Іоанн Хреститель. Оскільки “баптістіс” – епітет Іоанна, що буквально перекладається як “купатель, занурювач”, у народі його звали Іваном Купалою (Купайлою). Така назва свята була зумовлена і власне слов’янськими уявленнями: купання означає обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах. Тому, з одного боку, саме цьому має бути зобов’язана поява епітету “Купала”, “Купайла” – як переклад “Хреститель”, а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув’язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята.
Ще одна версія – коли Сонце “купається”
На день літнього сонцестояння всі індоєвропейські народи відзначали одне з головних своїх свят. Hайдавнішa релігійнa книгa “Авеста” називає Сонце житлом Бога. Це знаходить підтвердження і в святі Купала: воно завершується зустріччю Сонця, що сходить. Згiдно з нашими народними легендами, у цей час можна спостерiгати як Сонце “купається”. Праведні ж люди можуть бачити постать Бога на тлі cонячного диску. Таким чином, свято має назву, пов’язану з “купанням” Сонця на світанку найдовшого літнього дня.
Від давньої індоєвропейської духовності культ Сонця закріпився в українській традиційній культурі і зберігся до нашого часу. На Поділлі, в центральній частині України, свято Купайла було пов’язано з найвищим Богом подолян – Дажбогом. Віру в Дажбога сповідували предки українців – анти, а згодом їхнi нащадки – уличі й тиверці.
У 1920-х роках подільські етнографи описали культ Сонця серед українців Поділля.
Купальські обряди в Україні
Свято Івана Купала складається з кількох обрядів. Найперший – це плетіння дівчатами купальських вінків, які пускаються на воду. Другий важливий символ – купальське гільце. Воно має різні назви: купайлиця, купайлочка, купайла. В сучасних варіантах обряду гільце називають “Марина” або “Марена”. Для гільця зрізають невелике деревце та встановлюють його на місці святкування. Прикрашають стрічками, квітами, а під час обряду водять довкола хороводи і співають. Потім розламують і кидають у воду. У деяких традиціях – палять.
Очищення вогнем
Вогонь купальського вогнища має священну силу – він очищує і дає енергію на цілий рік. Тому учасники обряду стрибають через купальське вогнище задля очищення духу й тіла. Купальське вогнище роблять із сухого дуба і ясена, а іскру треба висікати природнім способом: за допомогою тертя.
В українській народній традиції є уявлення, що вогонь несе в собі божественну силу. Вiн може “псуватися”, і тоді та сила покидає його, громада втрачає Божу підтримку. Щоб відновити чистоту, треба добути з молитвою “живий вогонь”. Всі вогні в селі тоді гасили, і заново добували полум’я – з молитвою. Воно було чистим, і його розносили по всіх помешканнях.
Вогняне колесо
Також на зображення різних часів можна побачити, як у воду котять вогняне колесо. Знаходимо аналогію в нартському епосі, де вогняне колесо є зброєю бога війни і котиться, розсікаючи тіла ворогів. Для обряду дерев’яне колесо обмотують соломою та квітками і увечері запалюють від купальського вогнища. Котять до води з допомогою палиць.
Квітка папороті
Відома легенда, яку описав подолянин Степан Килимник, про те, що лише в купальську ніч “розквітає на папороті дивовижна вогняна Квітка Щастя. Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі знатиме, той відімкне навіть зачаровані замки без ключа; дістане без труднощів усі скарби, закопані у землі – матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку Щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу; не боятиметься лихих сил…” Квітку папороті можуть шукати лише чоловіки, жінкам її брати до рук не можна. Зате, якщо жінка одружиться з чоловіком, який зірвав цю квітку, то буде завжди молодою і здоровою.
Так, за обрядами та легендами, минає купальська ніч, і наступного після найкоротшої ночі дня всі зустрічають сонце і дивляться як воно “купається”. Видивляються, чи побачать на ньому образ Бога. А тоді кажуть один одному побажання і розходяться.
———————–
“Живий вогонь” в Україні
Зараз у серці України, на Поділлі, намагаються відродити і укорінити ці традиції. Замінити ними масово-культурні заходи, які повелися ще з часів комсомолу – з лотереями, сороміцькими конкурсами, горілкою і Нептуном в головній ролі. Дедалі більше людей повертаються до свого коріння. На Вінниччині вже 11 років поспіль проводиться етнофестиваль, якому нема аналогів. Міжнародне свято звичаєвої культури “Живий Вогонь” відбувається, зазвичай, у дні літнього сонцестояння (у різні роки це могло бути від 21 до 24 червня). На ньому відтворюють автентичні обряди, демонструють народну творчість.
“Козаки-характерники”
Цей фестиваль популярний серед козацтва: на нього з’їжджаються з усіх куточків України. Учасники привозять з собою козацьку зброю та демонструють вправність у бойових мистецтвах та різних силових чоловічих забавах. Багато серед них дітей – малі козачата активно вивчають бойове мистецтво – спас. Адже всього кілька років тому його офіційно затвердили на державному рівні та почали підтримувати з боку влади. Нині в Україні відкриваються школи та гуртки бойового спасу, у яких дітей, без перебільшення, навчають справжні характерники.
Крім козаків, на фестивалі є багато майстрів, музикантів; приїздять представники громад зі своїми стравами, вбраннями та декоративним мистецтвом.
Видобування іскри
Кульмінацією фестивалю є спільне видобування священної іскри Живого Вогню, яку висікають за допомогою велетенської дерев’яної установки. Всередину встановлюють колоду, яку розкручують силами сотень людей, що хапаються з двох боків за линву. Від такої сили та шаленої енергетики вогонь спалахує, наче нізвідки, і його урочисто беруть для купальського вогнища. Далі починається обрядове дійство, а пізно вночі глядачі віддають всю накопичену шалену енергію на вибуховому рок-концерті патріотичних українських рок-гуртів.
Святкування цьогорічного “Живого Вогню” відбудетьс в с. Якушинці, що за 5 км від міста Вінниця, 22 червня. Вхід на фестиваль вільний.
Наш журнал також є інформаційним партнером фестивалю “Живий Вогонь”, тож пiсля його завершення ми поділимося з вами найяскравішими моментами цього дійства на нашому сайті!
