Мчать автомобілі повз старовинне Дубно, пролітають перше за містом селом Тараканів і беруть розгін далі на захід. Любуються проїжджі гарним мальовничим краєвидом, який розкривається за Таракановом. Але ми певні, що як би вони не поспішали, а звернули б з центрального шосе і поїхали б ледь примітною дорогою вліво, коли б знали, який цікавий об’єкт вони минають.
Якщо проїхати по цій дорозі близько двохсот метрів і повернути трішечки вправо – ви опинитесь біля бетонного входу у військовий об’єкт, витвір інженерного мистецтва – Тараканівський форт. Якщо пройти крізь цей вхід, ви побачите муровані споруди, які вражають своєю монументальністю, своїми товстелезними стінами, своєю оригінальною архітектурою.
І, мабуть, мало хто замислюється, відвідуючи це місце, над тим, а хто ж підвозив сюди будівельні матеріали, хто акуратно, цеглину до цеглини вкладав, зводячи товстелезні стіни.
Відвідувачі обов’язково обійшли б цю споруда довкола, а потім піднялися б сходами наверх. І вони обов’язково захотіли б дізнатися, що це за кам’яниця, коли вона була зведена, для якої мети? Чому вона зараз у запущеному стані? Словом, у них виникло б море питань. Але точної відповіді на них не отримали б, бо тут, на цій території, рідко хто буває з місцевих жителів, які повинні б хоч трішечки відкрити таємниці споруд. А якщо і зустрілися б проїжджі з місцевими жителями, то, ми впевнені, мало хто з них, особливо молодих, дав би вичерпні відповіді на поставлені вище питання. Мабуть, відповіді на них слід почати з розкриття такої цікавої теми, як історія будівництва форту.
Історія будівництва форту
У другій половині XIX століття царський уряд вирішив укріпити західні рубежі Російської імперії. З цією метою вирішено було зміцнити Брест-Литовськ після того, як мимо цієї фортеці проклали залізницю на Варшаву. Мали бути споруджені укріплення при вході в Дніпровський лиман біля Очакова та Кінбурна. За ініціативою Е. І. Тотлебена — військового інженера-фортифікатора, генерала, були проведені обстеження у Віденському та Київському військових округах для вибору найвигідніших пунктів, заняття яких було б на перешкоді ворогові, який вторгнувся б і захотів би скористатися залізницею та іншими важливими шляхами. Рекогносцировки (етап робіт, мета якого-вибір місця розташування) проводились біля Рівного, Білостока, Гродна, Проскурова, Дубна та верхньої частини долини Дністра. Тотлебен відвідав ці пункти, дав відповідні вказівки для розробки проектів запланованих тут нових фортифікаційних споруд.
Особлива нарада про стратегічне становище Росії визначила для будівництва: Осовець, форти у Варшавському військовому окрузі, Очаківські укріплення і форт біля Дубна, на що, за розрахунками, треба було 37 мільйонів карбованців.
Остаточно місце для форту вибрали на одному з невеликих горбів, що в якихось 6 кілометрах південно-західніше Дубна за селом Тараканів Поруч протікала річка Іква з болотистими берегами, які з південно-східного боку до деякої міри захищали б форт від наступу ворогів. Форт прикривав би й новоспоруджувану залізницю Здолбунів-Радивилів, і старовинний шлях Корець – Острог – Дубно – Радивилів. Гарнізон форту-застави визначався приблизно в тисячу чоловік.
Першим начальником будівництва форту став автор його проекту інженер-полковник Борисов. Будівельники розпочали з важких і трудомістких земляних робіт. Тисячі жителів навколишніх сіл і містечок возили тачками, возами, носили носилками землю. Працювали з раннього ранку до пізньої ночі, а за виснажливу роботу отримували мізерну плату.
Нарощування цього горбу почалося на початку 1860-х років. Потім почали копати обвідні рови. Ці земляні роботи завершено десь протягом десяти років. Якраз тоді закінчувалось будівництво залізниці між Дубном та Бродами, що проходила попід самою будовою.
Залізницею доставляли цеглу, цемент, пісок, Інші будматеріали. Потім на пост начальника будівництва призначили інженер-полковника Бєлікова. До 1880 року було завершено основні роботи, що стало значною подією для всього Південно-Західного краю Росії, у склад якого входила і територія нинішньої Рівненщини. Начальство, якому підпорядковувався форт, поспішило про цю подію повідомити Олександра III. Царська родина особисто оглядала форт 1890 р.
Аж 105 казематів
Споруда являла собою земляні бруствери для польових гармат з ровом шириною в 20 м та глибиною в 3,5 м., заповненим водою. Фланкуюче укріплення мало на меті поражати ворога в «мертвій зоні» між фортом та залізницею. На схилах першого земляного валу (ескарпу) – бетонні майданчики для гармат. Із рову, який відділяв 1-й та 2-й земляні вали, є виходи під першим валом, по яких захисники форту по тривозі могли займати місця біля гармат І кулеметів на схилах валу. Сам форт мав форму ромба: 180×220 метрів. Оборонна цегляна стіна завтовшки до 4 метрів була зверху засипана землею.
1-й та 2-й земляні вали роз’єднані ровом шириною 13 м. Довжина кожної з чотирьох сторін рову 200—240 метрів. Стіни рову міцно укріплені бетоном і цегляною кладкою. В цьому сухому рові було встановлено трьохрядну металеву решітку. Перед головним входом — залізний висувний міст. Із рову в центральну частину форту до казарм під другим земляним валом – 4 підземних входи з півдня, сходу, півночі, заходу.
У центрі форту — двоповерхова казарма, стіни якої вражають товщиною і міцністю. Вона віддалена від двоповерхових казематів смугою у 10 м. В казармі, яка нагадує еліпс (найбільший діаметр 80 м), розташувалися солдати та унтер – офіцери. А з півночі кілька казематів на 2-му поверсі були пристосовані для кімнат чергових офіцерів. На 1-му поверсі — каземати, які служили складськими приміщеннями. Всього у форту налічувалося 105 казематів, 35 з них — житлові.
Важко уявити скільки потрібно цегли для побудови такої споруди
Основний земляний хід до казарми вів зі сходу. Бійниці з обох його сторін були збудовані під певним кутом до входу. Це давало можливість знищити ворога, якщо він прорвався б усередину. Під 2-м земляним валом на різних горизонтах — підземні коридори, які опоясували секціями по периметру центральну казарму. З цих коридорів е виходи на зовнішні скати 2-го валу, тобто на вогневі позиції.
На території форту були колодязі із вмурованими в їх стіни рейками, з допомогою яких по спеціальних лотках лебідками піднімались з підземелля боєприпаси. Автор проекту передбачив будівництво трьох глибоких колодязів для води, що давало можливість обладнати водопровід. Була тут і каналізація. 1899 року з’явилося електроосвітлення, форт було телефонізовано.
Після, прийняття комісією форту тут розташувалась артилерійська фортечна рота, командиром якої був штабс-капітан Подгрузький. На озброєнні форту було десять 6 – дюймових (152-мм) гармат з дальністю стрільби в 9-13 км. Вони призначалися для боротьби з важкою ворожою артилерією; було 8 легких гармат, вісім 57 мм гармат, 10 трьохлінійних кулеметів, 4 й 10 півпудових мортир. Ця зброя служила Для ведення ближнього бою. Всього у форті було 40 гармат та 10 кулеметів.
Бої за форт
1905 року тут розташувався гарнізон, який складався а артилерійської та двох піхотних рот, солдати яких терпіли від утисків офіцерів. У цьому ж році, після повстання солдатів, гарнізон розформували. З форту зробили в’язницю для військових.
У 1915 році, на початку Першої світової війни, російські війська відступили з форту, та без бою здали його австрійській армії.
У 1920 р. форт утримували поляки, які під командуванням майора Матчинського оборонялись від армії Будьонного.
Протягом Другої світової Війни бої за форт не велися, а після закінчення війни форт втратив своє призначення.
Стан – аварійний!
Минали десятиріччя. Форт пустував. Була спроба влаштувати тут склад. А в березні 1983 року форт обстежила бригада київських спелеологів, які працюють при Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури. Вони оглянули об’єкт, визначили стан наземних та підземних споруд, склали топографічні плани.
Було виявлено, що земляний вал, який оточує форт, густо поріс деревами та кущами. Двоповерхова казарма, що в центрі форту, місцями збереглася добре, місцями стан її аварійний. Дах у доброму стані, міцно вкритий бітумом. Проте в будинку відсутні дашки і водовідні труби, тала вода ранньою весною та пізно восени, потрапляючи в тріщини, вночі замерзає I розриває цегляну кладку. Арки другого поверху в аварійному стані. Внутрішні приміщення сухі, в основному чисті. Будинок казарми вимагає термінового капітального ремонту.
В доброму стані один наземний І два підземних поверхи зовнішнього обводу. В коридорах є 3 підземні колодязі, 2 із них засипані землею та уламками цегли.
Зараз форт у поганому стані, з кожним днем руйнується. Таке враження що цей витвір військово-інженерного мистецтва нікому не потрібний. Офіційно форт належить Міністерству оборони України.
Як доїхати?
Тараканівський форт розташований у селі Тараканів, що за 5 км від Дубного. Тому з Дубного можна доїхати на таксі або маршрутці що їде в сторону Радивилова. Одразу за знаком, що інформує про закінчення населеного пункта “Тараканів” потрібно повернути наліво, й по грунтовій дорозі пройти ще біля 200 метрів.
З Києва можна доїхати залізницею до м. Дубно, а потім зробити так як написано у попередньому абзаці.
Цікаві факти:
- Перебуваючи у форту будьте дуже уважними, щоб не потрапити у відкритий колодязь чи іншу пастку. Візьміть з собою ліхтарик. А найкраще відвідати форт разом з екскурсоводом ( це набагато цікавіше та безпечніше).
- Місцеві жителі кажуть що іноді з форту чути звуки вибухів та голоса солдатів.
- Тараканівський форт зявиться у комп’ютерній грі від української компанії Vostok Games. За сюжетом гри, локація Тараканівського форту буде виконувати роль місця поселення людей, які вижили після катастрофи.
- Деякі сцени фільму Олеся Саніна «Поводир», або «Квіти мають очі» (2014 рік) відзняті у Тараканівському форті.
Тараканівський форт у фільмі ‘Поводир’ Джерело: Все – тобі зрозуміло
