Новий президент приречений опинитися на роздоріжжі з трьома дорогами-сценаріями. Два з яких вб’ють його рейтинг, а третій – країну.
При описі Володимира Зеленського можна цитувати Сократа. Ми знаємо про новообраного президента лише те, що нічого не знаємо. Ця пауза дозволила йому виграти вибори, але рано чи пізно шостий президент України змушений буде заговорити. І в цей момент ми дізнаємося, під яким саме ковпачком весь цей час була кулька.
І мова йде зараз навіть не про його кулуарні домовленості. Новий президент, безумовно, буде заручником старих зобов’язань. Тих самих, що допомогли йому дійти до перемоги у другому турі. Цілком можливо, він буде виплачувати дивіденди своїм акціонерам. Цілком можливо, що від якихось інвесторів він спробує “відженитися”.
Але, крім закулісних домовленостей існує простір публічного позиціонування. І головне питання в тому, президентом яких виборців Володимир Зеленський постарається стати.
Кожен, хто ставив хрестик навпроти його прізвища, голосував за щось своє.
Хтось – за примирення з Росією.
Хтось – за інтеграцію в ЄС.
Хтось – за низькі тарифи.
Хтось – за підвищення зарплат.
Хтось – за боротьбу з корупцією.
Шостий президент України залишається “сферичним y вакуумі” – він нагадує газ, який заповнює весь наданий йому об’єм очікувань. Проте, після інавгурації віртуальному Володимиру Зеленському доведеться ставати конкретним. Обростати адміністративним кістяком, кадровим м’ясом і політичною мускулатурою. Йому доведеться визначатися з тим, яким очікуванням відповідати і на які виклики реагувати.
І в цей момент він виявиться на тому самому горезвісному роздоріжжi.
Перший сценарій – стати президентом війни.
У виборчій кампанії завдання втечі від імперії належало Петру Порошенкy – і ті, хто голосував проти п’ятого президента України, звикли знецінювати його гасла. Але в тому-то й справа, що це завдання нікуди не зникне. Хоча б через те, що нікуди не зникне Росія. Яка вже сьогодні починає перевіряти новообраного президента на міцність.
Паспортизація окупованих територій, переговори щодо газового контракту, обмеження експорту нафтопродуктів – дуже скоро Володимиру Зеленському доведеться зануритися в тему війни з головою. І він ризикує виявити, що ця проблема не має легких рішень. Складно “домовлятися посередині”, коли від тебе чекають капітуляції.
Цілком може виявитися, що це завдання перетворить Зеленського в простір політично можливого. У той самий простір, в якому є і “мінські угоди”, і “співпраця з МВФ”, і символічний контур по периметру країни та інше “ні кроку назад”. Проблема лише в тому, що цей сценарій приречений знижувати його рейтинг.
Перемога в нинішній війні не може бути швидкою – а обиватель чекає швидкого і неминучого щастя. Розрив між реальністю і очікуваннями створить ту саму прірву, в яку падає рейтинг будь-якого політика.
Другий сценарій – президент боротьби з корупцією.
Варто відразу обмовитися, що “антикорупцію” в нашій країні прийнято розшифровувати максимально широко.
Для когось боротьба з корупцією – це роздержавлення, дебюрократизація і війна з клановою системою. Для когось – це судові процеси, вироки і конфіскації. Для когось – і взагалі політкоректний синонім класової боротьби.
Для когось антикорупційна повістка – це боротьба з монополіями, олігархами і спроба створити країну чесної конкуренції. Для когось – це інструмент політичної війни і зміни одних кланів на інші. Для когось – різновид боротьби з багатими і універсальне “взяти і поділити”.
Але будь-яка форма втілення цієї повістки теж прирікає на зниження рейтингу. Тому що боротьба за зміну правил гри – це боротьба проти існуючих фінансово-промислових груп і кланів. Ресурси яких сумарно перевищують ресурси, які є у держави.
І якщо клани відчують загрозу – вони стануть торпедувати будь-якого, хто оголосить їм війну. Публічний образ президента-“чудотворця” будуть топтати за будь-якої спроби переінакшити правила гри.
Третій сценарій – президент холодильника.
Проблему “зубожiння” просували так активно, а Зеленський був настільки неконкретний, що він приречений стати заручником чужих обіцянок. Від нього чекають зниження тарифів, зростання зарплат, падіння цін і нових комунальних платіжок.
Його команда намагається обережно дистанціюватися від “програми Тимошенко-Капліна”, але рано чи пізно гамлетівське питання зажадає однозначної відповіді.
Можна залишитися в рамках реальності – і оголосити, що тарифи визначаються не бажаннями, а економікою. Закликати до раціональності і запропонувати програми енергозбереження. Наводити, як приклад, сусідні країни і доводити, що все має свою ціну. Платою за відповідальність знову ж стане рейтинг.
Ніхто не прощає крадіжку мрії, а для багатьох українських виборців новий президент був надією на одномоментне збагачення. Чим чеснішою буде позиція Володимира Зеленського, тим швидше його рейтинг зрівняється з цифрами попередника.
Реальність в тому, що атракціон небаченої щедрості може мати лише одного спонсора – Росію. Заради обнулення українського дрейфу Кремль може піти на поступки. Знизити ціни на газ. Виділити кредити. І знову занурити Україну в простір політичної корупції і “руського міра”.
Захід не буде платити за збереження рейтингу новообраного президента, але це може зробити Москва. Якій не вперше класти сир в мишоловку. В результаті, український обиватель може тактично виграти “сьогодні”. Ціною свого власного стратегічного “завтра”.
Володимир Зеленський приречений опинитися на цьому роздоріжжi вже дуже скоро.
Заковика в тому, що чим кориснішим новий президент вирішить виявитися для країни – тим сильніше його будуть ненавидіти. Тому що жодна з проблем, що стоять перед країною, не має легкого рішення.
Клани, касти, олігархи і Росія мають достатньо ресурсів, щоб захищатися від атаки на свої позиції. А спертися на “народ” Володимиру Зеленському теж буде непросто. Тому що його ситуативна більшість хоче від нього занадто різного. І тому приречена на розкол.
З президента більшості йому дуже скоро доведеться ставати президентом меншості. І все питання лише в тому, президентом якої саме меншості.
Тому що різні групи українського суспільства відрізняються не тільки мовою побутового спілкування, ставленням до держави і картинками майбутнього. Але ще й “майданоспроможнiстю”. Хтось реагує на крадіжку мрії галочками в бюлетені, а хтось – вуличними протестами.
У будь-якого медового місяця завжди є термін придатності.
Джерело: www.pravda.com.ua
