Є мова – є Україна!

Гуцул на могилі сина:
– Чи я тебе не народив, чи я тебе не годував, чи я тебе до унiверситету не
вiдпустив, чи я тобi грошi не вiдсилав!? А ти прийiхав i шо ти менi сказав? “Здравствуйте, папа!”!?

Є мова – є Україна!

Вітаю усіх нас, друзі! Епохальна подія! 15 травня президент Петро Порошенко підписав закон про українську мову!

Ми просто дали право українцям слухати українські пісні, дивитися українські фільми, читати українські книги. Бо люди прагнуть це робити. Це модно і драйвово… Мова – це фундамент, на якому будується нація і держава”, – сказав президент.

Ухвалений закон, який витримав дві тисяч правок, встановлює такі норми використання української мови:

  • він стає обов’язковим для використання в публічному просторі;
  • у державному і комунальних секторах;
  • у транспорті та закладах громадського харчування;
  • на підписах і маркуванні товарів і послуг;
  • в медичній та освітній сферах;
  • в театральних виставах і дубляжі кіно;
  • на телебаченні, в Iнтернеті і друкованих ЗМІ.

Закон про фунціонування української мови як державної. В Україні, на 28 році незалежності. Дивно звучить, чи не так? Вдумайтесь тільки…

Пам’ятаю, як моя баба Юстина плакала, коли я сказала їй, що Бога нема. Мовляв, у школі сказали, що Гагарін літав у космос і нікого там не знайшов. Та довіку не забуду її сльози, коли якось я “зацвенькала” російською. Баба так гірко заплакала, ніби хтось помер, а я перелякалась не на жарт. “Дитино, – сказала мені баба. – Твій вуйко Зеньо, який загинув від рук руськомовних більшовиків, в гробі перевернувся б, якби то почув” Більше я таких “експериментів” не проводила – ні вдома, ні серед друзів, ні далеко від дому.

Сьогодні у мене сльози на очах… Я знаю, що цей шлях дався нам нелегко, що він окроплений кров’ю кращих синів та дочок України. Десятки мільйонів українців страчено, закатовано, зрусифіковано, стільки ж встелили своїми кістками простори Сибіру. Мою мову нищили й забороняли, паплюжили й викорінювали. Насміхались над нею усіма доступними способами й обзивали “сільською”, “немодною”, “застарілою”. Русифіковане телебачення, художні фільми, книжки, театральні вистави, радіо та газети нас усіма способами змушували забути.

Це трагедія, якщо людина має вивчати свою мову, як іноземну. Трагедія, якщо людина, цілі міста й області України ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ РОЗМОВЛЯТИ МОВОЮ, якою їм співали колискові їхні бабусі. Якщо тримаються зубами й руками за мову ворога, жертвуючи своєю безпекою, а іноді й життям. “Какая разніца”?, дивуються люди, які повністю зрусифікувалися за часи совітів. Різниця, на мою думку, очевидна: або ми станемо колонією Росії (нема мови – немає держави), або інстинкт самозбереження змусить нас, нарешті, зрозуміти, що ми українці. І тільки, як україномовні українці, ми насправді матимемо свою незалежну державу. Золотої середини тут просто не існує.

Мені втричі сумно й тривожно, що новообраний президент України знехтував нашою Конституцією і на IForumi почав шкабарчати російською  (не буду вже зупинятися на тому, ЩО він там говорив). Це не просто безпрецедентне приниження гідності українців і статусу державної мови, а пряме порушення статті 10 Конституції України.

Закон про мову набуває чинності 16 липня, але і прямих норм Конституції достатньо, щоб зрозуміти, якою мовою має послуговуватися президент. Сам Володимир Зеленський  є ідеальним прикладом того, що українська мова в Україні потребує державного захисту. Людина, яка народилася в Україні, закінчила школу в незалежній українській державі, здобула вищу освіту в українському інституті, працювала актором і стала у цій країні мільйонером, НА 41-МУ РОЦІ ЖИТТЯ ПРАКТИЧНО НЕ МОЖЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Хіба це не трагедія?

Хіба ж це не яскраве свідчення того, що зі становищем і позицією української мови в Україні не все гаразд? Чи цей приклад не показує, що ухвалений Закон про мову не просто вчасний, а й життєво необхідний нашій державі?

Дивно, як ламається “какая разніца”, коли українська стає на щабель вище.
Дивно, коли носії мови війни не усвідомлюють її безпекової складової.
Дивно і те, що якби ми стали українцями на початку нашої несподіваної Незалежності, ми могли досягнути набагато більшого.

Українцями нас робить мова!

Щодо росіян, то вони не є корінними жителями, це не що інше, як російська діаспора в Україні. Така сама російська діаспора існує і в Португалії, Польщі, Німеччині чи країнах Прибалтики. Українська діаспора в Західній Європі не має жодних особливих преференцій. Школи суботні, за кошти батьків, преса приватна. То чому в нас російська мова має бути на рівні державної?
Українське корінне населення в Росії давно винищили і русифікували. А колись були українські школи на Далекому Сході, в Уфі, на Кубані, на Курщині, Вороніжчині; там виходила преса, видавались книжки. Та на початку 30-тих років все  це знищили репресіями.

Український закон не спрямований проти жодної іншої мови і проти людей будь-якого етнічного походження. Україна була, є і буде державою, де права всіх національних меншин, кожної мови й культури надійно захищені. А тепер – надійно захищена й українська мова, знання якої і повага до якої є чинником єдності нашої країни і всіх її громадян.

Мова – це наша безпека. Основа ідентичності та самовираження державності.

Слава Україні!