Людина не збагнула б світобудови, якби не злетіла у безмежний небокрай, щоб врешті-решт зрозуміти таємниці Землі та розгадати загадки інших планет Сонячної системи.
Сучасний етап вивчення Всесвіту розпочинається відкриттям польського вченого Міколая Коперника (1472-1543) про геліоцентричну будову Всесвіту. Одним із його вчителів був Юрій Дрогобич (близько 1450-1494) – український звіздар (так у нас колись називали астрономів), справжнє прізвище якого Юрій Котермак, який народився на Галичині. Початкову освіту здобував в Україні, а вищу – у Кракові (Польща) та у Болонському університеті (Італія), по закінченню якого певний час був там ректором. У Римі він видав астрономічний календар “Прогностична оцінка поточного 1483 року”. В бібліотеках Європи зберігається чимало його рукописів. Повернувшись до Кракова, Юрій Дрогобич викладав в університеті астрономію та медицину. Саме там навчався Коперник – улюблений учень Юрія Дрогобича.
Олександр Засядько – винахідник, розробник ракет та ідеї польоту на Місяць
Військовик батальйону Олександра Суворова отримав найпочеснішу в російській імперії нагороду – золоту шпагу “За хоробрість”. Однак, Олександр Засядько подав у відставку і повернувся додому – у село Лютенька, що на Полтавщині – його більше цікавили ракети.
Винахідник спорудив кузню, піротехнічну лабораторію, запросив до співпраці спеціалістів. Тут за два роки він створив ракети, що літали на відстань до 2300 метрів, та пристрій для їх наведення, написав наукову працю.
Згодом військове міністерство російської імперії видало Олександру Засядьку дозвіл на випробовування ракет. Конструктор продав український маєток, де працював, завантажив речі на вози та вирушив до Санкт-Петербурга. Вже через кілька років дальність польоту його ракет сягнула шести кілометрів.
Син головного гармаша Запорізької Січі Дмитра Засядька також придумав пускову установку залпового вогню – праобраз “катюш”. Ці пристрої разом із ракетами визначили успіх російських військовиків при штурмі фортець у Браїлові, Шумні, Варні. Винахідник продовжував пошуки. Його не задовольняв порох як паливо – він почав досліди з нафтопродуктами.
В останні роки свого життя, ще до народження Жюля Верна, Олександр Засядько обмірковував ідею польоту на Місяць.
Американці полетіли на Місяць трасою, вирахуваною Юрієм Кондратюком
Уродженець Полтави Юрій Кондратюк – він же ж Олександр Шаргей – розробив “теорію зупинки” на небесному тілі із сильним гравітаційним полем. Дев’ятнадцятирічний учень місцевої гімназії розумів: ракета не візьме достатньо пального, щоб забезпечити посадку та зліт всього космічного корабля. Тому він запропонував “снаряд” залишити на орбіті, а посадку здійснити окремим модулем.
Гімназист ще в 1916 році перший з-поміж радянських конструкторів описав олівцем у зошиті багатоступеневу космічну ракету та міжпланетний корабель. Щоб зменшити вплив сили тяжіння та опір середовища, Олександр Шаргей висунув ідею вертикального старту, а для повернення – навпаки використати опір атмосфери, перетворивши літальний апарат на планер.
Автор ідеї про багатоступеневу космічну ракету та космічний корабель. Свої ідеї винахідник занотував олівцем у зошиті. Пізніше їх редагував, доповнював, і в 1929 році опублікував у книзі “Завоювання міжпланетних просторів”. У ній автор також описав оптимальну траєкторію польоту від Землі до Місяця, яка отримала назву “траса Кондратюка”.
Книгу придбала бібліотека конгресу США. Через 40 років американці успішно використали розрахунки Миколи Кондратюка під час висадки астронавтів космічного корабля “Аполлон” на Місяць.
Українцеві встановили пам’ятник на космодромі мису Канаверал у Флориді.
Суперсекретний Сергій Корольов
Радянське керівництво ретельно приховувало інформацію про власних вчених.
Сергій Корольов при житті був постійно з охороною. Про нього нічого не знали у світі, адже винахідник належав до числа науковців, інформація про яких становила державну таємницю.
Кажуть, що саме із Сергія Корольова по-справжньому почалася космічна ера. На його рахунку винайдення концепції реактивного рідинного двигуна, пуск міжконтинентальної ракети, виведення першого штучного супутника на орбіту Землі й, звісно, перший вихід людини в космос.
Ще в середині 30-х років він передбачав, що “ракети – це оборона та наука”. “Настане і той час, коли перший земний корабель вперше покине Землю”.
У 1940 році радянський льотчик здійснив перший в СРСР політ з реактивним рідинним двигуном. Його концепцію придумав Сергій Корольов, який на той час відбував ув’язнення в ГУЛАГу за політичною статтею. У 1944 році його звільнили і разом з іншими вченими відправили до Німеччини вивчати трофейну зброю.
Після війни Сергія Корольова призначили головним конструктором балістичних ракет.
У 1956 році він очолив найбільший ракетний центр у СРСР. Через рік під його керівництвом відбувся успішний пуск міжконтинентальної ракети та виведення штучного супутника землі, а через 5 – перший політ людини в космос.
“Співочий” Валентин Глушко
Друга людина у радянській космонавтиці – Валентин Глушко, на чиїх двигунах злетіли й перший супутник, і перший космонавт, – той і в таборі ГУЛАГу, і після завжди обов’язково говорив про себе – “українець”. Те ж саме підкреслено в біографії Глушка, написаній його молодшим сином. Мабуть, не випадково, хоча про любов до народних пісень тут не йдеться (а Павло Попович співав на орбіті “Дивлюсь я на небо…” спеціально для Корольова!), можливо, тому, що Глушко був відданий класичній музиці (і в молодості вчився в Музичній академії Одеси по класу скрипки).
Та головний сюжет життя Валентина Глушка інший: у 16 років він завершив рукопис своєї першої книги “Проблеми експлуатації планет”. У цій книзі йдеться про космічну місію людства і накреслені основні етапи освоєння Місяця та планет Сонячної системи. Саме тоді, коли не те що ракети, а літаки були ще неабиякою екзотикою, юний Глушко поставив перед собою головні цілі життя і крок за кроком реалізовував їх, конструюючи все більш потужні ракетні двигуни. Крім того, у цій книзі містяться філософські роздуми про потребу поєднання науково-технічного прогресу з естетичними та етичними чинниками, які й сьогодні вражають глибиною та актуальністю.
Корольов і Глушко – ось кому Нобелівський комітет 1957 року, відразу після запуску першого штучного супутника, був готовий дати позачергові премії. І вони ними б стали, якби не Хрущов. У Кремля запитали: хто творці цього супутника? Але Хрущов бундючно відповів, що творцем супутника є весь радянський народ.
Так само, як співпраця між Корольовим і Глушком значною мірою визначила феноменальні успіхи радянської космонавтики від 1957 року до середини 60-х (успіхи без відповідної техніко-технологічної бази, між іншим), так їхній пізніший конфлікт спричинив наступні провали, передусім – грандіозного Місячного проєкту.
Перший космонавт-українець Павло Попович
12 серпня 1962 року перший космонавт-українець Павло Попович здійснив перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів. Окрім цього, він був першим командиром бойової космічної станції, що її було створенл за секретною радянською програмою.
Серед досягнень Павла Поповича є й одне досить химерне – на прохання Сергія Корольова він заспівав “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”, що стала першою виконаною у космосі піснею.
Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк
Звісно, говорячи про українців у космосі, неможливо не згадати Леоніда Каденюка – першого і поки що єдиного космонавта незалежної України. 19 листопада 1997 року на борту шатла Columbia він вирушив назустріч зорям із прапором України на льотній формі.
Всупереч указам партії і уряду
До історії першого супутника: схоже, Корольов свідомо дурив партію та уряд, під виглядом бойових ракет проєктуючи ракетоносії для освоєння космосу та буквально вимолюючи право створити супутник і запустити в космос людину. Отже: 1954 року Корольов пише першу доповідну в Раду Міністрів СРСР “Про можливість створення першого штучного супутника Землі”. Він хитрує: замість того, щоб прямо сказати про свою ініціативу, починає з суто бюрократичного звороту “За вашою вказівкою…”, потім подає переклади про підготовку супутника у США, далі доповідну свого колеги Тихомирова, і тільки потім – власні висновки. Радянський уряд мовчить. Через рік – нова доповідна, тепер уже в Академію наук, зустрічі з кураторами військової галузі – безрезультатно. І новий лист у ЦК КПРС про супутник – це вже 1956 рік.
Тільки цього року зрештою з’являється Постанова Радміну СРСР про створення супутника силами Академії наук. Причина такої зміни позиції проста: американці теж готуються до створення свого супутника, треба довести “переваги соціалізму”. Що ж, якщо треба, доведемо, та головне – реальний результат для всього людства!
Уславлену ракету Р-7, яка виведе перший супутник на орбіту, Корольов створює як бойову міжконтинентальну, і при відвідинах Хрущовим Байконуру випрошує у нього дозволу на використання її для супутників, мовляв, це не завадить військовому використанню. Хрущов дає дозвіл. Але Академія наук зриває терміни підготовки супутника. Тоді Корольов дає команду створити перший супутник силами свого КБ за три місяці. Так само силами КБ створений і другий супутник – лише за чотири тижні. Тріумф космонавтики! Перші супутники! А ракета Р-7 як бойова балістична виявилася не дуже придатною для власне військових цілей – основою радянської ракетно-ядерної потуги стали ракети Михайла Янгеля, створені в Дніпропетровську. Тим часом Р-7 виявилася ідеальною основою, на базі якої побудовані ракетоносії для мирного дослідження космосу. На модифікованій “сімці” злетіли не тільки пілотовані кораблі, а й перші автоматичні станції до Місяця, Марса, Венери.
Космонавтика України сьогодні
Українські вчені розвинули ідеї міжпланетних перельотів, та проробляли теорії ракетної техніки. На честь українських винахідників – Олександра Засядька та Юрія Кондратюка – назвали кратери на зворотному боці Місяця. Сергію Корольову присвятили астероїд. За версією французького “Космічного Журналу” серед п’яти найвидатніших радянських головних і генеральних конструкторів – четверо українців: С. Корольов, М. Янгель, В. Челомей, В. Глушко. Сьогодні провідні українські космічні підприємства беруть активну участь у понад 50 потужних міжнародних космічних проєктах. Ракета-носій Європейського космічного агентства “Вега” літає з надпотужним українським реактивним двигуном.
Вітчизняні підприємства посідали й продовжують обіймати передові місця світової космонавтики. Провідну роль у цьому відіграє Південний машинобудівний завод та КБ “Південне” в Дніпрі. На їх потужностях виготовлено понад 400 штучних супутників Землі.
Україна могла б бути сьогодні одним з дійсних лідерів космонавтики. В Україні народилися й тривалий час вели діяльність видатні творці космічної техніки. Один тільки конструкторський доробок киянина Гліба Лозино-Лозинського давав усі підстави для цього. Він взяв активну участь у проєктуванні реактивних винищувачів МіГ-15 та МіГ-17, а МіГ-21 та МіГ-25 вже значною мірою саме його дітища. З 1965 року Лозино-Лозинський почав працювати на космонавтику, де розробив унікальний напрямок орбітальних легких літаків, першим з яких був одномісний керований орбітальний апарат “Спіраль”. З 1976 року в очолюваному Лозино-Лозинським НВО “Молнія (блискавка)” розробляли орбітальні кораблі “Бор” та “Буран”. Наприкінці 80-х років Лозино-Лозинський розробив унікальну багаторазову авіаційно-космічну систему виведення “БАКС”, яка й понині випереджає все наявне у світі. Ця система складалася з повітряного аеродрому – українського літака Мрія та пілотованого космічного літака “Блискавка”.
У 1994 році ця система БАКС отримала всі можливі нагороди й відзнаки на всесвітньому авіасалоні в Брюсселі. З її допомогою Україна могла б виводити вантажі в космос для різних країн світу в 50 разів дешевше, ніж за наявних варіантів. До того ж виведення орбітального літака в космос, забирало-б не 2 дні, як у “Шатла” (програму закрито через високу аварійність – два з п’яти побудованих багаторазових космічних кораблів, вибухнули) чи “Союзу”, а всього 3 години. Окрім того, Україні при використанні БАКСа не потрібен був би стаціонарний космодром. Його призначення виконували б літаки “Мрія”.
Велике космічне минуле дає шанс на велике майбутнє. 23 серпня 2019 року в Україні вперше було проведено випробування ступеня ракети-носія. КБ “Південне” провів перше пропалювання третього ступеня ракети-носія середнього класу “Циклон-4”.
Станом на кінець 2019 року, фахівці КБ “Південне” у м. Дніпрі завершили будівництво льотного зразку космічного апарату ДЗЗ “Січ-2-1” та почали його контрольні наземні випробування. 13 січня 2022 року супутник ДЗЗ “Січ-2-1” запустили.
