Зранку на святкове Богослужіння сходяться усі – старі й малі, – бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. У церкві на столах, покритих святковими вишитими скатертинами, розкладають багато вербового гілля з пухнастими котиками. Малою я завжди стояла з самого краю, ближче до верби, і придивляла собі найкращі галузочки. Я знала, коли закінчиться відправа, і ксьонз окропить шутку свяченою водою, то діти – одне поперед одного бігтимуть, щоб якнайшвидше дістати лозу.
Я також знала, що можу ухопити й три гілочки.
– Що поробиш, діти, – ніяково усміхалась мама до сусідів, а по дорозі зітхала вже до мене:
– І чого так “летіти” поперед батька в пекло? Що люди скажуть? – і легенько била нас усіх шуткою по спині.
Баба Юстина не покладалась на сліпий випадок і не чекала, що хтось їй подасть вербу на Святій Літургії, а йшла до церкви зі своєю шуткою – букетом з пухнастих галузочок, заквітчаних барвінком і перев’язаних яскравою стрічкою. В церкві баба клала свою шутку коло інших, як припечатала – не було такого випадку, щоб вона забрала додому не свою шутку або хтось, боронь Боже, микнув її.
Якщо Вербну неділю ми святкували в селі, то після святкового Богослужіння баба легенько била нас шуткою, примовляючи:
– Шутка ті б’є, не я б’ю,
Однині за тиждень буде Великдень!
Потім ми повертали на цвинтар і ставили кілька гілочок померлим родичам на могилі біля хреста.
Дідо одразу відносив гілочки з шутки до хліва, де злегка ними плескав корови в стайні (щоб молоко не пропало), а решту розміщував хаті на покуті за образами.
Баба розповідала, що шутка має магічну силу і захищає хату, хлів, стодолу й двір – усе обійстя – від грому і пожежі. А коли навесні виганяли худобу на пасовисько, то конче треба було її легенько почухрати свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялася”.
Баба вважала, що освячена шутка мала лікувальну, захисну і відворотну силу і дбайливо зберігала її до наступної Шуткової неділі. Після цього вона спалювала стару шутку у печі при випіканні пасок.
Колись господарі, розповідала баба, повертаючися з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”.
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще коло церкви, та й дорогою, як додому йшли. А б’ючись, примовляли:
Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Будь великий, як верба,
здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Вхід Господній у Єрусалим – велике християнське свято в останню неділю перед Великоднем. Його виникненню послужили біблійна історія в’їзду Ісуса до Єрусалима на ослі з Віфагії. Люди встеляли Йому шлях пальмовим гіллям, так вітаючи Спасителя. Донині збереглася в Єрусалимі “Пальмова вулиця”, названа на честь даної події. В Україні, та в країнах, де пальма не типова рослина, свято має народну назву – Вербна неділя (Квітна, Шуткова), пов’язану традицією заміни пальмових гілок на гілки верби. Це велике свято у християнському році належить до числа дванадцяти головних християнських свят.
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в “Ізборнику” (1073 рік) згадується “Праздьникъ вѣрбъны”. Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив “древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно”. То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське “вербіє”.
У понеділок після Вербної неділі починається Страсний тиждень у пам’ять про останні дні земного життя, страждання і хресну смерть Ісуса Христа.
У Великий понеділок церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип є праобразом зрадженого Христа. У понеділок Страсної седмиці служать молебень, що покладає початок церковному чину мироваріння. Миро – це суміш 50 речовин на основі оливкового масла, трав та смол. Миро вважають святинею, зберігають у вівтарі і використовують у таїнстві Миропомазання. Готують миро лише раз на рік – з понеділка по середу Страсного тижня, у четвер освячують.
З прийдешнім святом, любі друзі! З Вербною Неділею!
Нехай благодатне світло Великодніх свят принесе нашій неньці-Україні ПЕРЕМОГУ.
