Олександр Оксанченко: загинув у повітряному бою, відволікаючи на себе ворожу авіацію
Ним захоплювались авіатори усього світу – він був найкращим льотчиком-винищувачем у світі! Більше, ніж дві тисячі льотних годин, тріумфальні польоти на авіашоу – SIAF, The Royal International Air Tattoo, International Airshow-2017, Czech International Air Fest… Його почерк та стиль виконання фігур вищого пілотажу тепер знає весь світ.
Олександр Оксанченко став учителем для багатьох українських пілотів… Встиг виховати достойну зміну. Один із його учнів підполковник Юрій Б. під час інтерв’ю розповідав, що таких людей – одиниці. Він сподівався, що вчитель ще довго суворо контролюватиме й оцінюватиме всі його маневри в небі…
– Оксанченко навчив, що майстерність і відповідальність – синоніми. Переконував, що наша техніка і професіоналізм пілотів – вагомий аргумент у питанні захисту країни…
Олександр Оксанченко загинув у повітряному бою, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Льотчика удостоєно звання Героя України посмертно (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №78/2022).
Та всі, хто знав Олександра Оксанченка особисто, переконують, що він став Героєм ще за життя…
Степан Тарабалка: знищував окупантів у повітрі, аби захистити людей на землі
– Він був не одним із перших, а – першим, хто йшов у бій! – розповідають побратими про Героя України, льотчика-винищувача Степана Тарабалку.
На його рахунку чимало бойових вильотів. У свої 29 майор рішуче винищував російських окупантів, що бомбардували мирні українські міста. Атакуючи ворога в повітрі, він зберігав життя людей на землі. На своєму МіГ-29 наближав перемогу над орками, як міг…
13 березня 2022-го офіцер вступив у нерівний повітряний бій із силами противника, що переважали. Він не дав окупантам завдати удару по українському місту, чим врятував цілі житлові квартали від авіаційної атаки. У небі над Житомиром героїчний льотчик загинув, що стало справжнім потрясінням і для рідних, і для колег…
Степан Тарабалка народився вже у незалежній Україні, в родині, де ніхто жодного стосунку до армії не мав. Коли єдиний син ще підлітком впевнено заявив про бажання стати військовим льотчиком, батьки були переконані, що це просто юнацький максималізм. Хоча і розуміли, що проживаючи поряд із військовим аеродромом, Степан не міг вирішити інакше. Він самостійно вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею, а потім до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Гриз граніт авіаційної науки настільки завзято, що ні у кого не виникало сумнівів – стане асом!
“Саме за такими хлопцями – майбутнє авіації’, – впевнено заявив командир підрозділу, коли лейтенант прийшов на службу. В країні якраз розпочалась війна, тож про спокійну службу не йшлося. Саме тоді молодий офіцер зрозумів, наскільки відповідальну й потрібну професію обрав.
– Степан приїхав із дружиною Оленою, з якою вони познайомились ще у Харкові, та маленьким синочком Ярославом, – ділиться побратим. – Це справді офіцер нового формату! Сучасний, креативний, активний! Він постійно цікавився авіацією, щось читав, вивчав, професійно зростав. Про хороших офіцерів часто кажуть, що “здобув авторитет усього за кілька років”. Так от, Степан здобув його за лічені дні! Коли командир казав, що за такими, як Степан – майбутнє, він не перебільшував ні на йоту!
Звання за званням, посада за посадою. Участь у навчаннях, льотні зміни, покращення навичок пілотування, бойові ротації… Здавалося б, лише 8 років тому отримав офіцерське звання, а вже такий колосальний досвід! На Степана давно рівнялись підлеглі та побратими, та й командир завжди був впевнений у тому, що в льотчика все під контролем.
… Побратими Степана в пам’ять про друга продовжують робити найважливіше – якісно тримати і закривати українське небо – небо, яке так любив і яким жив офіцер Тарабалка.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 19 березня 2022 року майору Тарабалці Степану Івановичу посмертно присвоєно звання “Герой України”.
Віталій Скакун: колона ворожої бронетехніки не пройшла
У перший день відкритої агресії Росії одним із найгарячіших місць на мапі України став Кримський перешийок, через який колони ворожої бронетехніки рвалися на Херсонщину. Щоб виграти дорогоцінний час, українське командування вирішило підірвати Генічеський автомобільний міст.
Виконати це завдання зголосився матрос Скакун. Віталій замінував важливий стратегічний об’єкт, але вчасно відійти не встиг – до мосту вже рушили російські танки. За свідченнями побратимів, Віталій вийшов на зв’язок і повідомив про те, що підриває міст. Одразу ж пролунав вибух, унаслідок якого безстрашний морпіх загинув. Ця самопожертва не була марною: героїчний вчинок Віталія значно уповільнив просування ворога, що дало підрозділу змогу передислокуватися та організувати оборону…
Віталій Скакун народився 19 серпня 1996 року в місті Бережани Тернопільської області. Навчався в Бережанський загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 3 з поглибленим вивченням англійської мови, де працювала педагогом-організатором його мама, потому закінчив Вище професійне училище № 20 у Львові, де здобув спеціальність зварювальника, вступив до Національного університету “Львівська політехніка”.
2021-го тяжка недуга забрала життя його батька, мама поїхала на заробітки в Італію, у Бережанах мешкала старенька бабуся. Віталій обрав шлях воїна, уклавши контракт про військову службу у Збройних Силах України, обравши елітний підрозділ – 35-ту окрему бригаду морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.
Віталій швидко став вправним воїном, оволодів військовою спеціальністю, обійняв посаду сапера інженерно-саперного відділення.
За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 2022/74 від 26 лютого 2022 року. Матросу Скакуну Віталію Володимировичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
Віталій Сапило: екіпаж танка знищив три десятки російської техніки
У боях із російсько-фашистськими військами на Київщині екіпаж офіцера-танкіста знешкодив три десятки одиниць техніки ворога! Торік хлопцеві виповнився лише 21 рік.
Нещодавнім указом Президента України Володимира Зеленського “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” звання Герой України було присвоєно лейтенанту Віталію Сапилу (посмертно).
Віталій Сапило мешкав у селі Сокільники, що неподалік Львова. Змалку подавав великі надії у спорті. Був вихованцем дитячого футбольного клубу “Карпати”. Його запрошували у донецький “Шахтар”, а юнак хотів бути військовим, захищати свою країну! Тож у 2017-му вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчався на факультеті бойового застосування військ.
У бою під Києвом обірвалося життя справжнього офіцера та патріота.
– На полі бою нашим танкістам серед росіян немає рівних, хоч наші хлопці дуже часто надто молоді. Тому окупанти застосували авіацію. Після нальоту авіації було пряме попадання, й мій онук дістав поранення, несумісне з життям. Віддав найдорожче, що мав – життя! Він – Герой! А Герої не вмирають! – ділиться своїм болем дідусь бійця Микола Сапило.
Його оплакували всім селом. Великою громадою Сокільників.
“За цей нетривалий час опору окупантам і захисту України чотири випускники нашого навчального закладу за мужність і героїзм удостоєнні найвищого державного звання “Герой України”. Ми пишаємось подвигами лейтенантів Євгенія Пальченка, Владислава Українця, Віталія Сапила, старшого лейтенанта Максима Білоконя”, – написав на своїй сторінці у фейсбуку начальник Національної академії сухопутних військ генерал-лейтенант Павло Ткачук.
Інна Дерусова: загинула, рятуючи поранених
Перша жінка, яка посмертно отримала звання Героя України
24 лютого старший бойовий медик 15-го окремого мотопіхотного батальйону сержант Інна Дерусова саме поверталася з відпустки на місце служби. Та на два дні затрималася в Охтирці, що на Сумщині. Через масовані удари окупантів по мирному місту, яке теж захищали підрозділи оперативного командування “Північ”, багатьох поранено. Інна Дерусова була з ними до останнього. Ризикуючи життям, бойовий медик врятувала понад десять військовослужбовців.
26 лютого, вчергове надаючи допомогу пораненому під вогнем, сержант Дерусова загинула…
Усі, кому випало щастя бути знайомим з Інною, з глибоким болем і сумом сприйняли звістку про її загибель.
– Я знав Інну з 2015 року. Ми служили разом. Вона прийшла до нас у батальйон із третьою хвилею мобілізації на солдатську посаду в медичну службу підрозділу. Але ситуація тоді була важка, й на її тендітні жіночі плечі лягла важка робота – вона була і за начальника медслужби, і за начальника медичного пункту, і за санінструктора. Але Інна ніколи не скаржилася. Вона для кожного бійця стала свого роду янголом-охоронцем, вони любили її і називали мамою, – пригадує побратим Героїні Петро Лисенко.
Він також розповів, що через її руки пройшло чимало медиків, які приходили на війну з цивільного життя.
– Треба було бачити, як вже за 2 тижні з тих розгублених молодих дівчаток вона робила справжніх бойових медиків, готових виконувати завдання на передовій. Інна опікувалася ними, мов та квочечка, – продовжив розповідь Петро. – А ще вона неабияк пишалася своїм сином Сашком, який у 2016 році, підписавши контракт, також розпочав свій військовий шлях у підрозділі, де служила його мати. І хоча він був юнаком творчим і мрійливим, у цивільному житті займався тату, проте вже за рік став одним з найкращих мінометників батальйону. А декілька місяців тому одружився. Інна була на сьомому небі від щастя…
Також боронить Україну і рідний брат Інни Дерусової. З 2014 року він – доброволець батальйону “Кривбас”, а нині став до лав тероборони рідного Кривого Рогу.
Інна Дерусова народилася 5 лютого 1970 року. Загинула 26 лютого 2022 року від артилерійського обстрілу російських військ, коли допомагала пораненим.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 127/2022 від 12 березня 2022 року сержанту Інні Дерусовій присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
У своєму відеозверненні Президент України Володимир Зеленський зазначив, що Інна Дерусова – перша жінка Герой України, якій це звання присвоєно посмертно.
Олександр Корпан: відвів охоплений полум’ям літак від аеродрому, врятувавши життя побратимів і мешканців міста Старокостянтинів
Олександр здобув повну середню освіту у створеному в Севастополі 2009 року Військово-морському ліцеї (був одним з перших випускників цього навчального закладу), паралельно навчався у музичній школі. Потому закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил України імені Івана Кожедуба, здобувши спеціальність льотчика-штурмовика та опанувавши літак Су-25.
Служив у 299-ї бригади тактичної авіації, якій у грудні 2015-го було присвоєно ім’я славетного льотчика, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького генерал-лейтенанта Василя Семеновича Нікіфорова.
Олександр – учасник бойових дій, його неодноразово залучали до складу операції Об’єднаних сил на сході України. Професіоналізмом і старанністю виборов звання найкращого льотчика ударної авіації за підсумками 2021 року, нагороджений відзнаками та медалями.
З першого ранку путінської агресії проти України разом із бойовими побратимами командир авіаційної ланки капітан Корпан виконував бойові завдання командування, зокрема, влучними ударами громив колони військ країни-агресора. Захищаючи рідну землю, 27-річний офіцер знищив понад сто одиниць ворожої бойової техніки.
2 березня 2022 року при поверненні з чергового бойового вильоту літак Олександра раптово був уражений ворожим вогнем і загорівся. Капітан Корпан здійснив справжній подвиг, відвівши охоплений полум’ям літак від аеродрому й ціною власного життя врятував життя побратимів і мешканців міста Старокостянтинів, над яким сталася ця трагедія.
Капітана Олександра Корпана проводжали в останню путь 7 березня у древньому місті Підгайці, що під Тернополем. Разом із родичами та побратимами-військовослужбовцями вшанувати полеглого Героя прийшли жителі села та околиць, керівники органів влади та священнослужителі. “Ми не знали його особисто – але прийшли подякувати хлопцю за те, що захищав наші домівки. Тепер він захищатиме нас із неба…” – говорили люди.
Народився Олександр 8 вересня 1994 року у Севастополі. Там служив його батько, який був військовим льотчиком, і біля могили якого на Центральному кладовищі у Підгайцях нині упокоївся Олександр.
Державний прапор, який вкривав труну офіцера, та пам’ятний лист головнокомандувача Збройних Сил України під час поховання було вручено його молодій дружині Юлії, шлюб з якою він уклав лише два роки тому…
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 122/2022 від 10 березня 2022 року капітану Корпану Олександру Богдановичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
Вічна слава Героям!
