Українці у світі досліджували писанку і видавали про неї цікаві монографії, як, наприклад, заслужений майстер народної творчості України Одарка Онищук, що проживала в Канаді і видала цікавий альбом “Символіка української писанки” власним коштом. До слова, Одарка Онищук була першою українкою поза межами України, котра отримала це почесне звання від Української Держави.
Сьогодні, коли писанкарство в Україні бурхливо розвивається, з`являються і нові дослідники писанкарства, як Роксоляна Загайська, Марія Іванишин, Віра Манько зі Львова, Вадим Мицик з Черкащини… Однак, новий час диктує нові можливості вивчення українських писанок, маю на увазі українську патріотичну писанку.
Ці писанки можна поділити на такі етапи:
- писанки козацької доби,
- писанки УНР,
- писанки часів армії УПА,
- писанки Майдану,
- писанки російсько-української війни.
Про писанки козацької доби ми маємо найменше інформації, і їх здебільшого писали українці діаспори, а серед них Олександра Романенко із США, Анна Кокуцяк з Великобританії, Валентина Терешкун з Німеччини, Галина Хоткевич з Франції… Писанки козацької доби українські жінки малювали з традиційними українськими символами. Безконечник, хрест, зоря з яких утворювали вздовж яйця невелику смужку, яка формувала два великі медальйони, в котрих красувався козак із шаблею та напис: “Козака шабля береже” і дівчина-українка у віночку зі стрічками та напис: “Україна – козацька мати”. Нерідко на такій писанці був і український тризуб під літерами. Подекуди українки на писанці з козаком і булавою писали прислів`я: “Або волю добути, або дома не бути”.
Козацьку добу змінює Українська Народна Республіка. І в цей час особливої популярності на писанках набуває знак тризуба. В одних випадках він виступає поряд з іншими прадавніми традиційними символами, в інших – супроводжується написами, як у писанках Ірини Білянської, 1899 року народження, яка проживала на Львівщині. Їх подав до свого виняткового альбому “Двадцять кіп писанок” дослідник української писанки зі США Зенон Елиїв. Найчастіше Ірина Білянська любила малювати на писанках ромашки і ґрона винограду, пшеничні колоски і вислів з релігійного ґімну: “Боже великий ,єдиний, нам Україну храни!”. Літери Ірина Білянська розміщувала на писанці довкола великого тризуба, який відділяла яскравою жовтою барвою.
Коли на захист України стала Українська Повстанська Армія, чимало дівчат-писанкарок стали зв’язковими УПА. Вони часто спілкувалися з повстанцями, допомагали їм. А на Великодні свята приносили повстанцям свячене, пасочку і писанку. Акурат тоді на українських писанках з`явився і утвердився герб-тризуб і написи “Слава Україні!”, “Героям слава!”. Такі писанки малювали писанкарі таких сіл Гуцульщини, як Космач, Чорний Потік, Виженка, Дихтинець, Ясіня, Жаб`є… Писанкарі Палагна Боб`як, Палагна Пожоджук, Палагна Малик, Параска Шкодяк з Космача, Іван Семчук із Замагори, Іван Паращук з Криворівні, Явдоха Шовгенюк з Чорного Потока полюбляли писати на своїх писанках гасло: “Христос Воскрес – воскресне Україна!”.
Закінчилась Друга світова війна, почалась депортація українців у концтабори росії і Казахстану. Але і там українці не переставали писати писанки, особливо такі мужні українки як Ганна Шабатура та Стефанія Шабатура зі Львова, Параска Плитка та Одозія Плитка з Криворівні…Писанка в Україні почала зазнавати утиску і заборони. Про тризуб на українських землях годі було і мріяти. Тоді українські писанкарі почали писати його у формі ластівки. Недолугі радянські чиновники не відразу могли впізнати в ластівці тризуб.
І, настав час, коли розвалився Радянський Союз, як стара хата. Постала незалежна Українська Держава. І почала воскресати українська писанка, відроджуватись новими барвами на Слобожанщині і Поліссі, Буковині і Поділлі, Гуцульщині і Бойківщині. Українські писанкарі діаспори зустрілися з писанкарями України на Першому Світовому Конгресі Українців у Івано-Франківську, на Першому Міжнародному З`їзді Писанкарів у Києві. З`явились нові дослідники писанкарства, насамперед, такі як Олексій Соломченко з Косова, Віра Манько зі Львова, Василь Скуратівський з Києва, Таня Осадца зі США…У Коломиї відкрили великий Музей Писанки. В Космачі на Гуцульщині стартували Міжнародні фестивалі “Великдень у Космачі”. В Україні з’явились цілі плеяди талановитих писанкарів, а серед них: Тарас Городецький з Червонограда, заслужені майстри народної творчості України Оксана Білоус, Тамара Влененко, Зоя Сташук з Києва, заслужений майстер народної творчості України Світлана Стадник з Коломиї, Олександр Опарій з Сумщини, Віра Манько, Роксоляна Загайська, Олена Тіменик, Марія Іванишин зі Львова, Юрій Цікало, Зеновій Пеньонжик, Петро Данилюк з Тернопільщини, Олег Кіращук з Коломиї, Руслан Копильців з Марківки, заслужений майстер народної творчості України Тетяна Коновал з Луганщини, Ірина Міхалєвич з Кіровоградщини, Марія Бойчук, Анна Линдюк, Марія Кіращук, Марія Варцаб`юк, Марія Юсипчук, Параска Плиторак з Космача…
Коли українці у Києві захищали свою незалежність і свободу, на Майдан вийшло і багато писанкарів з усіх теренів України. З`являються перші жертви серед мирного населення. Росія захоплює Крим. Усі ці події знайшли відображення і в сучасному українському писанкарстві. І тут першість беззаперечно утримує писанкарка Тетяна Коновал з міста Свердловськ Луганської області. Вона надзвичайно майстерно пише на яйці літопис Майдану, відтворюючи усі події, що там відбувались: горять шини, стоять вартові, стоїть Йолка , майорять українські знамена, а один із майданівців тримає написом із гаслом “Воля”. На іншій писанці Тетяни Коновал туга за Кримом, який забрали російські загарбники і напис: “Крим – Україна”. Так українська патріотка-писанкарка з Луганщини висловлює свою державницьку позицію, любов до України. Ця серія писанок написана на жовтих яйцях, способом травлення. Вона заслуговує найвищої оцінки.
Писанкарі зараз пишуть історію російсько-української війни, майстерно відтворюючи подвиги українських військових. Яскравим прикладом українського героїзму став захист українськими кіборгами Донецького летовища(аеропорту) і писанка Тетяни Коновал “Кіборги”. На ній багато і старовинних символів, як колоски пшениці, пташки, соняшник, ґрона калини , а поруч – новітні знаки: українські прапори, тризуб, військова техніка і кіборги. Писанка багатоколірна, теперішні символи дуже вдало поєднуються із прадавніми знаками, і вона має надзвичайну мистецьку вартість.
Тетяна Коновал воском пише літопис війни на яйцях, з’являються писанки “Херсон”, “Чорногорівка”, “Балаклія”, “Мар’їнка”, “Бахмут”… Або – “ЗСУ”, “Від Сяну до Дону” чи навіть писанка, на якій український тракторист волочить трактором підбитого московського танка.
Або писанка Ірини Михалевич з міста Олександрія Кіровоградської області, яка виконана також у техніці травлення. Її композиція складається із символу зоря, що є традиційним не лише для писанок цього реґіону, а й для писанок усієї України, яким писанкарка ділить яйце навпіл. У невеликих медальйонах – військова техніка, яка захищає українські землі від російської навали. І, природно, великі спіралі, між якими напис “Україна переможе!”. Сама ж спіраль є символом плинності часу, і вона символізує продовження життя в Україні, віру в перемогу. До речі, Ірина Михалевич одна з небагатьох українських писанкарок, яка виготовляє природні барвники, і її писанки мають особливий колорит.
Травлені писанки полюбляє писати і Руслан Копильців з Покуття. У великих медальйонах, обрамлених рослинними та геометричними орнаментами, він вміло вплітає український герб, що надає писанці величного звучання.
Чимало українських писанкарів на писанках пишуть крилаті вислови видатних українців Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Ліни Костенко. Так космацька писанкарка Марія Бойчук малює цікаві писанки кольоровим воском з портретами Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса і під цими портретами подає їхні цитати. Одна з таких її писанок з портретом Михайла Грушевського та його афоризмом, написана на страусиному яйці, і є в експозиції музею Михайла Грушевського у Львові. А у писанкарки Юлії Бурко з Червонограда – вірші Тараса Шевченка на своїх писанках. На жаль, швидко обірвалося її життя як і життя славетного її земляка-писанкаря Тараса Городецького. Та залишились їхні писанки – справжні скарби українського мистецтва.
Минають літа, а українська писанка не втрачає своєї популярності, наповнюється новими барвами нашого життя і стає цінним надбанням української національної культури.
