Якби не було війни, Кіра Нечай мандрувала б Україною, ходила б в гори і підкорила б ще одну вершину.
Разом з друзями вона б реалізувала ще кілька проєктів за кошти Громадського бюджету у Києві. Досвід же ж є – станції київського метрополітену завдяки її зусиллям вдалося обладнати автоматичними зовнішніми дефібриляторами і сучасними лікарськими аптечками.
Якби не війна, Кіра Нечай організовувала б освітні заходи, навчала громадських активістів або в Національному агентстві з питань протидії корупції – займалася б проєктним менеджментом в галузі освіти.
Якби не війна…
Але ж вона передчувала війну, і ще до повномасштабного вторгнення росії зацікавилась домедичною підготовкою. Тепер Кіра Нечай рятує поранених, з перших днів як парамедик добровольчого медичного батальйону “Госпітальєри”, зараз – як бойовий медик у складі військового підрозділу.
– Кіро, фото у час Різдвяних свят ти підписала “У передчутті прекрасного року”. Перша половина року уже минула… Певно, не найкращий час?
– Вважаю, що ми живемо в історичні часи, і як би моментами не було важко, я справді рада, що саме тут і зараз долучена до боротьби за нашу незалежність.
– Повномасштабне вторгнення росії для тебе не було несподіванкою. Перші думки і свої дії пригадуєш?
– Пам’ятаю, як прокинулась від звуків збитих ППО ракет, що летіли на Бориспільський аеропорт, відкрила фейсбук і зрозуміла, що “почалось”. Одразу ж обдзвонила знайомих, дотичних до військового і волонтерського середовища, щоб скоординувати свої дії. Далі передала батькам кота, взяла рюкзак і поїхала “двіжувати”.
– Чому тактична медицина? Ти ж за освітою юрист і історик.
– Моя історія з тактичною медициною розпочалась у 2014 році. На той момент, будучи ще студенткою, я потрапила на Майдан і під час буремних днів 18-20 лютого з подругою допомагали медикам. Тоді усвідомила, що будь-які навички і знання не мають жодного значення, якщо прямо перед тобою помирають люди, і ти не можеш їм допомогти. Після того пішла на медичні курси. А з війною почались курси з тактичної медицини. Потім викладала та отримала інструкторську акредитацію у військово-медичній академії. Готувалась їхати парамедиком на схід ще тоді, однак через отриману спортивну травму ці плани зруйнувались і довелось повертатися до цивільного життя.
– Як, зазвичай, минає день твого екіпажу зараз? У чому твоя місія?
– На момент, коли я працювала в екіпажі Госпітальєрів, робота відбувалась на ротаційній основі. Екіпаж виїжджав на чергування, обладнував стабілізаційний пункт, налагоджував комунікацію з місцевими військовими та чекав викликів на евакуацію. Екіпаж складався з парамедика, медика, водія і вогневика – кожен мав власні задачі. Я працювала як парамедик. Нині змінила підрозділ і працюю бойовим медиком у складі військового підрозділу.
– Скільки людей за добу тобі вдається врятувати? Що відчуваєш, коли бачиш людський біль, травми і руйнування?
– Кількість поранених дуже варіюється, бували дні, коли було понад 30 за добу, а бувало по кілька днів не було жодного. Коли бачу людські страждання, загиблих та руйнування, завдані росіянами, я відчуваю зневагу та ненависть до кожного причетного до цього і вірю в те, що ми обов’язково помстимось за все.
– Жертвами війни стають не лише люди, доводиться рятувати і тварин. Як з тим даєте раду?
– Цивільні та тварини такі ж жертви війни, і ми намагаємось і їм допомагати так само, як військовим. Бували випадки, коли нам приносили поранених собак, на щастя, медиком нашого екіпажу тоді був досвідчений судинний хірург, який зміг “підлатати” чотирилапих.
– Твій екіпаж евакуйовував людей з Ірпеня? Що найбільше вразило тоді?
– Наш екіпаж долучався до евакуації людей під час “зелених коридорів”. Серед того, що найбільше вразило, – історія жінки, чоловік якої пройшов в’язницю “ЛНР”, після чого переїхав у передмістя Києва, щоб жити спокійним життям, але був розстріляний росіянами. Вона раділа, що вдалось хоча б вивезти його тіло.
– Часто викладаєш відео та фото з війни. Ти протягом 5 років працювала в центрі демократії та верховенства права. Що треба зробити ще Україні, щоб всі країни світу, без застережень, визнали росію країною-терористом, а злочини російської влади якнайшвидше розглянули в Гаазі?
– На жаль, деяким країнам власні комерційні інтереси заважають тверезо дивитись на ситуацію і називати речі своїми іменами. Як історик за першою освітою, можу сказати, що це не нова ситуація і це все вже було у 20-му сторіччі, і всі знають до чого це призвело. Переконана, що вкрай важливо постійно нагадувати західним урядам про те, що позиція умиротворення агресора – шлях до ще більшої війни. В заходу є можливості по-справжньому допомогти Україні – закрити небо, надати озброєння та підтримати фінансово. Решту зробить українська армія.
– “Існує виключно одна справжня запорука незалежності України. І це – не “мирні” угоди, не політична дипломатія і не міжнародні союзники. Це – власні Збройні Сили”, – так написала у Facebook Кіра Нечай ще до повномасштабної війни. Як ми зараз можемо допомогти нашим Збройним Силам? Де може бути корисною діаспора?
– Попри те, що ЗСУ вже набагато краще оснащено, ніж у 2014-му, все ж лишаються потреби, які постійно актуальні, оскільки багато з них є “розхідниками”. Це – автомобілі (броньовані/пікапи/реанімобілі), тактична медицина (сертифіковані турнікети, гемостатичні бинти, внутрішньо-кісткові катетери, вузлові турнікети, індивідуальні аптечки і т. д). Наприклад, підрозділ, в якому я зараз працюю, наразі створює власну медичну службу “з нуля” і не закритих потреб у нас доволі багато. Тож, якщо є бажання та можливість допомогти – пишіть мені в соцмережах.
– Твоє фото сколихнуло мережу – дівчина з незвичайною гвинтівкою в руках. Зброя у цій війні вже тобі знадобилася? І хто навчив тебе, як з нею поводитись?
– Працювати зі зброєю я навчилась ще до початку повномасштабної війни, оскільки мала легальну особисту. На війні для парамедика це скоріше для самозахисту, оскільки першочергове завдання надання допомоги пораненим. За ці три місяці мені ще не доводилось застосовувати її з такою метою, оскільки в місцях, де я працювала, велись обстріли з артилерії, а не вогнепальної зброї.
– Кіро, де ти почуваєшся в безпеці? Що робиш, коли страшно?
– Я почуваюсь у безпеці, коли довіряю людям, які є поруч. Коли стає страшно, згадую, що я саме там, де потрібно бути. І чим би це не закінчилось для мене – мені перед самою собою не буде соромно. І це найголовніше.
– Ти свого часу з тренінгами об’їхала усі області України, тепер у час війни як парамедик була у Київській області та на сході України. Кажуть, Україна – різна. Як країну змінила війна?
– Не вірю, що війна змінює. Бачу це скоріше як каталізатор, який посилює і проявляє усі людські якості – як позитивні, так і негативні. А Україна дійсно різна і багатогранна.
– Серед твоїх обов’язків у НАЗК у мирний час були й – менеджмент в освітній сфері, організація навчальних програм. Як вони мали б змінитися після війни?
– На мою думку, після війни навчальні програми скеровані на розвиток доброчесності і громадянської свідомості, якими, зокрема, займається НАЗК, не втратять своєї актуальності, скоріше навпаки. Ми зобов’язані будемо зробити все, що в наших силах, щоб відбудувати ту країну, яка буде гідною пам’яті тих, хто загинув, захищаючи її.
– Робота парамедика – це добами чергування, сотні кілометрів та десятки евакуацій поранених. Час на відпочинок є? Як ти відпочиваєш?
– Можливості для відпочинку залежать від позиції і обстановки, і вони не завжди стабільні. Так, наприклад, на крайній моїй ротації на Донеччині з Госпітальєрами я майже щодня знаходила час для тренувань. Зараз я у складі нового підрозділу на Харківщині і тут інша специфіка роботи та умови, однак намагаюсь дбати про повноцінний сон, оскільки від цього залежить ефективність роботи. Найкращий відпочинок на війні – сон, щоб відновитися, та тренування, щоб переключитися і тримати себе в тонусі.
– Війна загострює усі почуття відчуття. Нещодавно ти оголосила про заручини. Хто твій обранець? Де ви познайомились
– Чоловік також військовий. Познайомились ще до ескалації через спільних друзів.
– Мрію піднятися на Казбек втілено. Кіро, яку висоту підкорюватимеш надалі?
– Далі хочу обійти Ісландію. Планувала подорож на це літо, але війна завадила мені це зробити…
———————————————————————————-
ДОПОМОГУ МОЖНА НАДАТИ: Моно гривня 5375414119375367 PayPal [email protected]
Поповнення із-за кордону USD Beneficiary (Бенефіціар) IBAN UA 30 322001 00000 2620 4302 0333 50 Account No 26204302033350 Receiver ROMANOV ARTEM, 02166, Ukraine, c. Kyiv, st. Marshala Zhukova, build. 51, fl. 118 Account with Institution (Банк Бенефіціара) Bank JSC UNIVERSAL BANK City KYIV, UKRAINE Swift code UNJSUAUKXXX
Карта на ім’я Артем Романов
