Спекотного літа 2015року, 18-ий батальйон легендарної N-ської бригади залишався на своїх позиціях без чергової ротації. Хлопці просто відмовлялися їхати додому, мотивуючи тим, що окупант топче нашу землю. Майже кожен вважав свою присутність на фронт i обов’язковою. Протягом місяців інтенсивних бойових дій солдати, ранiше незнайомі, стали побратимами – братали і ворожі кулі, й імена загиблих друзів. Щоб було по-іншому, треба здобути Перемогу. І кожен прагнув вкласти в неї свою частку.
Це – війна.
Вона справжня, не книжна і не театральна – тут на страх чи переживання не повинно бути часу. Є наказ, і треба зробити все, щоб виконати, незважаючи на небезпеку, втому чи погодні умови. На війні нема місця емоціям – їх замінює ризик. Саме той необхідний елемент, який стимулює розум до правильних рішень, бо помилка може коштувати комусь життя.
Чергове перемир’я. Чергова домовленість на підставі Мінських угод*. 18-тому батальйону заборонено застосовувати будь-яку зброю. Теоретично, сєпарам – теж. Однак, з’являється “але”. Бо по сусідах снайпер вночі працював. Там “200”-тий. Хлопці, що проїжджали повз нас, сказали (слова “Ватсона”,сам був снайпером): “От би дали наказ, і ми б зіграли з тим “професіоналом!”.
– Та ж у сєпара оптика сильніша! – це вже “Йожик” вирішив підтримати розмову.
– Мені фіолетово, яка в нього оптика, – з тихою злістю промовив “Ватсон” і відійшов убік, щоб не продовжувати розмову. “Калаш” та “Шерлок”, які були поруч, розуміли “Ватсона”, бо той – з Донеччини, і його будинок розтягнули по шматках мародери з так званої “Донецької Народної Республіки”.
– “Йожику”, а ось дивись, – хитро каже “Калаш” – Ми тут, а сєпари – за 500 метрів. Що між нами?
– Нічийна земля, – швидко та впевнено відповідає “Йожик”.
– Ох, і телепень! Це наша земля, розумієш?
Хлопці сміються, а “Йожик” червоніє.
– Тощо? Ми на своїй землі не можемо виконати вправи зi стрільби з кулемета? – невгавав “Калаш”, а він був відомим хитруном. – Ми – солдати Збройних Сил України, а це означає, що повинні вдосконалювати свої військові навички.
Всі розуміли до чого хилить “Калаш”,і були згiдні, що політика – політикою, але хтось сьогодні не повернеться додому живим. Бо що для сєпара та домовленість? Домовлятись можна з людьми честі, які вміють тримати слово, а цей ворог – не такий. Він підступний та хитрий, за його плечима – досвід колишнього НКВС та всієї військової машини СССР.
І ось сьогодні вночі – черговий “200”-ий… А скільки їх буде ще? А скільки було? Можливо, саме тоді, коли побратим повідомив про втрату, десь на Хмельниччині чи на Волині, на Київщині, Чернігівщині, Сумщині чи Полтавщині біля його домівки зупинились машини з військового комісаріату та “швидкої допомоги” – щоб повідомити рідним жорстоку звістку. А ще через декілька днів похоронну процесію на чолі з священиком зовсім чужі люди будуть зустрічати, припадаючи на коліно…
Довідка. Станом на листопад 2015 року, втрати Збройних сил України складали: 2673 –вбитими і 8519 – пораненими. Крім того: 271 – вважається зниклим безвісти, а 76 перебувають полоні.
Як три мушкетери, хлопці подивились один на одного і кожен все зрозумів.
– “Ватсоне” – ти з нами? – гукнув “Калаш”.
Коли дізнався, в чому справа, “Ватсона” як вітром здуло за РПК*, а ось ставити мішень, за жеребом, випало “Йожику”. Та яка там мішень – звичайний ящик з-під патронів, його треба було поставити сторчака метрів за 25. От і вся робота.
Стріляли по мішені по черзі трасованими кулями*, і ніхто чомусь не влучив. Але…
Раптово степ зайнявся, і на тому боці запахло смаленим. Сєпари не чекали несподіваного повороту. Вони навіть не уявляли, що так може бути, бо хлопці не відкривали вогонь на ураження, а просто тренувались.
Згідно слів комбата: “Я дивився в бінокль і бачив, що почалось на сєпарських позиціях. Я чув, як тріскотіли, вибухаючи, патрони і бачив, як горіли бліндажі. Як вони тікали з того вогню, бо вітер, якого цілий день не було, справно роздмухував полум’я ще дужче, звільняючи нашу землю від всілякої погані”.
Полум’я нищило ворожі окопи… В ту хвилину в цілому світі, мабуть, не було більш потужнішої зброї проти ворога, ніж цей вогонь. Здавалось, що сама природа стала на захист справедливості.
А хлопці продовжували “тренуватись”, і кожен вдосконалював свої військові навички: за Іловайськ та Сніжне, за Краматорськ та Дебальцево, і за Донецьк, і за Луганськ, і за чергове “перемир’я”.
Сєпари втікали землею, яку ще торік окупували як “асвабадітєлі”…Цим бандитам годi зрозуміти, що сила українського вояка – в любові до своєї, Богом даної Вітчизни, й у глибокій вірі в її свободу тa незалежність. І саме ця віра є рушійною силою для потужної відповіді агресору.
“Російсько-українська війна”, “Східний фронт”, “війна за незалежність”, “гібридна війна” – як тільки не називали це протистояння двох культур і цiлком різних народів… Але точне визначення залишається за нащадками вільної країни, а воно обов’язково буде. І caме правильним визначенням, бо шлях до волі вже прокладено через прошитий кулями степ та посічені осколками снарядів серця.
*Мінські угоди – документ, який має на метi врегулювання збройної ситуації на Донбасі.
*РПК – ручний кулемет Калашнікова. Ефективна дальність стрільби – 800 м. В даному випадку застосовується модифікація калібру 7,62.
*Трасована куля – куля з особливим піротехнічним складом та продуктами згорання, які дозволяють бачити траєкторію польоту.
