Не можу повірити: я, та що плакала над фільмами “Список Шиндлера” і “Життя прекрасне” про дітей у фашистських концтаборах, живу в сучасності, де “хлопчик в смугастій піжамі” тихо відступив на задній план. У нашій, українській реальності, коли увесь світ здригається від фото-звинувачень з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Харкова та інших міст і сіл, все набагато гірше.
Американці часто запитують мене, чи це правда.
Ви не хочете знати правду, відповідаю я їм. Коли ви дізнаєтесь про усі звірства, вам не захочеться ніколи чути назву цієї країни і про осіб, які її населяють. Ви й через 10 чи 20 років після нашої перемоги усі, як один, вставатимете і виходитимете з ваших кав’ярень, коли до них будуть заходити орко-туристо.
Діти повинні залишатись дітьми. Бавитися ляльками й пухнастими ведмедиками. Тішитися новеньким футбольним м’ячем й кросівками. Кататися в парку на каруселях і ласувати морозивом.
24 лютого для українських дітей світ перевернувся сторчма.
Сирени, вибухи, бомбосховища, міни, дула автоматів, мрія про вдосталь їжі і води. Смерть бабусі, мами, сусіда, друга, Бровка чи Мурчика стала чимось майже буденним.
Розбомблені будинки, лікарні і школи. Народження нового життя на бетонній підлозі підвалів…
Вони вже не мріяли про нові іграшки. Мріяли, щоб увесь цей жах припинився і “мама воскресла”.
Такого не було з часів Другої світової війни.
Три мільйони наших дітей страждають від війни в Україні. Понад два мільйони – переселенці і біженці, які терпляче чекають своєї черги за їжею і з усіх сил намагаються зрозуміти чужу мову. Ще й якимось шостим чуттям одразу ж запам’ятовують декілька іноземних слів, щоб подякувати.
Знову вчаться усміхатись.
Згідно з даними ООН, щодня в Україні гине двоє дітей, а четверо отримують поранення, в тому числі від мін, залишених орками. Діти, які уціліли, мріють повернутись додому або про протез “з квіточками”.
Діти повинні залишатися дітьми… Українські ж діти ураз стали дорослими. Ще й рятівними кругами для своїх батьків і родин.
Вони вже ніколи, на жаль, не зможуть забути це зло в чистому виді і не дадуть забути іншим.
Цей світ судити будуть діти.
“Неодмінно балуйте дітей, невідомо, які випробування їм приготувало життя” (Антуан де Сент-Екзюпері)
