Вишивки і писанки славетного майстра
Пожоджук Дмитро Онуфрійович – письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, етнолог, краєзнавець.
Народився Дмитро Пожоджук 15 жовтня 1955 року у селі Космач Яблунівського району Станіславської області в сім’ї робітників. Діда Дмитра по батьковій лінії Пожоджук Микола Васильович у 1918 році закатовано в концтаборах в Омську, а дід по маминій лінії Топузяк Юрій Васильович загинув у 1917 році на полі битви проти росії в складі австрійської армії.
У 1970 році Дмитро закінчив сім класів Космач-Банівської восьмирічної школи, в 1973 році закінчив Космацьку середню школу. У 1988 році він отримав літературно-мистецьку премію імені Мирослава Ірчана, в 1989 році – почесне звання заслужений майстер народної творчості України, у 1999 році став лауреатом Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
У 1973 році Дмитро вступив на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, який через переслідування органами КГБ закінчив лише в 1991 році. Дипломну роботу написав на тему “Питання культури у Варшавській українській газеті “Наше слово”, яку успішно захистив. У 2001 році закінчив аспірантуру філологічного факультету (кафедра фольклористики імені Філарета Колесси) Львівського національного університету імені Івана Франка і видав свою монографію “Українська ввічливість” на базі польових досліджень з усіх етнічних українських земель.
Під мудрим керуванням наукового проводиря – кандидата філологічних наук, доцента кафедри фольклористики імені Філарета Колесси Михайла Чорнопиского, дослідник вдало побудував структуру роботи, і складається вона з таких розділів як “Історія вивчення українського етноетикету”, “Словесно-обрядова поезія етноетикету в традиційних обрядах та звичаях”, “Поезія позаобрядового етноетикету” і присвячена генезі та історичному розвитку етноетикету, проблемам його функціонування в соціальному середовищі на регіональному і загальнонаціональному рівні. Рецензентами монографії стали доктор філологічних наук, академік НАНУ (Пряшівський університет, Словаччина) Микола Мушинка, доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України (Львівський національний університет імені Івана Франка) Василь Лизанчук, доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавста НАН України Роман Кирчів.
Науковий співробітник відділу фольклористики інституту мистецтвознавства , фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, кандидат філологічних наук Надія Пазяк так оцінила працю Пожоджука Д.О.: “Праця Дмитра Пожоджука є новим поважним кроком у вивченні таємниць духовної скарбниці нашого народу. З одного боку, дослідження переконливо показує, яких висот сягало духовне життя народу в минулому, а з іншого – застерігає, аби не втратити ці скарби тепер. Мусимо оцінити працю Дмитра Пожоджука “Українська ввічливість” дуже високо і за рівнем виконання, і за тим, настільки зараз вона потрібна для української культури”.
Добродій Дмитро змінив свою методику спілкування з носіями фольклору – замість того, аби їхати записувати фольклор у села України, він їде в міста і на залізничних вокзалах знаходить селян, які очікують годинами своїх поїздів та електричок, заводить з ними бесіду і починає робити записи. Хтось сприймав його скептично, хтось зі злістю, а хтось щиро розповідав про звичаї і традиції в своєму поселенні, наспівував чи говорив словами ту чи іншу баладу, рекрутську пісню чи козацьку думу, співанку-хроніку або коломийку. Так у фольклориста Дмитра Пожоджука з’явились записи з Воронезької, Курської, Білгородської, Сумської, Харківської, Чернівецької, Житомирської, Закарпатської та інших областей… Цікаві записи фольклору зробив Дмитро і від мольфара з села Верхній Ясенів Верховинського району Михайла Нечая, музиканта-віртуоза з Верховини Романа Кумлика, співачки і вишивальниці із села Чорногузи Вижницького району Фрозини Гулей, краєзнавця із села Великий Кучурів Сторожинецького району Мірчі Мінтенка, лемківської писанкарки з Канади Одарки Онищук і, чи не найбільше записів таки від матері – Пожоджук Пелагії Юріївни(1916-1996 рр). Сам Дмитро і по батьковій лінії, і по материній походить з роду народних майстрів та музикантів, співаків і танцюристів (не професійних, а народних), то ж змалечку залюблений у фольклор, у ті пісні, що співала йому мати над колискою, у ті пісні, що співали його земляки-космачани на весіллях, хрестинах, проводах. Пригадується, як у Полтаві колись відкривали “Співоче поле” і в цій події брав участь Дмитро Пожоджук. Його вишивками і писанками, жіночими прикрасами з пацьорок довго милувався відомий український композитор Олександр Білаш. Дивувався метр музичного мистецтва, що Дмитро має так багато талантів. Дмитро зізнався тоді композитору, що ще й грати вміє, а той запитав на чому. Дмитро відповів, що на піаніно. Білаш засмутився, що немає поруч цього інструмента. Дмитро заспокоїв його, що він має гуцульське піаніно, яке носить із собою, і витягнув з кишені звичайнісіньку дримбу та почав грати. Композитор заслухався, а Пожоджук поквапився довідатися, яку музику він написав для такого інструмента як дримба. Олександр Білаш зніяковів. Газета “Комсомолець Полтавщини” 2 липня 1987 року помістила світлину спілкування Білаша та Пожоджука. Залишилась пам’ять.
Мати Дмитра Пелагія чудово грала на дримбі, писала писанки, виготовляла з бісеру ґердани і силянки, вишивала сорочки і сардаки, гачі і портки, ткала полотно, співала в Космацькому сільському хорі славетного Михайла Мороза, на базі якого у 1939 році було створено в Івано-Франківську Гуцульський ансамбль пісні і танцю, який діє й понині. В ансамблі танцювала з відомим танцюристом Ярославом Чуперчуком.
Уже після війни і до останніх років життя Пелагія Пожоджук активно брала участь у різних виставках народного мистецтва і фестивалях, за що нагороджена численними грамотами, а до її оселі вчащали записувати пісні, легенди, казки студенти Одеського, Прикарпатського, Чернівецького університетів. Ця хата в Космачі, в якій і зараз проживає Дмитро, стала улюбленим місцем дозвілля для видатних діячів української культури і літератури, а, насамперед, для Миколи Колесси, Григорія Смольського, Володимира Івасюка, Володимира Грабовецького, Романа Іваничука, Федора Погребенника, Степана Пушика, Неоніли Стефурак, Романа Качурівського, Орисі Яхневич, Петра Арсенича, Івана Гончара…
Сьогодні вчащають до пана Дмитра науковці Богдан Яремко з Рівного, Михайло Красиков з Харкова, Володимир Баранюк з Варшави, Тетяна Марченко, Ігор Пошивайло з Києва…І уславлені фотомитці Юрій Білак та Курило Горішний із Франції, Таня Д’Авіньон та Роксолана Лончина із США, Анджей Полєц з Польщі, Гера Артемова з Києва…
Його оселя вже стала відомим в Україні музеєм, де можна побачити не тільки вишивки Дмитра, а й його величезну колекцію писанок, вишивок з різних теренів України, картин, гуцульського одягу та старовинних предметів побуту. Дмитро залюбки показує своїм гостям Космач, знайомить з народними майстрами села, звичаями і традиціями. Як наслідок, виданий у Франції великий фотоальбом світлин паризького фотографа Юрія Білака “Гуцули”, в якому є 90 відсотків фотографій з Космача, а це космацьке весілля на конях і колядники, Маланка, Різдво і Великдень, народні майстри та їхні вироби, виданий українською, англійською, французькою мовами, який не має аналогів у світі …
З ініціативи пана Дмитра стартував у селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області перший міжнародний гуцульський фестиваль, який уже десятки років мандрує районними центрами Гуцульщини. Дмитро Пожоджук був організатором наукової конференції, а разом з Марією Комаровською ще й ведучими фестивалю. Згодом, у 1991 році Дмитро організовує в Івано-Франківську Перший світовий конгрес писанкарів, а в Києві разом з керівником Українського центру народної творчості Володимиром Подкопаєвим започатковує Перший міжнародний з’їзд писанкарів, у якому беруть участь такі відомі писанкарі як Одарка Онищук та Оксана Ярош з Канади, Олеся Романенко, Зенон Єлиїв , Таня Осадца із США, Валентина Терешкун з Німеччини, Тарас Городецький з Червонограда, Параска Багрійчук, Марія Дзвінчук, Анна Подоляк з Космача, Оксана Білоус, Зоя Сташук з Києва…А коли пана Дмитра обирають сільським головою Космача, він започатковує Міжнародний фольклорний фестиваль “Великдень у Космачі”, в якому брав участь і президент України Віктор Ющенко. В рамках фестивалю щороку відбувались Міжнародні з’їзди писанкарів, запалювали фестивальну ватру з викресаного живого вогню на священній горі Ґрегіт у Космачі делегати з Донецька, Запоріжжя, Чернівців, Вінниці, Львова, Тернополя, а відтак брали гості з Вінниці той живий вогонь до свого міста і там цим вогнем з Космача запалювали ватру фестивалю “Живий вогонь єднає Україну”.
Перебуваючи на посаді сільського голови Космача, Дмитро Пожоджук зініціював відкриття в Космачі меморіальних дошок Омеляну Ковчу, Тарасові Чупринці, В’ячеславу Чорноволу, Володимирові Шухевичу, Параскевії Трутяк, Григорію Смольському, Михайлові Морозу, Олексі Новаківському, Борисові Антоненку-Давидовичу, Іванові Огієнку…З його почину в Космачі на присілку Багна проводили молодіжний фестиваль “Керамічні канікули” в якому брали участь студенти з України та країн Прибалтики і Польщі…А ще Дмитро Пожоджук був застрільником проведення Всеукраїнського патріотичного збору “Бандерівська столиця кличе до чину” в Космачі…
Колись в телепрограмі Людмили Лисенко “Плеяда” високославна Ада Роговцева, оглянувши Дмитрові вишивки, сказала: “У Вас, Дмитре, золоті руки. Ви творите екстраординарне мистецтво, яке зачаровує, зцілює і приносить радість кожному, хто його споглядає, тому маєте жити довго-довго, аби створити якнайбільше цієї краси…”. Ці слова стали для Дмитра Пожоджука пророчими. Вони збулися.
У 2019 році Дмитро став членом Національної Спілки Журналістів України. У 2021 році Дмитро стає лауреатом літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за подвижництво на ниві української культури та журналістики, розвиток і популяризацію гуцульського народного мистецтва, вишиванні і писанкарства. У 2021 році Дмитро отримує Ґран-прі Всеукраїнського конкурсу Марії ПРИЙМАЧЕНКО в категорії народне мистецтво.
Пан Дмитро записував в українських селах веснянки, колядки, співанки-хроніки, похоронні пісні, рекрутські та історичні, коломийки, весільні пісні і щедрівки, класифікував їх, вивчав і вже згодом друкував наукові спостереження у різних виданнях, як “Експедиція фольклористів до Космача” (“Свобода”, США), “Весілля в Космачі через призму століть” (“Вільна думка”, Австралія), “Родинні зв’язки в гуцульських народних колядках” (“Гомін України”, Канада), “Пісня над колискою” (“Гуцулія”, США), “Багата на співанки її головонька” (“Культура і життя”, Київ)…Він бере участь у міжнародних конференціях на теми: “Духовна культура України: якій їй бути завтра?”, “Духовні скарби українського народу в житті молоді”, “Діяльність музеїв просто неба у збереженні культурної спадщини та відродженні духовности народу”, “Писанка – символ України” та п’ятих гончарівських читаннях і сорокових кольберґівських читаннях…Воднораз Дмитро Пожоджук є учасником численних всеукраїнських та міжнародних фестивалів і виставок, організовує свої персональні виставки вишивки, писанок, виробів з бісеру в Канівському Національному музеї-заповіднику Тараса Шевченка, Сумському художньому музеї, Черкаському художньому музеї, Кам’янець-Подільському історичному музеї-заповіднику, в Музеї Писанки в Коломиї, Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича, Львівському літературно-меморіальному музею Івана Франка (виставку відкривав Олесь Гончар) та Львівському музеї Михайла Грушевського, у музеї Гетьманства та Національній Спілці Журналістів України в Києві і отримує за свої роботи медалі, дипломи, грамоти. Книги відгуків митця рясніють чудовими відгуками.
Дмитро Пожоджук у своїй творчості завдячує батькам Онуфрію та Пелагії, які його зростили і виховали, навчили багатьох ремесл та постійно підтримували, а також дружині Марії, яка вміє і вишивати, і писати писанки, і співати, як і синові Дмитрові – доктору філософії, викладачеві університету, та дочці Вероніці – маґістру екології.
Життя триває.
