У 1892 році, як і сьогодні, в Чикаго була проблема з дорожнім рухом.
Вулиці Міста Вітрів, що швидко розвивалося, були настільки забиті пішоходами, возами, кіньми і трамваями, що підприємці намагалися якось по-новому вирішити цю проблему. Тоді вони і створили естакадну залізницю.
6 червня 1892 року, 125 років тому, перша естакадна лінія метро під назвою «Alley L» була запущена. Вона сполучала Congress Parkway і State Street з 39th Street, позаду і навколо будівель та на задніх дворах, сказав Грем Гарфілд (Graham Garfield), генеральний менеджер з інформації щодо клієнтів CTA і неофіційний історик агентства. Агентство відзначало 125 річницю зі спеціальними заходами в вівторок, 6 червня, коли поїзд з 1923 року кілька раз проїхався навколо Loop з полудня до 1:30 години вечора. Потім, поїзд з кінця 70-х років ще 90 хвилин їздив по Loop.
Це був новий спосіб подорожі – над вулицями. Таке метро досягало другого-третього поверху.
Дерев’яний поїзд компанії Chicago and South Side Rapid Transit Railroad Co. їздив по маршруту, який тепер відомий, як Green Line. Цей потяг був популярним і людним з самого початку. Наряду з іншими північними, південними і західними лініями метро, побудованими протягом наступних 10 років, він допоміг розширити місто і створити його характер, заявив Грег Борзо (Greg Borzo), автор книги «The Chicago ‘L’». Комбіноване підземне і естакадне метро тепер складає 224,1 миль шляху і перевозить більше мільйона пасажирів щодня.
«Це метро розвивало впевненість в місті», – повідомив Борзо. – «Воно створило енергію і гордість, паралельно з цим привертаючи жителів. Воно закликало людей інвестувати і переїжджати в Чикаго».
Борзо сказав, що «L» також сприяло демократії, оскільки воно змусило людей з різним рівнем доходів, різних рас і етнічних груп сидіти разом.
«L» був створений тільки після того, як в Чикаго почали будувати хмарочоси зі сталі. «Воно дуже підходило до цього періоду», – розповів Борзо.
Перші вагони були привабливими, з лакованим деревом і м’якими сидіннями. Поїзд працював 24 години, а в нічний час вагони освітлювалися газовими ліхтарями.
Пасажири повинні були боротися з димом і попелом від спалювання вугілля в двигуні, але такими були всі поїзди 19-го століття, так що люди звикли до цього.
Спочатку, залізнична компанія повинна була вирішити кілька питань. Одним з них була двоступенева системи плати за проїзд – пасажирам необхідно було платити п’ять центів, щоб отримати квиток від агента, а потім перейти до задньої частини вокзалу і вручити квиток другому агенту, який порве його навпіл перед відправкою пасажирів вгору по сходах.
Також, було побоювання, що люди будуть падати з високих платформ на рейки, тому платформи огородили поручнями, з отворами на колії, щоб дозволити пасажирам сісти на поїзд.
Незабаром після того, як відкрилася оригінальна лінія «L», почалася робота по розширенню її до 63rd Street, щоб довозити пасажирів на World’s Columbian Exposition 1893 року. Розширення відкрили через два тижні після 1 травня. Зараз це гілка Green Line під назвою Cottage Grove. Велика частина оригінальної структури все ще стоїть, хоча й була відремонтована з тих пір.
South Side «L» став електричним через майже шість років після відкриття. Це була інновація, яка стала стандартом для майбутніх електропоїздів.
Якщо раніше електропоїзди в інших містах відтворювали паровози, оскільки мали свинцевий двигун спереду і трейлери позаду, то винахідник Франк Джуліан Спраг (Frank Julian Sprague) хотів втілити в життя ідею такого транспорту, в якому буде свій власний двигун і гальма. Поїзд, що управляється одним оператором, може гальмувати швидше і швидше прискорюватися.
Інші лінії, створені приватними компаніями між 1893 і 1900 роками включали Lake Street «L» (нині – гілка Green Line’s Lake), Metropolitan West Side “L” (частини досі діють як Blue Line і Pink Line), Union Loop (тепер – Loop «L»), і Northwestern “L”, яка переїхала на Вілсон-авеню (нині – частини Brown Line, Purple Line і Red Line).
Він також став частиною зовнішнього вигляду і характеру Чикаго. Ви дізнаєтесь, що перебуваєте в центрі міста Чикаго, якщо почуєте скрип і гуркіт «L» над головою. «L» був показаний в таких фільмах, як «The Blues Brothers» (1980), «While You Were Sleeping» (1995), «The Fugitive» (1993) і «Spider-Man 2» (2004). «L» також часто з’являється в літературі про місто – письменник Нельсон Алгрен (Nelson Algren) писала: «Every day is D-Day under the El».
