Трагедія голодомору не тільки вразила діаспору Північної Америки в саме серце, але й змусила діяти.
Звертатись до президента США.
Виходити на мітинги й демонстрації.
Відбивати нападки комуністів.
Писати до провідних американських ЗМІ, сенаторам і конгресменам.
Уже восени 1932 року в українській північноамериканській пресі з’явилися перші матеріали про голод в Україні. 15 листопада 1932-го “Вісник” (Вінніпег, Канада) помістив статтю під назвою “Людоїдство на Україні”, в якій вказували села, де були зафіксовані ці трагедії. Ось назви лише кількох із численних статей, опублікованих в українській пресі, яку видавали у Канаді і США: “Радянська Україна голодує” (Новий шлях, 28 червня 1932 р.), “Американські студенти розповідають про страхіття голоду на Україні” (Новий шлях, 6 вересня 1932 р.), “Англійці про грізний голод на радянщині” (Новий шлях, 4 квітня 1933 р.), “Москва заперечує голод на Україні” (Свобода, 12 серпня 1933 р.), “За шість місяців у радянщині вмерли десять мільйонів людей з голоду” (Свобода, 12 липня 1933 р.), “Україна вмирає з голоду” (Свобода, 31 липня 1933 р.), “Найбільша трагедія в історії України” (Український голос, 16 серпня 1933 р.), “Українське збіжжя вивозять до Москви, а на Україні нема хліба” (Свобода, 12 вересня 1933 р.), “Чому на Україні голод?” (Український голос, 11 листопада 1933 р.).
У Сполучених Штатах Америки перші всенародні віча протесту проти голодомору відбулися 13 вересня 1933 року в Нью-Йорку, 16 жовтня − у Філадельфії, 26 жовтня – у Рочестері. У жовтні 1933 року українські організації у США − Об’єднання української організації в Америці (УОА), Український народний союз, “Провидіння”, Українська народна поміч, Злучені українськоамериканські демократичні клуби, Комітет допомоги голодуючій Україні та Центральний комітет українських американських національних організацій Нью-Йорка – скерували президенту США меморандум, де йшлося про голод в Україні.
Об’єднання українських організацій в Америці разом з іншими українськими організаціями влаштували у листопаді 1933 року низку акцій під гаслом “Спасіть Україну від голодної смерті!”, а 19 листопада 1933-го оголосили Днем національної жалоби. Так, наприклад, у відозві до українців Нью-Йорка взяти участь у акції протесту, наголошувалось, що мета походу – звернути увагу американців на страждання української нації від штучно створеного голоду, що постав внаслідок рішення радянського уряду примусово провести колективізацію сільського господарства в УСРР. Щоб зламати опір селян, у них забирали усі продукти харчування, свідомо прирікаючи останніх на голодну смерть.
Тисячі українців багатьох міст Сполучених Штатів вийшли на вулиці, протестуючи проти національного геноциду, який чинив сталін. Акції протесту провели у Нью-Йорку, Чикаго, Міннеаполісі, Бостоні, Фултоні, Сент Полі та в інших містах. Ряд маніфестацій пройшли спокійно та в деяких виникали сутички з українськими прокомуністичними організаціями. Так, 28 листопада 1933 року під час демонстрації у Нью-Йорку учасники походу зазнали нападу комуністів. На учасників маніфестації 17 грудня 1933 року у Чикаго, яку проводили на знак протесту проти голоду в радянській Україні, у якій взяли участь близько трьох тисяч українців, теж напали комуністи. Вони “кидали в демонстрантів каміння та били металевими прутами” повідомили чиказькі газети.
Також зіткнення відбулися в Бостоні, Детройті, Бриджпорті.
Дуже активно діяли діаспорівські жіночі організації, зокрема Союз українок Америки, який створив Комітет негайної допомоги голодуючій Україні. Члени комітету намагалися ознайомити громадськість США з подіями в Україні через американську пресу з тим, щоб провести збірку коштів і надіслати їх голодуючим. Виготовлені меморандум, листи і прохання скерували до президента США, його дружини, конгресменів, сенаторів, різних урядових інституцій, фундацій, організацій релігійного і гуманітарного характеру, Червоного Хреста в Женеві, Американського Червоного хреста та ін.
З адміністрації президента, правда після того як було вдруге скеровано меморандум, повідомили, що уряд США “у цей час не може зайняти будь-яке становище щодо ситуації в Україні”. Дружина президента США Елеонора Рузвельт пообіцяла звернути увагу на цю проблему в найближчому часі.
На захист голодуючих піднялася і церква. Єпископ Української католицької церкви кир Василій Ладика 13 вересня 1933 року у пастирському слові “У хвилі народного горя” звернувся “до всіх вірних у Канаді в справі погибаючих братів на Великій Україні” і закликав “прилучитися до цього протесту і смутку та об’явити його цілому світу”. Це послання опублікував едмонтонський часопис “Українські вісті”. Архиєпископ Іоан Теодорович − найвищий ієрарх УГПУ, який очолював Українську греко-православну церкву в Канаді − звернувся з архипастирським посланням “До Вірних Української Православної Церкви в Америці і Канаді”, яке було опубліковано у Вінніпезькому “Віснику” 1 вересня 1933 року. Костянтин Богачевський – голова Української католицької церкви у США у своєму зверненні до віруючих наголошував, що “ніколи мабуть цей обов’язок не стояв перед українцями в такій грозі та силі, яке стоїть сьогодні, в обличчі факту, що мільйони братів і сестер конають голодною смертю”. Він закликав до порятунку мільйонів земляків від голодної смерті.
Масові заходи української громади, головним чином завдяки зусиллям Українського народного союзу та Об’єднанням українських організацій в Америці, мали результати. Конгрес США був змушений розглянути справу Великого голодомору. Конгресмен Гемілтон Фіш молодший зі штату Нью-Йорк запропонував Палаті представників резолюцію № 399, що закликала СРСР “не чинити перешкод на шляху американських громадян, які намагаються надати допомогу грошима, продуктами та іншими предметами першої необхідності в охоплені голодом регіони, чи якось полегшити жахливі страждання, спричинені голодом”.
28 травня 1934 року Палата представників США прийняла резолюцію № 399 із засудженням Великого голоду в Україні. Однак сталін не лише “відмовився вжити конкретних заходів для боротьби з голодом, …але й використав голод як засіб скорочення кількості населення України, придушення політичних, культурних та національних прав українців”.
Майже через 50 років після цієї трагедії 20 березня 1982 року український часопис “The Ukrainian Weekly” писав: “…Як це не іронічно, але Сполучені Штати офіційно визнали Радянський Союз саме в 1933 році, коли від голоду вмирали мільйони людей…”.
Проблема голодомору 1932-1933 років в УСРР постійно була в полі зору української діаспори, починаючи з трагічних подій і протягом десятиліть, коли на материковій Україні замовчували навіть сам факт голоду.
Пам’ятаємо. Щиро вдячні ДІАСПОРІ за підтримку та розголос нашої національної трагедії – геноциду українського народу.
23 листопада − День пам’яті жертв Голодоморів.
