“Перші мої кроки у професійному музичному світі починалися у Рівненському музичному училищі. Там я навчалася чотири роки. В консерваторію вступати боялася. Вважала себе замало підготовленою. Мені здавалося, що туди просто не пробитися, – розповідає пані Оксана для газети Експрес. – Але все-таки моя мама наполягла і я спробувала. Ми з однокурсницями обрали для вступу різні міста, аби не створювати конкуренції одна одній. Мені випало їхати до Львова”. Про це пише СвітUA.
Оксана здала всі іспити з високим балом та досить швидко побачила своє ім’я у списку зарахованих. Дівчина пригадує, що не пропускала жодної дискотеки в гуртожитку, але й не пропустила жодного заняття. О дев’ятій ранку вже бігла на пари до музичної академії. Виш завершила з відзнакою.
“Якось підслухала розмову знайомих вокалісток про те, що вони збираються їхати до Кракова на майстер-клас до відомого професора. І мені дуже захотілося поїхати з ними, – каже дівчина. – На той час цей курс коштував сто доларів. Плюс платний гуртожиток і харчування. Усі мали слухати лекцію, а потім працювати індивідуально, аби професор вказав помилки. У мене не було грошей, аби заплатити за це. Вирішила поїхати вільним слухачем”
Дівчина сиділа скромно у куточку та слухала, про що йдеться на лекціях. А професор її помітив. “Йому пояснили, що я – студентка, яка не має можливості оплатити курс. Попри це він прослухав мене і йому настільки сподобалося, що він мені подарував години майстер-класу безкоштовно”, – каже Оксана.
Після закінчення курсу був концерт, де співали усі учасники. На нього прийшли представники польської еліти, серед яких – директорка музичної консерваторії у Кракові. Вона помітила незвичайний голос Оксани та запросила дівчину на навчання.
“Я закінчила Краківську консерваторію вже як вокалістка. Після того була на практиці солісткою у польському театрі, — розповідає далі рівнянка. – Але сталося так, що в Україні змінили структуру всього навчання. Україна приєдналася до
Болонського процесу і мені прийшлося вчитися ще на магістратурі. Я обрала Рівненський гуманітарний університет і поєднала навчання з роботою у музичній школі.
Оскільки у філармонії для мене, як для співачки, місця не знайшлося місця. Через рік я отримала диплом магістра з відзнакою. І насправді цей диплом мені дуже допоміг при працевлаштуванні за кордоном”.
Співачка зізнається, що дуже хотіла працювати в Україні. Навіть за мізерні кошти. “Я неодноразово зверталася до рівненського та львівського театрів, опер та філармоній. Усюди захоплювалися моїм співом, та ніде не було для мене місця”, – каже артистка.
І ось: доля усміхнулась і дівчина випадково натрапила на оголошення про вільну вакансію для сопрано у норвезькому столичному театрі.
“Уявіть собі! У мене залишалося два тижні дії польської Карти побиту, за якою я могла їхати до країн Шенгену, – пригадує дівчина. – На останні свої гроші я купила білети на літак. І з двадцятьма доларами в кишені поїхала на прослуховування. Ціни у Норвегії надзвичайно високі, особливо для українців. Тому співала напівголодною. У цьому конкурсі на одне місце претендувало близько тридцяти сопрано з усього світу. З України – лише я одна. І виявилось: я була найкращою” – пригадує Оксана Мирончук.
В Королівському оперному театрі Осло українка працює з 2009 року. Два роки тому вона отримала право на постійне місце проживання у Норвегії. Співає на шести мовах, серед них і українська. “Рідною мовою я співаю на кожному своєму виступі. Цим самим пропагую нашу музику, мистецтво та культуру закордоном, – додає артистка. – А влітку під час відпустки завжди приїжджаю до України, щоб відвідати батьків, родичів та друзів”.
