Івано-Франківськ – це загадкове історичне місто, яке спокійно прилягло між двома річками – Солтвинською і Надвірнянською Бистрицями, економічний та культурний центр Прикарпаття. Тут немає трамваїв, лише маршрутки, тролейбуси, велосипеди та власні ноги. Втім, громадський транспорт не користується у місцевих широкою популярністю – все знаходиться близько, місто – ніби лялькове: маленьке і чарівне.
Івано-Франківськ стане для вас відкриттям. Пам’ятки архітектури часів Австро-Угорської імперії, сучасні арт-об’єкти, площі, парки, сквери, стометрівка, фортеця… – цей обласний центр вважається одним із найбільших у Галичині і знаходиться на перехресті різних шляхів.
Трохи історії
Місто Івано-Франківськ (колишній Станіславів) було засноване в 1662 р. Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду, на місці стародавнього українського села Заболоття.
Місто-фортеця було споруджене в короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) у формі правильного шестикутника з додатковими бастіонами, редутами і фортом. На вістрях шестикутника розташувались бастіони – зовнішні п’ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20 – 30 м, зміцнений ззовні дубовими колодами. Вже після 15 років заснування Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити у 1672 р. величезну турецьку армію, витримавши тривалу облогу.
Роботи над зміцненням Станіславівської фортеці продовжувались до середини XVIII ст. В 1679-1682 р.р. інженер Кароль Бенуа удосконалив фортецю у напрямі новозбудованого замку – палацу Потоцького. Близько 1680 р. твердиня набирає поздовжнього плану.
“Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіславів…. Його фортифікації вражають своєю довершеністю”
– пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 р. В 1734 – 1750 рр. частокіл був замінений на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудований. Мури стали цегляними, а брами – кам’яними. Всього налічувалося сім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 м. Фортецю оперізували земляні вали, за ними тяглися рови, що заповнювалися водою з Бистриць і в місто можна було потрапити тільки через перекидні мости, які опускалися за допомогою ручних коловоротів – відкривалася міська брама. З півдня доступ до фортеці перекривався Чорним лісом та смугою суцільних боліт.
За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була площа Ринок зі спорудженою на ній Ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею, найвищим пунктом міста-фортеці, з якої велися постійні спостереження чи не наближається до міста ворог та чи не спалахнула десь пожежа. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Перше приміщення ратуші було дерев’яним.
У 1699 р. було завершено будівництво мурованої ратуші. Кожна сторона Ринку була щільно забудована будинками, що як правило, не могли бути вищими двох, а пізніше трьох поверхів і не ширшими трьох – чотирьох вікон. Це – вимога традиції містобудування за магдебурзьким правом і було продиктовано міркуваннями безпеки. Загальна площа тогочасного Ринку становила 9667 м2. На ній могло розміститися майже 34 тис. осіб з розрахунку 4 людини на 1 м2.
Населення Станіславова
Місто було багатонаціональним. В ньому проживали українці, вірмени, євреї, поляки, австрійці, відсоткове співвідношення яких у різний історичний період мінялося. На початку ХУІІІ ст. найбільше було українців.
За часів Австрії
Після приєднання Галичини до Австрійської монархії у 1772 р. Станіславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 р. знесено мури, засипано фортечні рови, вали розбирали до 1870 р. По засипаних ровах прокладені вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.
У першій половині XIX ст. в місті, як і раніше, відбувалися три річні ярмарки. Виділилася багата купецька верхівка з досить помітним капіталом, яка мешкала та розбудовувалась в кращих кварталах міста.
Будівництво ще більше активізувалося з 1816 р., коли спостерігається пожвавлення торгівлі і мануфактурного виробництва. Наказано було зводити будинки з каменю і цегли, а старі будівлі з дерева розбирати, всі дороги і вулиці встелялися бруківкою.
Бурхливі революційні події змусили імператора Фердинанда 17 квітня 1848 р. підписати патент (указ) “про скасування в Галичині з 15 травня 1848р. всіх панщинних робіт і підданських данин” за винагороду поміщикам в майбутньому за рахунок держави.
В першому десятиріччі після цього у Станіславові працювало три промислових підприємства. Біля залізничного вокзалу (вул. Залізнична, 22) працює нині локомотиворемонтний завод – одне з найстаріших підприємств міста. Регулярний рух поїздів на лінії Львів – Чернівці почався з 1 вересня 1866 р. На цій лінії працювало 67 паротягів, 190 пасажирських, 115 вантажних і поштових вагонів.
11 вересня 1866 р. при вокзалі було відкрито «Цісарсько-королівські головні машинні майстерні», пізніше локомотиворемонтний завод. Зберігся опис цих майстерень від 1901 р. «Кількість локомотивів у майстерні на даний час становить 228 шт., вагонів для перевезення вугілля 191, возів 3251… Машинна зала розрахована на 18 місць (колій). Електрична станція, що є власністю Іпотечного банку у Львові, освітлює залізничну станцію, котельню, майстерні й станційні будинки. Вона містить три динамо-машини (тобто електрогенератори – авт.), що стоять у ряд, з яких дві працюють, а одна є резервною…» До речі, перші електричні лампи в історії нашого міста загорілися саме на вокзалі 13 січня 1897 року.
В місті також було багато готелів, ресторанів, кав’ярень. Відкривалися філії віденських і львівських банків, збільшились операції в міській ощадній касі (рік заснування -1860 р.)
У другій половині XIX – на початку XX ст. значні зміни відбувалися в розбудові міста. На місці старих будинків з’явилися нові, переважно триповерхові кам’яниці. В 1880 р. їх налічувалося 1350, близько 500 з них знаходилися в центрі міста.
Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. Всього було 45 вулиць та 10 площ і скверів. Головні вулиці мали тротуари і були забруковані. В 1876 р. в місті з’явилося вуличне світло, спочатку вокзал, а потім й центральні вулиці частково освітлювалися газовими ліхтарями.
Відкриття залізничного руху стало для Станіславова не лише чинником престижу, а й господарського піднесення та розвитку туризму. Почалися масові мандрівки на Покуття і Чорногору. Туристи, етнографи, лінгвісти почали відвідувати Гуцульщину – Ворохту, Яремче, Микуличин, Жаб’є та інші села і містечка. Українці Станіславова заснували своє туристичне Товариство “Чорногора”.
З другої половини XIX ст. галицькі українці значно активізували свої національні інституції. Починаючи з 70-х років, у Станіславові, за прикладом Львова, що був центром галицько-українського відродження, виникають осередки різних українських товариств. Національними осередками були: “Просвіта”, “Пласт”, “Соколи”, “Руська бесіда”, філія Українського Педагогічного Товариства, “Учительська Громада”, “Товариство Руських жінок”, “Товариство ремісників”та інші.
Сьогодні згадаємо найцікавіші факти про це місто
З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів, з 1772 до 1918 року — Станіслав. З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.
Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев’яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.
Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) був короткий час столицею Західно-Української Народної Республіки.
В Івано-Франківську знаходиться єдиний в Європі шоломоподібний купол Ратуші.
Івано-Франківська Ратуша – це одна з небагатьох ратуш в Україні, збудована в стилі функціоналізм.
Івано-Франківська Ратуша — єдина світська споруда в Україні, яка має позолочений купол.
Центральна частина міста Івано-Франківськ повністю пішохідна.
Площа Ринок є найдавнішою в Івано-Франківську (Станіславові), і є його ровесницею, тобто маємо датувати її 1662 роком. Відомо, що Станіславів виник як фортеця, що спочатку мала форму правильного шестикутника. Так ось, площа Ринок є не лише історичним, а й геометричним центром колишньої фортеці, вона була центром названого шестикутника. У свою чергу в центрі Ринкової площі знаходилась Ратуша – будинок міського самоврядування (магістрату).
Колію через Станиславів протягли в 1866 р. під час прокладення залізничної лінії Львів-Ходорів-Станіславів-Чернівці. Ця залізниця стала другою в Галичині після лінії Перемишль-Львів. Важко уявити, якою рідкістю в ті часи були залізничні перевезення. В 1896 р. вся залізниця величезної Австро-Угорської імперії налічувала заледве 8 тис. кілометрів колії. Для порівняння: лише колії сучасної Львівської залізниці складають близько 4,5 тис. км.
В 1866 р. збудували також перший вокзал Станиславова. Зовні він суттєво відрізнявся від того, який ми звикли бачити. Будівля радше нагадувала палац у мавританському стилі з напівкруглими арками й вікнами. Першого вересня 1866 р. до станиславівського вокзалу прибув перший потяг – Львів-Чернівці.
11 вересня 1866 р. при вокзалі було відкрито «Цісарсько-королівські головні машинні майстерні», пізніше локомотиворемонтний завод. Зберігся опис цих майстерень від 1901 р. «Кількість локомотивів у майстерні на даний час становить 228 шт., вагонів для перевезення вугілля 191, возів 3251… Машинна зала розрахована на 18 місць (колій). Електрична станція, що є власністю Іпотечного банку у Львові, освітлює залізничну станцію, котельню, майстерні й станційні будинки. Вона містить три динамо-машини (тобто електрогенератори – авт.), що стоять у ряд, з яких дві працюють, а одна є резервною…» До речі, перші електричні лампи в історії нашого міста загорілися саме на вокзалі 13 січня 1897 року.
Івано-франківчани, разом з усіма мешканцями Галичини, захоплено сприйняли демократичне перетворення 1990-х років і були їхньою рушійною силою, провели декомунізацію міста. Національні жовто-блакитні прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.
Івано-Франківськ славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами. Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня.
Що варто подивитися в Івано-Франківську?
– Міська ратуша. Щоправда, до нас дійшла уже перебудована споруда, автентична не збереглася. Тому будівля є відносно молодою і датується 1935 роком. Нову ратушу (четверту за рахунком) звели поляки у стилі модерн, а точніше, конструктивізм, що не характерно для споруд такого типу. Знаходиться головна окраса міста за адресою: вулиця Галицька, 4а. На сьогодні у середині міської ратуші розташований Краєзнавчий музей. Тут представлені такі експозиції, як нумізматична, археологічна, етнографічна, філателістична, палеонтологічна. Особливо гарна колекція етнографічного матеріалу, можна порівняти одяг, прикраси та предмети побуду українців із різних куточків Прикарпаття.
– Вірменський собор. За кілька метрів від ратуші на вас чекає неочікувана зустріч – поміж будинками постає величний Вірменський собор на однойменній вулиці. Храм є пам’яткою архітектури національного значення. Церкву збудувала вірменська громада у середині 18 століття, на місці дерев’яної, де знаходилася чудотворна ікона Діви Марії. Собор виконаний у стилі бароко. Інтер’єр храму прикрашений скульптурами та фресками, які створили живописці Ян Солецький та Матвій Полейовський. Зараз храм належить православній автокефальній церкві і називається Покровським кафедральним собором, але в народі все ж закріпилася назва Вірменський собор.
– Австрійська дирекція залізниці. Станіслав (стара назва міста) мав честь бути центром регіональної дирекції залізниці Австро-Угорської імперії. Івано-Франківськ обійшов трьох претендентів на цей статус: Перемишль, Коломию та Чернівці. Місто мало виграшне географічне розташування і стало центром у 1882 році, останнє слово було за директором державних залізниць країни – Леоном фон Білінських. Внаслідок цього було зведено будівлю австрійської дирекції залізниці, головним архітектором якої виступив Ернст Баудіш. Споруда збудована у стилі еклектики і милує своїм зовнішнім виглядом як гостей, так і жителів міста. Оздобленням інтер’єру та екстер’єру займалися львів’яни Петро Герасимович, Станіслав Левандовський, Райхель і Пельц. До початку Першої світової тут перебувала дирекція залізниці, потім магістрат. А вже після Другої світової і до тепер будівля служить головним корпусом медичного університету за адресою: вулиця Галицька, 2.
– Кафедральний собор Воскресіння. У минулому єзуїтський костел, який збудований на кошти Вікторії Лещинської, дружини Йосипа Потоцького, але через аварійний стан його довелося розібрати. І у 1752 році на цьому місці будується новий храм за проектом інженера Християна Дальке та архітектора Ю. Крашіцького. Костел спочатку був єзуїтським, але після поділу Польщі змінюється влада, і Австро-Угорщина забороняє діяльність цього ордену. Так, у 1849 році храм стає греко-католицьким і отримує нову назву – собор Святого Воскресіння Христового. Церква споруджена у стилі австро-баварського бароко з елементу класицизму. Інтер’єр собору багатий і разом з тим витриманий, нема нічого зайвого, все продумано до дрібниць.
– Колегіальний костел Діви Марії (художній музей). Поряд знаходиться найгарніший художній музей Івано-Франківська. Комплекс будівлі був закладений у другій половині 17 століття засновником міста – Андрієм Потоцьким. Він домігся перетворення церкви на колегію. Храм виконаний у стилі бароко з елементами ренесансу. У підземеллі костелу наявні три крипти, одна з яких служила місцем поховання роду Потоцьких.
На сьогодні у костелі Діви Марії, який знаходиться на майдані Шептицького, 8, розмістився Художній музей Івано-Франківська. Він налічує близько п’ятнадцяти тисяч експонатів. Тут можна побачити пам’ятки Галицького іконопису й барокової скульптури. Представлено роботи відомого українського скульптура Г. Пінзеля. Також є мистецькі твори І. Труша, Ю. Панькевича, О. Кульчицької та багатьох інших. В експозиції музею наявні картини польських, німецьких, австрійських та італійських майстрів 18–20 століть.
– Сквер Міцкевича. Гарним місцем перепочинку стане невеличкий сквер Міцкевича, який розташований на однойменній площі. Тут знаходиться пам’ятник відомому польському поету Адаму Міцкевичу, він не бував у місті, але на честь нього у 1870-х роках виникла площа. Цікавим є те, що з того часу назва не змінювалася, таке рідко буває. У сквері завжди акуратно насаджені квіти, проводяться різні культурні заходи, зокрема День вуличної музики.
– Бастіон Бастіон – це фортечна галерея, яка збудована біля залишків старовинного муру Станіславського замку. Фортеця була збудована у 1662 році на замовлення Андрія Потоцького. Архітектори бастіону вдало поєднали рештки оборонної споруди із новим комплексом, який виник у 2002 році. Бастіон включає в себе терасу для прогулянок та галерею. А в самій галереї розташовані магазини сувенірів, одягу, парфумів, а також кафе, ресторан, галерея сучасного мистецтва «Арт на Мур». Д
– Стометрівка. Для того, щоб відчути місто, потрібно завітати на центральну вулицю. У Франківську це – вул. Незалежності, але її майже ніхто так не називає, у народі прижилася назва «Стометрівка» або ж «Сотка». Протяжність «Сотки» далеко не 100 метрів, а близько 500, існують різні теорії, чому саме таке найменування поширилося. «Стометрівка» милує око гарною архітектурою, фонтанами, крамницями, книгарнями, затишними кав’ярнями, ресторанами. Тут відбуваються всі основні події міста.
– Ляльковий театр. Якщо ви подорожуєте із дітьми, то чудовим варіантом для вас стануть відвідини Лялькового театру імені Марії Підгірянки, що знаходиться за адресою вул. Незалежності 10А. Тут проводять пізнавальні вистави, які сприяють формуванню естетичних смаків молодого покоління, та прищеплюють дітям любов до мистецтва. Також у театрі є музей ляльок.
– Вулиця Січових Стрільців. Це одна із небагатьох унікальних вулиць, де збереглася австрійська забудова 1870–1910-х років. По вулиці розміщено аж 30 пам’яток історії та культури. Тут представлена найбільш характерна архітектура міста. Майже кожен будинок має свою цікаву історію. В одному з них проживав короткий час наш Каменяр – Іван Франко, на честь якого і назване місто. Д. Січинський, відомий композитор, теж жив на цій вулиці, зараз музучилище носить його ім’я.
– Парк Шевченка. Гарно провести час можна і в міському парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка, який розташований між вулицями Гетьмана Мазепи та Чорновола. Початок свого існування парк бере з 1896 року. Тут посаджені як звичайні, так і рідкісні дерева, завезені із Франції, Америки та Польщі. У парку розміщений зоокуток, більярдна, кафе, майданчики атракціонів, пам’ятник Шевченку, дитячі майданчики.
– Міське озеро. Одразу поряд з парком розкинулося міське озеро, яке було штучно створене у 1955 році. Його також називають Станіславське море. На ньому знаходиться острівець Кохання, куди ходять всі закохані пари. Також на озері можна покататися на катамарані або човнику, заодно потренувати м’язи, бо ж човном потрібно управляти самостійно.
– Ковальські вироби. Кожного року в Івано-Франківську відбувається ковальський фестиваль. Цій традиції вже 15 років. Подію організують завжди на день міста, під час якої ковалі із різних куточків України і закордону показують свої найкращі вироби та вміння. Наприкінці кожного фестивалю ковалі дарують місту якусь викувану скульптуру. У Франківську їх назбиралося вже достатньо, і можна проводити ними пошукові квести. Так, учасники цього дійства уже порадували містян такими роботами: «Букет майстрів», «Великоднє сонце», «Дерево щастя», «Коло кованих кілець» та іншими.
– Фонтани. У Івано-Франківську в останні роки з’явилося багато фонтанів, і вони є окремою туристичною принадою. Найбільший знаходиться на Вічевому майдані у формі великої чаші. А також у місті діють такі фонтани: на площі біля готелю «Надія» (де одразу можна зупинитися на ночівлю), на майдані Шептицького – статуя Пресвятої Діви Марії, на площі Ринок – у формі яйця.
– Палац Потоцьких. Палац збудований Андрієм Потоцьким у другій половині 17 століття і був сімейним осередком роду. Він є пам’яткою архітектури, але, на жаль, зараз перебуває у досить занедбаному стані, громадськість міста хоче добитися реставрації будівлі. Палац Потоцьких розташований на вулиці Шпитальній, 5.
– Розважальний комплекс аквапарк «Цунамі». Літо, спека, звичайно ж, хочеться похлюпатися у воді, і найкраще це можна зробити в аквапарку міста – «Цунамі» за адресою: вулиця Довженка, 29. Тут знайдуться безпечні атракціони як для вас, так і для ваших дітей. Можна поніжитися у джакузі та турецькій бані, в аквапарку вийде чудово розслабитися. Ще у комплексі знаходиться готель та ресторан, а також льодова арена.
– Вовчинецькі гори. Це не зовсім гори, а скоріше, пагорби, що знаходяться на виїзді з Івано-Франківська біля села Вовчинець. Найбільше це місце приваблює людей надзвичайно прекрасною панорамою міста. Стоїш і бачиш, як під твоїми ногами прилягла історія.
