9 липня “останньому з могікан” дисидентів-шістдесятників сповнюється 85 років!
Він – пропагандист українського слова і активний громадський діяч в утвердженні національної ідеї. Для світового українства – знаний і відомий як поет, якому належить чималий творчий доробок. Це 17 поетичних збірок, що згруповані у двох циклах: “Пробуджена муза” (9 збірок) і “Невольнича муза” (8 збірок). Його перша збірка віршів побачила світ у видавництві “Молодь” 1966 року, і її прихильно зустріли літературні критики. А Ігорева пісенна творчість і досі маловідома, а то й взагалі незнана. Саме у збірці “Вогонь Купала” молодий львівський композитор Михайло Мануляк розгледів вірш, що став їх першою піснею “Ватровий дим”. Написавши поетичні рядки, Ігор Калинець приніс назву ансамблю “Ватра”, який матиме славу далеко за межами України. Півтора десятка пісенних шедеврів пощастило написати Калинцеві з Мануляком.
Скільки б ще народилося гарних творів, якби їхній творчий тандем не розбила кадебістсько–комуністична машина. Ігор Калинець не побоявся стати на захист композитора і на початку грудня 1971 року зініціював лист громадськості Львова, який потім використали на судовому процесі проти нього самого. Тоді ж санкцією прокуратури було накладено арешт на усю поштово–телеграфну кореспонденцію, що її отримували чи надсилали Ігор Калинець і його дружина. Для молодого подружжя Калинців тоді вже стелилася тернова дорога: арешти, тюрми, заслання…
11 серпня 1972 року у прокуратуру Львівської області Ігоря Калинця викликали на черговий допит у справі дружини і заарештували. Щоб підсилити хитку позицію слідства, знову було проведено літературознавчу експертизу. На 25 сторінках “Висновку” “переконливо” доведено, що вірші Калинця становлять велику загрозу існуванню радянської влади та монолітності срср. Ухвалою суду від 15 листопада 1972 року експертам, відповідно до поданих заяв, призначено грошову винагороду. А 15 листопада 1972 року “найсправедливіший у світі суд” засудив Ігоря Калинця на 6 років таборів суворого режиму та три – заслання. Верховний суд, хоч і відкинув як доказ висновок експертів та зняв з обвинувачення деякі збірки віршів, усе ж присуд залишив без змін. Суворі пермські концтабори й забайкальське заслання надовго відірвали його від рідної землі, від родини, від друзів. В ув’язненні працював токарем і кочегаром. А його творчий побратим Михайло Мануляк весь цей час перебував під наглядом спецслужб. Проте найвищим законом і судом для обох був, є і буде Бог, рідна Україна і незламна, незаплямована честь кожного.
“Про те, що моя “Пісня і мрія” прозвучала на всесоюзному конкурсі ніхто вже не пам’ятає…”
– У нашому житті багато непередбачуваного. Перша моя пісня “Танець жаги” справді народилася незвично. Було це 1968 чи 1969 року, – повертається в ті часи Ігор Калинець. – Якось до мене підійшов молодий чоловік і сказав, що написав музику на мій віршик, який ніяк не планувався для пісні і був опублікований у моїй збірці “Вогонь Купала” 1966 року.
Танець жаги витинала троїста всоте,
в духмяні ложа манила лукава гречка.
Медом кохання гусли очі, як соти,
і пазух шукали парубки негречно…
Ось так ми познайомилися й приятелюємо досі з Михайлом Мануляком. Пісня вдалася, композитор нічого в тексті не підправляв, залишив все, як було.
А потім ми зазвучали на всесоюзному конкурсі артистів естради 1970 року в Мінську, де ансамбль “Мрія” зайняв друге місце. Також несподіванка! Михайло приїхав з Києва і сказав, що треба написати пісню для столичного жіночого вокального ансамблю “Мрія”. Писали ми одночасно і музику, і слова. Мануляк, треба віддати йому належне, завжди був наполегливим у досягненні кінцевої мети. Народився вірш зовсім не в моєму стилі, однак я мусив пристосовуватися до Михайлової музики і до його бажань. Про те, що “Пісня і мрія” прозвучала на всесоюзному конкурсі артистів естради, ніхто вже не пам’ятає. Навіть я. (Сміється).
Бо без пісні, як без мрії,
Бо без мрії, як без пісні,
Доки пісня наша лине –
Мрії серце не покине…
– Ансамбль “Мрія” тоді очолював композитор Олексій Семенов (відомий за піснями “Кохати час”, “Запитай у серця”, “Звучи, рідна мово”, правда, з’явилися вони пізніше), – уточнює Михайло Мануляк. – Ансамбль мав їхати на всесоюзний конкурс артистів естради у Мінськ, і їм була потрібна пісня. Ми з Ігорем написали її, в ній були патріотичні рядки, були ключові слова, які пасували колективу. Мала вона назву “Пісня і мрія”, і з нею українська “Мрія” отримала другу нагороду, пропустивши вперед лише “Пєсняров” Володимира Мулявіна.
“У пісні звучало слово “ватра”! Ігор Калинець став хрещеним батьком нашої назви”.
– Я був з тих, хто активно долучився до репертуару першого вокально-інструментального ансамблю “Ватра” Львівської обласної філармонії під орудою Михайла Мануляка, – свідчить Ігор Калинець. – Ось для “Ватри”, яка зародилася у січні 1971 року, я писав спеціально. Знову ж, не було би Михайла, не було би тих пісень. Спочатку варто сказати про вітальну “Добрий вечір”, яку створили для естрадного оркестру Львівської філармонії, яким керував Богдан Кудла. Її Михайло взяв до репертуару ВІА “Ватра” і з неї починався кожний концерт.
Тепер не можу достеменно пригадати, як народжувалися інші пісні і що було спочатку – мелодії чи вірші, адже ми все писали в парі й робили це одночасно. Інколи Михайло приносив готову написану мелодію, а деколи я йому давав пісенні тексти.
“Якраз зароджувався і набирав популярності жанр вокально–інструментальних ансамблів. З таким колективом і в такому напрямку я почав працювати у січні 1971 року, – уточнює Михайло Мануляк. – Насамперед зібрав колектив, сказав, що робитимемо свою програму – українську і львівських композиторів та поетів.
Репетиції тривали зранку до пізньої ночі. За січень 1971 року ми підготували 18 творів. Окрім того, співали “Ватровий дим”, яку ми написали разом з Ігорем Калинцем, де звучало миле слово “ватра”! Тож поет став хрещеним батьком і назви ансамблю.
Гей, по горі ватровий дим,
Водить жура танець із ним.
Гей, там між гір милій не вір –
Усе мина, як з гір луна..
З Ігорем написав 15 пісень, серед яких були й колядки, й твори для дітей. Якби не КДБ, ми б зробили дуже багато доброго та цікавого в українській пісні”.
“У затвердженій програмі було написано – “Ватровий дим” (музика і слова Михайла Мануляка). Лише ми знали всю правду”
– Михайло Мануляк був моїм композитором, а я став – його поетом-піснярем. А потім не могли писати нічого – я 1972 року вже був ув’язнений, – з сумом визнає Ігор Калинець. – Михайло горів бажанням співати у “Ватрі” якомога більше українського. Та й на початках все йому вдавалося. Писали ми пісні під народні. Перший дзвоник про те, що служби не сплять, зазвучав тоді, коли йому натякнули, що не варто писати мого імені та прізвища, як співавтора пісень. Він прийшов до мене, щоб попередити і порадитися що робити. Я ж сказав, щоб наші з ним пісні він відзначав: “слова і музика Михайла Мануляка”. А що було робити? Нехай пісня звучить заради української справи і української естради. Ніколи не прагнув і ніколи не думав про славу. Тим паче, любив поезію і знав, що це – моє, а в пісенному жанрі не думав про визнання.
– Щодо “Ватрового диму”, то були “рекомендації” і чиновницькі “застереження”, – пригадує Михайло Мануляк. – Мені казали прізвища поета не вказувати. Ігор вже тоді був одним із чільних представників так званої “пізньошістдесятницької” генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні. Я відразу пішов до Калинця і про все йому розповів. Спокійна реакція поета мене вразила: “Нічого страшного! Ти напиши, що це твої слова…”
У затвердженій програмі було написано – “Ватровий дим” (музика і слова Михайла Мануляка). Лише ми з Ігорем знали всю правду. Пісня вдалася гарною, і повсюдно її співали “на біс”.
Я товаришував з Ігорем. Він не був трибуном, не писав політичних закликів чи гасел. Звісно, свідомим українцем був завжди. Проте йому таке “понашивали”, що здоровим глуздом не осягнеш. Була вказівка його посадити і наказ треба було виконувати.
Мене ж посадити не змогли, але робили все, щоб залякати. Якось запросив до себе директор філармонії і сказав: “Тут є таке питання і від вашої відповіді залежатиме, чи будете працювати у нас, чи ні. Я б дуже хотів, щоб ви працювали…” А потім прозвучало шокуюче запитання: “Чи ви можете не вітатися і не зустрічатися з Ігорем Калинцем?” Я відповів, що на таке ніколи не погоджуся.
Пропрацював ще дев’ять місяців і мене звільнили. Але КДБ час від часу нагадував про себе, і мене викликали на допити. Після таких “розмов” на серці ставало боляче й гнітюче, тому й творити не хотілося…
“Не міг мовчати і не підтримати не лише свого колегу, а й захистити його справу, захистити українську пісню, українську естраду”.
– Моя дружина Ірина, звичайно, була щаслива і задоволена з того, що ми творили з Мануляком. Одну пісню Михайло написав на її слова. Дуже гарний вдався твір, – зізнається Ігор Калинець. – На жаль, він не пропрацював у “Ватрі” навіть року, його почали виживати за сфабрикованою справою. Ми з Іриною підписалися під листом на його підтримку. Цей лист тепер опублікований у кількох книжках. Не міг мовчати і не підтримати не лише свого колегу, а й захистити його справу, захистити українську пісню, українську естраду. Той лист–протест, ініційований мною, фігурував у моїй судовій справі. Він датований початком грудня 1971 року і мав назву “Лист громадськості Львова на захист Михайла Мануляка”.
“Секретареві Львівського обласного комітету кп України.
копії: міністерству культури урср, редакції газети “Літературна Україна”.
Всупереч законності, здоровому глузду і загальному добру дирекцією Львівської обласної філармонії звільнено з роботи керівника вокально–інструментального ансамблю “Ватра” Михайла Мануляка. Наперекір законності тому, що ні сам Мануляк, ні громадськість не знають, на якій підставі вчинено звільнення.
Всупереч здоровому глузду з тієї причини, що Мануляк здібний організатор, який за два місяці створив ансамбль і програму для нього. Вже першими концертами у Львові і республіці “Ватра” здобула собі прихильність і визнання серед широких кіл населення, а головне щирих ентузіастів серед молоді. Ансамбль став небуденним явищем у музичному житті України. “Літературна Україна” одна з перших привітала появу “Ватри”. Всупереч здоровому глузду ще й тому, що Мануляк талановитий музикант і композитор. Його оригінальні композиції і обробки народних пісень є новим словом у сучасній українській естраді. Окремі з них вже лунали по обласному, республіканському і всесоюзному радіо і телебаченню. А недавно вийшов у світ фільм про Львів, супроводжуваний музикою Мануляка.
Всупереч загальному добру тому, що ансамбль “Ватра” чи не єдиний в Україні професійний колектив, який вирушив непроторенною дорогою і який виробив своє обличчя, плекаючи сучасну і давню українську пісню…
Тому звертаємося до вас із проханням втрутитися у справу “реорганізації” “Ватри”, не звільняти керівника ансамблю, а навпаки всіма силами підтримати талановиті починання молодого митця. Допомогти йому підібрати здібних музикантів і співаків, подбати про рекламу (досі вона скидалася на жалюгідну пародію), спопуляризувати по радіо і телебаченню, зняти про колектив фільм, видати грамплатівки із записом репертуару “Ватри”. Так як це роблять всюди, тільки чомусь не в Україні.
Ось що ми хочемо бачити, ось що хоче молодь Львова, ось у чому мусить бути зацікавлена вся українська громадськість.
Ігор Калинець, Євстахій Дерев’янко, Стефа Шабатура, Лариса Волошин, Іван Остафійчук, Леся Крип’якевич, Ірина Калинець, Петро Радиш, Роман Бучко, Оксана Сенатович, Любарт Лещинський, Роман Лещух, Роман Шевчук, Роман Хоркавий, Марія Качмар, Вероніка Галицька, Роман Фіголь, Василь Новицький, Констянтин Панас, Богдан Завадка, Оксана Дуткевич, Марія Ковальська, Тетяна Костюк, Ярослав Лемик, Ігор Глинський, два підписи нерозбірливі”.
