24 серпня нашу планету, здавалось, огорнули з усіх боків жовто-блакитні стяги.
Не тільки уся Україна, але й діаспора з усіх куточків світу гордо підняла прапори, вийшла на вулиці і площі країн, що стали для них новим місцем проживання, і дружно відзначила чверть столітній ювілей Незалежності.
Сполучені штати Америки, Канада, Австралія, Німеччина, Аргентина, Чехія, Польща, Великобританія, Франція, Італія, Португалія… усіх й не перечислиш. Переглянувши десятки новин та сотні святкових світлин, я зрозуміла:
ЦЕ ПРЕРЕМОГА!
Так, я знаю, на Сході України йдуть бої і гинуть наші хлопці. А разом з тим, гучні корупційні скандали, нелогічність нових законів, неадекватність нових керівників, пенсії, зарплати, зростаючі ціни, зубожілі сім’ї… Проте, повторю, я розцінюю ці 25 років нашої незалежності, як Перемогу.
Просвітлені Арії вказували в своїх канонах, що цивілізації гинуть не в результаті воєн, стихійних лих і глобальних потеплінь, а через те, що кожен починає думати тільки про себе, тільки про те, щоб брати, а не давати. А основний принцип гармонії – обмін енергіями. Тільки він відкриває серця людей для любові і робить світ щасливим.
Ці 25 років дали нам такий сильний поштовх для об’єднання та змін, для віри і відродження, що жоден “понтій пілат” просто не в силі буде повернути це колесо в зворотній бік.
Чи ви хоч раз бачили, щоб будь-яка інша діаспора світу святкувала День незалежності, вдягнувши національний одяг від “старого до малого”? Навіть новонароджені діти. Поляки, що гостювали на нашому “Юктоберфесті” біля церкви святого Йосифа Обручника, походивши десять хвилин між людьми, були просто шоковані – 90 відсотків чиказьців прийшли на свято у вишитому одязі!
– Zawsze takie uroczystości?!
Іван Леньо з Kozak System у своєму інтерв’ю нашому часопису влучно сказав про це:
– Ми змінилися за ці роки, і, передусім, завдяки Майдану. Відбулася корінна трансформація у масовій свідомості українців. Ми відчули себе народом, який може вирішувати свою долю, який не повинен чекати команди “зверху”, що є притаманним для людей з імперською та тоталітарною свідомістю… За ці роки відродилася НАЦІЯ! І ми, як нація, за останні роки “народили” громадянське суспільство.
За ці роки ми навчилися безкорисливо служити, жертвувати, співстраждати, допомагати, посміхатися, піклуватися про інших, стримувати нижчі спонукання, такі як заздрість і ненависть, діяти і творити.
На українському фестивалі в Чикаго я ненадовго присіла поруч з молодими хлопцями, які, як виявилося, недовго в Америці, працюють на контракторці 7 днів на тиждень, з двома вихідними на місяць.
Ми познайомилися. Один з них, журналіст за фахом, зацікавлено гортав сторінки нашого видання.
Я запитала його:
– Ти звідки родом?
– З Луганська, – відповів він.
– А в твоїй сім’ї якою мовою спілкуються?
– Російською.
– І ти так бездоганно розмовляєш українською?
– Так я ж український журналіст, – щиро розсміявся хлопець. – Це природньо. Якою мовою мені розмовляти на своїй землі?
І тут я подумала ще раз:
МИ ПЕРЕМОГЛИ!
