SOLOMIA (Олена Карпенко): “Хто ви: співачка чи поетеса?” – “Жінка!”

Solomia (справжнє ім’я Олена Карпенко) співачка, композитор, письменниця, журналіст. Член Національної спілки письменників (2013), та Національної спілки журналістів (2014). Народилася і виросла у Києві. У 2018 році переїхала до Лос-Анджелеса, а пізніше до Лас-Вегаса. Пише і виконує музику в різних стилях (джаз, блюз, поп, рок, етно, нью-ейдж, опера). Виступає з концертами у різних країнах, популяризуючи українську мову та культуру. 

Видала 5 книжок і 6 сольних альбомів.

Ви є активною учасницею та ініціаторкою літературно-просвітницьких, соціальних проєктів і благодійних акцій.  Що є вашою рушійною силою? Чим займаєтеся нині?

Моя рушійна сила необхідність тонкого відчування себе, потреба бути щирою з самою собою та Всесвітом. Якщо ця щирість повна й беззаперечна, то відчуваєш якесь вище благословення на творчість: “підтягуються” і час, і можливості, і тематика, і матеріал, і необхідні контакти.

Оскільки зараз уся індустрія розваг стоїть на місці, я створила свій “коронавірусний проєкт” новий альбом “Арія” (2020). Це постмодерне переосмислення творів великих оперних композиторів.

Хотіла, щоб опера, яку я дуже люблю, набула популярності. Тож, взявши за основу знамениті оперні арії, які на слуху у кожного, я переспівала їх у яскраво-джазовій манері, з імпровізаціями та нестандартним підходом до інтерпретацій.

Опера завжди була елітарним жанром. Серед аристократів було заведено приїжджати до театру на “верхнє ре”, тобто на кульмінацію дійства. Ніхто не ходив до оперного, щоб дізнатися “про що” спектакль. Адже в опері ані сюжет, ані текст не є ключовими. Ключові музика та виконання.

До слова, ми ж дивимося фільм “Ромео і Джульєтта” не задля того, щоб дізнатися “чим закінчилося”. Ми насолоджуємося грою акторів та режисерською інтерпретацією. Так само з оперою. Аби “правильно слухати”, потрібно до відвідин театру знайти хоча б основні арії зі спектаклю та послухати їх принаймні у кількох виконаннях. А потім, уже сидячи в залі, бути готовим відчути деталі та тонкощі.

На жаль, більшості людей це дається доволі важко. Часом опери бувають “перевантажені” декораціями і костюмами, крім того, оперні голоси для багатьох звучать надто форсовано й надривно. Тому потенційна аудиторія шукає “простішої, дохідливішої” музики.

От я і вирішила переспівати оперні хіти простіше, грайливіше, із джазовими нотками та імпровізаціями. Я не претендую на “класичне” виконання. Це постмодерн: гра, цитування, переосмислення, перетворення.

Моя мета зацікавити, заінтригувати слухача, надихнути його знайти й послухати оригінал. Якщо людина зацікавиться якимось твором і почне його шукати в Інтернеті, вважатиму свою культурно-просвітницьку місію виконаною.

Під час створення цього альбому я була щаслива співпрацювати з дивовижно обдарованим композитором і аранжувальником Ігорем Громадським. Він був у Києві, а я в Лас-Вегасі. Ми пересилали одне одному музичні фрагменти через Інтернет. Я формулювала ідеї, обирала репертуар і стильові рішення. Він створював аранжування, я записувала вокал у студії в США та пересилала йому матеріал, з яким він продовжував працювати.

Реліз “Арії” відбувся у грудні 2020 р. Зараз цей мій альбом, як і інші, доступний на більшості онлайн платформ, які займаються розповсюдженням музики: ITunes, Spotify, Google Play Music і т.п. та на моєму сайті www.solomia.us.

Процес створення композиції який він?

Загалом, музику я пишу в голові, під час прогулянок. Купую каву, вигулюю собаку, дихаю свіжим повітрям, молюся, слухаю себе, свою внутрішню музику. Ці півтори-дві години належать лише мені. Я до цього часу ставлюся не як до відпочинку чи байдикування, а як до творчого процесу, важливої частини моєї професійної діяльності. Блукаю, наспівую та записую мелодію, яка щойно народилася, на диктофон. Щоб потім зіграти її вдома на фортепіано. Найчастіше музика з’являється одразу зі словами, а далі редакторська робота. Якщо пісня “жива”, то вона приходить одним мазком, і це не займає більше 15 хвилин. Все, що пишеться довше, із зусиллям, мертвороджене”.

Музика для мене не буває та не може бути тлом для повсякденних дій. Вона вимагає активного слухання: я дослухаюся до тонкощів інтерпретації, до нюансів. Музика є каталізатором інтелектуального розвитку, це справжня духовна та інтелектуальна праця.

Незважаючи на те, що ваша творчість зараз зорієнтована більше на американську аудиторію, псевдонім “Solomia” український. Чому саме такий псевдонім? Яка його історія?

Необхідність знайти псевдонім з’явилася ще у 2007 році, коли я почала працювати за кордоном. Для іноземного слухача “Олена Карпенко” звучить доволі складно, а для українського – надто просто й буденно. Псевдонім Solomia це, звісно, асоціація із Соломією Крушельницькою. Вона знаменита оперна співачка, яка входить до десяти найкращих співаків 20 століття за версією театру Метрополітен Опера. Саме завдяки їй “Мадам Баттерфляй” Дж.Пуччіні дістала всесвітньої слави. І у нашого, і у закордонного слухача при згадуванні імені Соломії Крушельницької виникає ланцюг асоціацій з Україною та оперою. Також, “solo mio” італійською означає “моє соло”, а більшість моїх концертів сольні. До того ж, “solar це солярність. А для мене дуже важливо нести сонячну, теплу енергетику людям.

Багато хто з українських митців намагається шукати себе в інших країнах. Який ваш шлях? Чи ви знайшли себе за океаном? 

Восени 2018 року я переїхала з рідного Києва до Лос-Анджелеса.

У 2012 р.  почала працювати над своїм найбільшим проєктом-мрією – мюзиклом за моєю власною книжкою “Підручник янгола”. Пісні я одразу писала англійською, адже було зрозуміло, що в Україні, де йде війна, де тисячі загиблих і сиріт, мільйони переміщених осіб, шанси поставити новий мюзикл майже нульові. Крім того, у мене немає того імені й того рівня фінансування, що дозволив би мені просунути цю роботу на гідному рівні.

У 2016 році мюзиклом зацікавилась рекордингова компанія у Беверлі-Гіллз. Так я отримала трирічну візу і приїхала працювати. Власне, в Америці  продовжую роботу над власними проєктами, головним з яких є мюзикл “Підручник янгола”. 

До цього свого приїзду в Штатах бувала вже з десяток разів, тому в мене не було ілюзій. Це країна викликів і можливостей. Баланс доволі добре вибудуваний. Якщо ти цілеспрямована і талановита людина, ти можеш чогось досягти.

В Америці мене сприймають як native speaker, як англомовну від народження: чи то австралійку, чи то ірландку. Здивовані, коли дізнаються, що англійська для мене іноземна, а не рідна.

        

За чим “українським” найбільше сумуєте? Які місця відвідаєте найперше, коли повернетеся до України? 

Зараз найбільше сумую за батьками, друзями, обіймами. Бракує зелені, каштанів, магнолій. Хочу надивитись на Дніпро, послухати як він хлюпоче. Піти до філармонії, оперного театру, музею українського мистецтва, до церкви. А наші затишні кав’ярні та запашна кава… Сумую просто за тим відчуттям, коли навколо люди розмовляють рідною мовою. Цього так не вистачає!

Ті, хто полишив рідну землю, отримують те, чого прагнули розумом, але втрачають дороге для серця.

Чи вважаєте ви, що творчі люди більш сентиментальні? Як на творчості відображається ваша емоційність? 

У кожної людини є певна мембрана між нею та світом. І чим людина чутливіша, вразливіша, тим ця мембрана тонша. Вона реагує на все те, що відбувається в зовнішньому світі та творить резонуючий внутрішній світ. Складні ситуації та події у житті людини заґартовують її. Мембрана товстішає. Вона вже не так реагує на подразники. Вона “тримає удар”, але не дозволяє відчувати настільки глибоко, яскраво і пронизливо, щоб творити щось цінне.

Творчість це інструмент для відтворення світу. Творча людина творить код, який інші люди розкодовують відповідно до своєї життєвої ситуації, характеру, освіти. Чим твій код точніший, тим глибше він сягає душ інших людей, тим більше сердець резонують із ним. І тим багатогранніше його можна тлумачити. Якщо замість мембрани – стінка, то коду не створити. Творчі люди сентиментальні, вразливі, чутливі, і саме тому вони творчі. Втрачаючи тонкість мембрани, вони втрачають здатність до творчості.

Що вас робить щасливою? 

Енергетичне наповнення черпаю з різних джерел. Зокрема, для мене важлива Тиша. Музика – це звуки та паузи. Звуки не можуть бриніти постійно. Вони перемежовуються з фрагментами Тиші, набуваючи вагомості, значення й глибини.  Моя збірка поезій “Діалоги з тишею” (2014) якраз про це. Коли ти наодинці з собою та Богом, ти мовчиш. З коханою людиною теж не потрібно гучних фраз, інколи достатньо мовчання, дотику, погляду. Така тиша і є гармонією. Це тиша, яка творить.

Природа. Більше бачити, відчувати, торкатися. Обожнюю ліс, океан, безмежні поля.

Спілкування з близькими людьми. Тепле, інтимне, м’яке. Не на банальні теми, а про сутнісне, щире, справжнє.

Молитва. Я вірю в те, що ми більше, ніж раби Божі. У кожного з нас, окрім покори, є призначення. Воно дуже про те, ким ми є як особистості. Про те, як вдосконалюватися, йдучи шляхом духовного розвитку.

Чи поділяєте ви для себе музику і поезію? 

Для мене весь світ і матеріальний, і духовний це Музика, створена різними символьними мовами. В одному випадку мовою, якою ми говоримо, в іншому мовою звуків. У них одні й ті ж закони ритміка, римування, образність, гармонічні ходи та відхилення. Просто щось можна сказати словами, а щось мелодією.

Коли мене питають, хто я більше: поетеса чи музикант, я відповідаю Жінка!

Автор: Філон Анастасія, 

Молодіжна літературна платформа 

Національної спілки письменників України.

Фото: Олег Харченко

ART & Music