Наприкінці 1980-х Радянський Союз досягнув великих успіхів у створенні різних видів біологічної та хімічної зброї.
B секретних лабораторіях і на полігонах активно перевіряли варіанти комбінованої біологічної зброї: віруси, бактерії, різні штами одного збудника. Внаслідок кропіткої роботи відбирали найефективніші комбінації. Водночас виконували дослідження у темі аерозолів, як і можливість створення й керування туманами, хмарами, насиченими бактеріями та вірусами. Розробили тоді й дуже ефективні аерозольні генератори, розміщувані в бойових частинах ракет, авіабомбах, артилерійських снарядах. У різних містах налагодили виробництво й зберігання патогенів. Про широкий розмах робіт свідчить географія міст, де створювали й зберігали хвороби для людства: Кіров, Свердловськ, Пенза, Курган, Степаногорск, Омутнінськ, Стрижі, Кольцово, Загорськ та інші.
Але в історії сімдесятирічної країни були й гучні провали, які викликали людські жертви. Зазвичай, причину пандемії замовчували, вигадуючи різні малоймовірні пояснення, а коли такий варіант не спрацьовував, звинувачували в усьому США.
Смертельна хмара російських генералів
У ніч з 2 на 3 квітня 1979 року в Чкаловському районі Єкатеринбурга (колишній Свердловськ) тоді, коли мешканці спокійно спали, з боку військового містечка № 19 з’явилася аерозольна хмара. Вона й накрила мирні квартали. 4 квітня в лікарню потрапив перший хворий, який майже відразу помер. Лікарі загиблому поставили діагноз – пневмонія. З наступного дня почали масово помирати люди, яких постійно доправляли в лікарню. 10 квітня в міській лікарні № 40 уперше дослідили труп померлого. Встановили причину смерті – зараження сибірською виразкою.
Офіційна версія влади була, як завжди, “правдивою”. Всі місцеві газети 14 квітня надрукували матеріали, що в місті є загроза захворювання “сибіркою” через вживання м’яса заражених тварин. Так, в “Уральском рабочем” повідомлялося: “У Свердловську і області почастішали випадки захворювання худоби. В колгосп був завезений низькоякісний корм для корів. Адміністрація міста переконливо просить усіх свердловчан утриматися від придбання м’яса в “випадкових місцях” – в тому числі на ринках”. Такий текст кожних дві години передавали по місцевому телебаченню.
Серед населення виникла паніка. Лікарі зіткнулися з хворобою, яку не змогли правильно визначити.
Невдовзі встановили діагноз – сибірська виразка, але смерть наставала за ознак пневмонії! У медичній практиці таких випадків раніше не було. Але найбільше здивувало те, що масове зараження відбулося аерогенним шляхом спорами “сибірки”, які у природі в повітрі триматися не можуть. Ще й після зараження хвороба прогресувала як бронхопневмонія. У 99 % випадків хворіли виключно чоловіки середнього віку.
Автором убивчої хмари був таємний мікробіологічний центр МО Радянського Союзу, розташований на території 19-го військового містечка, офіційна назва “Свердловськ-19”. Від дії біологічної хмари передусім постраждали працівники Свердловського керамічного заводу, розташованого поряд з військовими лабораторіями. У повному складі загинув цех грубої кераміки, який зачинили на місяць. Цех стояв біля вентиляційних систем військових лабораторій. Саме в ті дні з їхнього боку дув вітер, який і приніс отруйну хмару.
Після отримання вказівок з Москви місцева влада почала боротися із зараженням. За тиждень зняли шар землі та заасфальтували всі дороги на прилеглих вулицях. Цілі бригади поливали спецрозчином стіни й дахи будинків. Як наслідок, ситуація погіршилася – захворіли ще сотні осіб, залучених до цих робіт.
На східному кладовищі Єкатеринбурга в секторі №15 завжди панує тиша. Там є кількасот забутих і занедбаних могил 1979 року захоронення. На плані цей куточок кладовища помічений червоним хрестиком. Там лежать загиблі, загорнуті в хлоровані покривала й засипані вапном. Звідти не можна нічого виносити, траву слід спалювати, будь-які земляні роботи суворо заборонені.
Реакція влади
КДБ негайно й повністю вилучив у членів родин загиблих документи: медичні картки, списки та записи медичного й приватного характеру, навіть свідоцтва про смерть. Тож через “працю” чекістів встановити точну кількість жертв не вдається. Згідно із зібраними даними, тільки за перший тиждень катастрофи загинули майже 2000 осіб. У військовому містечку № 32, що південніше військово-біологічного центру № 19, загинули понад 500 військових. 21 квітня КДБ дозволило медикам вакцинувати населення – щепили 50 тисяч осіб. За десять наступних років у Чкаловському районі Свердловська кількість населення зменшилася на ті ж 50 тисяч, хоча в інших районах населення тільки зростало. Слід врахувати, що практично все населення району становили працівники оборонних підприємств, які за власним бажанням виїхати не могли.
Район вимирав. До речі, 80 % померлих – чоловіки. Але росіяни не були б росіянами, якби свої помилки не намагалися перекласти на когось іншого. У цьому відношенні була дуже “популярною” Америка. Російський журнал “Дилетант” написав: “Версія про диверсію американських спецслужб теж має право на існування … Михайло Васильович Супотніцький, мікробіолог, полковник медичної служби запасу, є прибічником версії про диверсію. На його думку, американці спеціально влаштували катастрофу, щоб скомпроментувати Радянський Союз перед початком Олімпійських ігор в Москві”.
Це дуже нагадує сьогодення – в РФ досі популярні розмови про те, що Скрипалів отруїли західні спецслужби, щоб дискредитувати “вєлікую” Росію та її політичне керівництво.
Насправді ж, у клітинах загиблих у 1979 році виявили різні штами одного збудника – винаходу радянського генерала Ю. Калініна, який працював у секретній лабораторії. Внаслідок людської трагедії з’явилася докторська дисертація ще одного генерал-професора М. Уракова, який у своїй роботі дослідив спільний вплив на людей вірусів і бактерій.
Найправдивішу версію трагедії надрукував журнал “Новое время” (1998):
“Це міг бути розрив біологічного боєприпасу з механічним з’єднанням різних збудників в одному або різних його елементах (в разі касетного боєприпасу). Одним із збудників могла бути легенева форма сибірської виразки, причому, не один її штам, а кілька. Інший збудник міг мати іншу природу – це міг бути вірус (Марбурга, Еболи, кліщового енцефаліту) або ж риккетсія (Ку-лихоманка). У будь-якому випадку те, що людей в Свердловську вакцинували від вірусу Марбурга (ймовірно), але абсолютно точно – не від сибірської виразки, прямо вказує на комбінований характер зброї”.
Варто зазначити, що вибірковість створеної генними інженерами у погонах біологічної зброї, яка знищує виключно чоловіків, є доказом того, що ДНК бактерій змінили штучно.
У 1972 році Радянський Союз підписав, а потім у 1975-му ратифікував міжнародну Конвенцію про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічного (біологічного) й токсичного озброєння та їхнє знищення. Трагічні події 1979-го лише знову на практиці довели: Росія ніколи не переймалася міжнародними зобов’язаннями. Військово-біологічний комплекс РФ ніколи не припинить розроблення нових видів біологічної зброї. Жодна міжнародна інспекція не здатна контролювати російські простори. У 1992 році боєголовки ракет з біологічною начинкою з Єкатеринбурга перевезли в Удмуртію (м. Кізнер) на склад хімічної зброї. Але перед приїздом міжнародної інспекції їх “несподівано” доправили в інше місце. Як не згадати слова першого канцлера Німеччини Бісмарка: “Договір, укладений з Росією вартує не більше, ніж папір, на якому він написаний”.
Отруєння Скрипалів
Біологічну зброю після розпаду “нерушимого союзу” постійно використовують російські спецслужби. Отруєння Скрипалів “новачком” – тому підтвердження.
4 березня 2018 року колишній полковник російського ГРУ Сергій Скрипаль, якого виявили непритомним разом з дочкою в англійському Солсберрі, був отруєний речовиною нервово-паралітичної дії. 12 березня британська прем’єрка Тереза Мей заявила, що цією речовиною є нервово-паралітичний агент, що належить до групи “новачок”, розроблений в Росії.
Склад отруйної речовини визначили експерти військово-технічної лабораторії в Портон-Дауні.
“Новачок” – група хімічних агентів, що належать до класу фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії. Вони були розроблені в СРСР в Державному союзному НДІ органічної хімії і технології (ДСНДІОХТ), розташованому в Москві по шосе Ентузіастів. Програма створення цих отруйних речовин мала назву “Фоліант”.
Вперше про “новачка” заговорили відкрито в 1992 році. 16 вересня в газеті “Московские новости” була опублікована стаття “Отруєна політика”. Її авторами були Віл Мірзаянов – на той момент, вже колишній співробітник ДСНДІОХТ, який мав доступ до особливо секретної інформації, а також Лев Федоров – провідний науковий співробітник Інституту геохімії та аналітичної хімії (ГЕОХІ) РАН. У зв’язку з цією публікацією Віла Мірзаянова звинуватили у розголошенні державної таємниці, його двічі заарештовували – в січні і березні 1994 року. Згодом справу припинили, не знайшовши в діях вченого складу злочину.
Стаття з “Московских новостей” досі залишається головним джерелом інформації про розробку отруйної речовини групи “новачок”.
У матеріалі йдеться про його виготовлення в ДСНДІОХТ, а також про те, що бінарну зброю, створену на основі “новачка”, було випробувано, а навесні 1991 року було випущено промислову партію.
У першому кварталі 1992 року, згідно з матеріалом, речовина пройшла полігонні випробування на хімічному полігоні на плато Устюрт біля міста Нукус в Узбекистані.
За непідтвердженими даними, виробництво “новачків” могло вестися в філіях ДСНДІОХТ в Новочебоксарську чи Шиханах. На офіційному сайті ДСНДІОХТ йдеться, що головними завданнями цих підприємств є демілітаризація військових об’єктів хімічної промисловості, конверсія таких об’єктів, а також “виконання міжнародних зобов’язань РФ щодо дотримання” Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення”.
Агенти групи “новачок” – одні з найбільш токсичних отруйних речовин у світі. Це речовина нервово-паралітичної дії, що вражає нервову систему людини. Якщо отруєння не призведе до летального результату, воно може спричинити параліч.
“За своєю підступністю (“бойовими характеристиками”) вона значно перевершила відомий VX, ураження від неї практично невиліковне. Принаймні, люди, які свого часу зазнали впливу цієї ОР, так і залишилися непрацездатними інвалідами”, – писав 1992 року Віл Мірзаянов. – “Наслідки отруєння триватимуть десятки і десятки років. Навіть, якщо в організм потрапить зовсім невелика кількість речовини, наслідки будуть тривати протягом довгого періоду”.
Мірзаянов також розповів, що одяг може затримати отруєння “новачком”, але в разі, якщо ця речовина буде контактувати з відкритою шкірою навіть невелику кількість часу, цього буде достатньо, щоб сталося отруєння.
Чи міг хтось інший створити “новачок”?
За словами Віла Мирзаянова, існування цієї отруйної речовини було суворо засекречено, не кажучи вже про її формулу. В інтерв’ю Telegraph він заявив, що це просто немислимо, щоб “новачок” могла створити іноземна держава чи терористична група. “Це могла зробити тільки Росія, і ніхто не зміг би її отримати”, – цитує газета його слова.
Російська влада офіційно заявляє, що запасів хімзброї у них немає.
Самі росіяни ставляться до наявності такої страшної зброї з повагою, бо це цілком відповідає кремлівському “вєлічію Россіі” та їхньому вічному “вставанію с колєн”.
