КРАСНОЇЛЬСЬКА МАЛАНКА або Український Карнавал на Буковині

Ще кілька годин, і в різних кутах Красноїльська забуяла – чудернацькими барвами, звуками та емоціями – унікальна Маланка. Звісно ж, найперше для своїх – бо й платять ті охочіше і щедріше: п’ять команд села за вечір й ніч заробляють до 100 000 грн! А, коли трохи передрімали, відпочивши від важелезних костюмів та частування, близько полудня зійшлися у центрі села на парад Маланок. Туди ж, на унікальний міжнародний фестиваль у минулі роки  приїжджали іще з півсотні гуртів – як з України, так і багатьох країн Європи. Проте господарі щороку доводять, що вони – найкращі у світі маланкарі! Як розповів голова Красноїльської ОТГ Степан Драгун, на Маланку до Красноїльська щороку з’їжджаються сотні туристів – навіть із Англії та Японії, що вже й казати про сусідів з Румунії, Молдови та Польщі.

Однак цього року мешканцям Красношори (давня назва селища) довелося змагатися тільки між собою: локдаун закрив кордон, до якого від центру селища – лише 4 км, не згірша за радянську владу за комуністів…

ДО КРИЛАТИХ ВЕДМЕДІВ – ЧЕРЕЗ  10 БЛОКПОСТІВ

Утім, вирушаючи з Франківська, щойно надворі розвиднілось, ми цього ще не знали. Натомість були впевнені в іншому: хай там що, а Маланку тут не зупинить жодна напасть – ні влада, ні пандемія! І я доконче мушу бути там: кілька років поспіль відстежував цю переберію віртуально, заочно вже достеменно знаю, як готуються до цього карнавалу, кому дозволено бути артистами, а кому – ні, як виготовляють ці неймовірні костюми, про що співають, але відчути та пережити увесь драйв цього неповторного бурлеску можна лише там! Усім локдаунам назло! Бо, як сказав війт Красноїльська:

Можна все на світі відмінити,сину,    

Скасувать не можна тільки Маланщину!

Бо де ж іще у світі зустрінеш крилатих… ведмедів? Не намальованих фантазією чи мультиплікаторами, а цілком реальних і живих. І чим більший ведмідь, тим більші у нього крила: від півметрових у малят до шестиметрових(!) у розмаху у найсильніших. І не одного – а цілими ватагами!

Тож я з дітьми іще наприкінці попередньої поїздки почав готуватися до наступної, Маланкової. Зокрема, влаштували репетицію ночі живих мерців, підібравши для цього куди моторошніші локацію та “декорації”, ніж у Красноїльську.

Є давня місцева легенда-байка про цигана, який на Старий Новий рік ходив щедрувати до панів, але водив із собою замість традиційної в українців кози дресированого ведмедя… Отак і досі в Красноїльську команди із п’яти “кутів” селища водять ведмедів. Тільки що і циганів, і ведмедів тепер значно побільшало – справжні тобі добровольчі батальйони. От тільки своїх вінні-пухів, на відміну від Мілна, тутешні “цигани” змушують літати не на повітряній кульці, а на солом’яних крилах. А тому чим більші крила, тим більші теоретичні шанси втекти од хазяїв-дресирувальників.

Утім, навіть на такий невинний жарт місцеві нівроку ображаються. Бо ведмідь тут – сакральна тварина, Вуйко. Куди там традиційній для решти України Козі! Хоча у піснях, які під час карнавалу виконують учасники дійства – все ті ж типові для щедрувальників побажання багатства, здоров’я і щедрого врожаю, просто висловлюють їх інші, інколи вельми несподівані персонажі.

А що туристів цьогоріч через локдаун прибуло менше, аніж очікувалось, усі незадіяні у лавах маланкарів мешканці “переквалікувались” у фейкових поліцейських, прикордонників, МНСників, військових та встановили поперек усіх найближчих доріг повноцінні шлагбауми. У такий спосіб облаштували численні блокпости, за проїзд через кожний з яких вимагали платити – і чим ближче до епіцентру подій, тим дорожче…Самих лише переобладнаних під поліцейські патрульні екіпажі авто я нарахував півтора десятка(!) – із відповідними написами на бортах, номерами і навіть імітованими системами “мигалок”. От лише замість сирен з них видзеленькували підсилені потужними колонками коров’ячі дзвоники. На їх тлі дві справжні патрульні машини виглядали непорозумінням або ж надто старанно підготованими учасниками переберії…

Перший блокпост зупинив нас ще за 47 кілометрів до Красноїльська, а загалом таких виявилось аж десять! Щоправда, на деяких з них нам не лише защедрували, а й тричі “засіяли” машину: я й досі знаходжу пшеницю у всіх щілинах та пазах мого “паркетника” – як зовні, так і всередині… А часами це вже виглядало на рекет початку 90-х: до прикладу, двоє підлітків, які не подужали спорудити персональний шлагбаум, просто перегородили дорогу коробкою з-під телевізора, намалювавши на ній знак “Стоп!” Тож, коли ми повигрібали з кишень останні дрібні купюри, довелось перед в’їздом у селище йти до крамниці із проханням розміняти бодай 20-ти і 50-гривневими…

ВИДОВИЩНІШЕ ЗА БРАЗИЛІЮ

Отож, наймасовіша, найемоційніша і найвідоміша не лише серед усіх буковинських Маланок, але й в Україні загалом, щороку проходить у селищі Красноїльськ, що прилягає до кордону з Румунією. Утім, “проходить” – не те слово: це справжнісінький масовий карнавал, яким дві доби, 13 і 14 січня, живе ця місцина: кілька сотень учасників Маланок у чудернацьких костюмах і масках, щороку (і майже упродовж року – щойно завершиться попередня Маланка, починаються приготування до наступної!) створюваних заново, виходять на вулиці селища із виставами, піснями й танцями, святкуючи прихід Нового року.

Традиції маланкування тут дбайливо зберігали і розвивали століттями – попри заборони усіх влад, яких тут змінилося майже десяток. І святкують Маланку там так, що вона мала б стати одним із наступних (після косівської кераміки) представників України у Списку нематеріальної культурної спадщини людства – на рівні із карнавалами у Базелі чи португальському Поденсе. До прикладу, хоча до Красноїльська коронавірус так досі і не добрався, він став одним із “героїв” карнавалу. Ба більше, якщо решта світу витрачає мільярди доларів та євро на боротьбу із ковідом-19, то сюди завітав вже ковід-21! І численні бригади псевдомедиків та псевдоМНСників не лише зайняли почесне місце у параді головною вулицею селища, але й повсюдно “вакцинували” усіх, кого вдалося упіймати. Звісно, не безплатно: мінімальна “такса” за порятунок від них становила 20 гривень. Відмовишся – можеш потрапити і під бензопилу!

Давня назва Маланки, яка, фактично, є святкуванням Нового року за старим стилем – Щедрий вечір. Цю назву свято здобуло через те, що збіглося у часі з християнським святом преподобної Меланії.

Красноїльська Маланка – справа традиційно чоловіча і аж пашіє тестостероном. Головними її персонажами є короновані Королі і Королеви, Дід і Баба, що ходять із ціпками і прядками, Ведмідь, Циган, Лікар i Жид. Деякі кути мають у святкових лавах ще й “вершників”, що несуть своїх… коней на собі. Натомість із Красноїльської Маланки кілька десятиліть тому зник образ чорта: кажуть, священник заборонив відтворювати нечисть – і хлопці послухалися.

Унікальність місцевого звичаю – у масовості, енергії та симбіозі традицій. “Дивовижа, як в одному населеному пункті, нехай і зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми, – зауважує дослідниця буковинської Маланки, професорка Ірина Пустиннікова. – Найзахідніший кут Сус є хранителем древніх традицій, його Маланка має стримані образи: цигани тут у всьому чорному. Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі “комендантів”. На “ведмедях” такі ж шапки-кучми і солом’яні крила у формі серця, а на грудях – вишита хусточка. А булави у руках у циганів мають червону китичку.

Натомість схожі на крила широкі плечі у солом’яних ведмедів з’являються на куті Дял, а найдовшими “виростають” у Тражанах. Розмах крил-“лап” зростає з кожним роком: якщо десятиліття тому він був у середньому три метри, то зараз зустрічаються ведмеді-метелики із крилами до шести метрів! Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для “ведмедів” улаштовують перепочинок. Щоб підняти такого маланкаря на ноги, потрібна допомога принаймні двох дорослих чоловіків. А що коліна “ведмедя” у солом’яних “штанях” не згинаються – піднімають відразу на прямі ноги.

Тражанські ж “цигани” вбрані в червоні штани, на головах – хустки-бандани. У “циганів” із Путни і Тражан вже не булава, а маленьке сонце для прив’язаних кайданами “ведмедів”: найбільшу булаву втримає далеко не кожен.

Натомість кут Путна має солом’яних “ведмедів”, схожих на…цілі копиці сіна. А путнівські “цигани” – найяскравіші персонажі святкування: у рогатих шоломах, вимащені сажею, у мальовничому лахмітті, або ж обвішані шкурами зайців, вовків і лисиць – наче персонажі героїчного фентезі. Традиційний костюм “жида” впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром.

На Маланку на вулиці висипає цілий консиліум “лікарів”, причім хірурги підстерігають “пацієнтів” із пилками, а від самого вигляду “реаніматологів” можна зомліти.

Ще одна традиційна переберійна маска – вагітна циганка із дитям-пупсом на руках. Її завдання – зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс і запевнити, що це його дитина. А далі – вимагати аліменти “на памперси”.

Щороку маланкарі намагаються здивувати чимось новим. Хто на кого перевдягається на наступну Маланку, вирішують на зборах ще на Святого Миколая. Увечері ж 13 січня маланкарі вирушають селом із музиками, до самого ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат. Натомість хлопці-маланкарі на зароблене влаштовують 14 лютого свято для коханих.

У дворі все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався упродовж десятиліть. Спершу господарів віншують Дід і Баба. Потім – танець Королів і Королев. Відтак – чергадикого танку Жидів. “Лікарі” ж тим часом нишпорять довкола, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть. Апогей дійства – протистояння “циганів” та “ведмедів”: перші щосили луплять об землю важкими булавами, і “ведмеді” кидаються один на одного, починають боротися із диким ревом. Відтак “цигани” втихомирюють звірюк… ножами і сокирами! І лише зблизька роздивившись, розумієш: це все гра, ритуал.

Традиції тут плекають і виховують змалечку. Бути в Маланці – велика честь для хлопця чи парубка: після одруження він може долучатись хіба в ролі Діда чи Баби. Але навіть якщо ти не в ній, заспівати із маланкарями пісню про ведмедя ніхто не заборонить. Цю пісню, що починається  пронизливим соло на трубі, у Красноїльську вважають своїм славнем. А оспівується у ній цар Карпат ведмідь – чорний, сильний, могутній і страшний. Та все ж людина приборкала звіра і змушує його підкорятись командам…

February 2021