Операція “Запад” на Західній Україні у жовтні 1947 року

Олександр Пагіря,

науковий співробітник Музею  “Територія Терору” 

Операція “Запад” була однією з найбільш масових і короткотермінових сталінських депортацій. Для населення Західної України це була справжня етнодемографічна катастрофа. Ідея проведення репресивно-виселенської акції виникла у радянських органів державної безпеки ще на початку 1947 року. Планування проводилося на рівні союзних МВС та МДБ СРСР. У такий спосіб радянське керівництво сподівалося остаточно знищити соціальну базу українського підпілля у регіоні та, врешті-решт, саме підпілля.  

Планування та підготовка

Суттєво пришвидшила реалізацію цього задуму постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 р. “Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців”. Відповідно до цієї постанови передбачалося забезпечити вугільну промисловість СРСР робочою силою за рахунок родин учасників українського підпільного руху та членів УПА, яких мали скеровувати на шахти вглиб СРСР. На думку історика Т. Вронської, родини учасників підпілля за вказівкою союзного уряду мали репресувати лише через те, що імперська промисловість потребувала чергової великої партії “остарбайтерів”. Для сталінського режиму було достатньо лише нагальних потреб промислового комплексу, аби безпідставно покарати величезну кількість  людей. І збройний спротив українських повстанців не був для цього підставою. Водночас потреби ГУЛАГу співпадали з інтересами української республіканської та регіональної комуністичної влади на Західній Україні, яка прагнула знищити якнайбільше родичів повстанців, аби зменшити кількість співчуваючого їм населення. На думку дослідника Й. Надольського, існувала й інша причина – необхідність прискорення колективізації західноукраїнського села, оскільки в умовах голоду 1946-1947 рр. в Україні у влади виникла проблема радянізації сільського господарства західних областей.

Для виконання урядової постанови був складений “План заходів МВС СРСР по перевезенню спецпереселенців із західних областей УРСР” та “План оперативних заходів по виконанню розпоряджень МВС СРСР №38/3-7983 про відправлення 50 ешелонів спецконтиненту із західних областей України”.

Депортацію проводили МДБ та МВС УРСР. Ще на початку жовтня 1947 р. МВС СРСР видало вказівку про відправку у віддалені регіони СРСР із західних областей “спецконтингент” у 50 ешелонів членів родин повстанців (25 тис. сімей загальною кількістю 75 тис. осіб). Ретельність підготовки у Києві та Львові масової депортації нагадувала планування великої стратегічної бойової операції. Був спланований кожен крок, розписана кожна дрібниця: від складання списків кандидатів на виселення до підготовки транспорту, розподілу військових підрозділів по населених пунктах та визначення маршрутів переселення. У плануванні були задіяні місцеві райкоми КП(б), райвідділи МВС і МДБ. У західноукраїнські області було прикомандировано оперативний склад МДБ та МВС з інших областей. Зокрема, для організації завантаження та охорони переселенців МВС СРСР у західні області України прибув начальник конвойних військ МВС генерал-лейтенант Бочков з групою офіцерів. Для проведення заходу були мобілізовані всі автотранспортні засоби, гужовий транспорт і засоби зв’язку.

Органи залізничного МВС (10-25 осіб на село) за підтримки уповноважених райвідділів МДБ формували у селах списки для виселення і систематично перевіряли місця перебування осіб, які підлягали депортації. На початку жовтня були складені плани операції щодо кожного району. За наполегливими проханнями секретарів обкомів, затверджені МДБ плани виселення сімей учасників збройного підпілля збільшувалися, як, наприклад, у Волинській області – з 2,5 тис. до 2,7 тис. сімей.

Для керівництва заходами з масової депортації був утворений оперативний штаб, який очолив заступник міністра внутрішніх справ УРСР М. Дятлов. Штаб дислокувався у Львові. Був встановлений чіткий графік прийому людей та відправки ешелонів за заздалегідь встановленими маршрутами. Для проведення операції було залучено 13 тис. 592 співробітника органів внутрішніх справ і військовослужбовців. В середньому біля кожного депортованого був один озброєний чоловік. Транспортування населення мало відбуватися із 87 залізничних станцій Західної України. Завчасно створили 6 спеціальних збірних пунктів: у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі (в одному збірному пункті могло одночасно перебувати 10 тис. 550 осіб). Зокрема, збірний пункт у Львові на станції Клепарів охоплював Щирецький, Пустомитський, Винниківський, Ново-Яричевський та Брюховецький райони. Підготовка операції здійснювалася таємно. Другорядні виконавці дізналися про неї лише перед її початком. Окрім партії, МДБ та МВС, до операції залучили господарський і комсомольський активи, “стрибки” (учасників винищувальних батальйонів). Останні проводили подвірні ревізії та опис майна селян напередодні депортації, пояснюючи це загостренням міжнародної ситуації.

Враховуючи попередній досвід проведення виселенських акцій, аби не допустити нападів боївок ОУН на ешелони із депортованими, напередодні операції на дорогах, перехрестях, залізничних станціях та колії патрулювали війська МДБ.

Хід операції

Виселення відбулося на підставі постанов оперативних штабів і особливих нарад МДБ західних областей. О 2-й годині ночі 21 жовтня 1947 р. багато мешканців Львова були вимушені пробудитися. До квартир ще сонних людей вривалися військові у шинелях й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого у вантажівках доправляли на залізницю. О 6-й годині ранку такі набіги стали відбуватися і по селах. Озброєні бійці внутрішніх військ МДБ та МВС оточували село і за списками вилучали родини повстанців, проводячи обшуки у господарствах з метою виявлення криївок та місць укриття підпільників, вилучення зброї, антирадянської літератури, друкованих засобів тощо.

Підпілля попереджало про заплановану акцію, зокрема через поширення листівок “Ховайтеся, вас будуть виселяти”. Проте точна дата виселення до кінця була невідомою, тому лише небагатьом вдалося врятуватися від депортації. Наприклад, на момент проведення виселення 21 жовтня у Рівненській області органи МДБ не виявили 338 родин (2 тис. 310 осіб), яких планували депортувати.  Деякі родини напередодні операції спробували втекти в ліс, однак більшість з них згодом схопили радянські каральні війська.

За нашими підрахунками, в операції брали участь близько 37 тис. осіб з оперативного складу та військ МДБ/МВС, прикордонних військ, близько 8 тис. “стрибків” та 34 тис. членів радянського партійно-господарського та комсомольського активу.

Люди не мали можливості підготувати собі їжу чи теплі речі. Їх швидко вантажили на підводи або у вантажівки й доправляли до залізниць. На збірку виділяли 2 години, однак на практиці приписи керівництва часто ігнорувалися, намагаючись виконати плани за рекордно короткий час.

Під час виселення виявляли підпільні криївки, вилучали зброю, націоналістичну літературу й антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля, знищували “бандитів”. Траплялися випадки збройного спротиву підпілля виселенській акції, однак вони не мали значного успіху.

Про хід операції кожні шість годин доповідали міністру держбезпеки генералу С. Савченко та міністру внутрішніх справ УРСР генералу Т. Строкачу. О 10-й годині ранку вантаження “спецконтингенту” розпочалося на 53 станціях з 87-ти. У перших доповідних йшлося про “незначні труднощі”, пов’язані з погодніми умовами. Зокрема, у Станіславській та Тернопільській областях лютували сильні хурделиці. Випав сніг, товщина шару якого місцями перевищувала один метр, був пошкоджений телефонний зв’язок із багатьма районами області, 500 машин стояли у заторах і не могли виїхати до залізничних станцій. У таких районах шлях спецзагонам прокладали танки і бронетехніка. Через це в інших областях використовували переважно гужовий транспорт, а наданий автотранспорт лише частково.

У наступних повідомленнях йшлося про випадки мародерства серед місцевого населення, в яких брали участь співробітники МДБ та МВС. Зокрема, уповноважений райвідділу МДБ Рокитнянського району силоміць відібрав у людини діжку з м’ясом, яку дозволялося взяти у далеку дорогу. Чимало виконавців намагалися отримати власну користь, проводячи конфіскації майна депортованих та приховуючи його від обліку. Розкрадали майно виселенців також інші посадові особи. Загалом у Рівненській області було зафіксовано 70 випадків мародерства. Так само зловживали своїм владним становищем і функціонери різних рангів у Львівській області. Крали все, що могли вкрасти. Траплялися і гірші випадки. Зокрема, у с. Новосілки Здолбунівського району один із оперативних працівників МДБ убив шестирічну дитину місцевої селянки, яку не виселяли.  Вона просто потрапила від “гарячу” руку.

Вже у четвертому повідомленні о 20-й годині вечора 21 жовтня 1947 р. кількісні показники операції значно збільшилися, хоча вантаження в ешелони відбувалося дуже повільно. Лише на 9 станціях з 87-ти воно було завершене. Жоден з ешелонів, підготовлених до відправки на північ СРСР, не вирушив до місця призначення. Лише наступного дня, 22 жовтня 1947 р., почався рух депортованих по залізниці. О 6-й годині 38 хвилин ранку перший ешелон, в якому було 1 293 осіб, рушив зі станції Ковель за адресою станція Усятин Томської області. Через 20 хвилин зі ст. Львів-Клепарів у тому ж напрямку вирушив другий потяг, в якому знаходилася 1 тис. 878 осіб. А далі з інтервалом у 2-4 години такі ж ешелони один за одним відправлялися із залізничних станцій Чорторийська, Луцька і Ковеля.  Хід операції поступово входив у заплановане русло. Місцеві партійні бонзи прагнули продемонструвати перед вищим керівництвом свою сумлінність у виконанні завдання партії і перевиконували планові цифри з виселення родичів учасників самостійницького руху.

Надзвичайно блискавично була проведена депортація у Рівненській області. У більшості сіл операція зайняла всього 3-4 години.  За одну добу здійснили примусове виселення у Волинській та Львівській областях. Тернопільську та Дрогобицьку області також зарахували до “передових” у проведенні депортації.

По обіді 23 жовтня 1947 р. було навантажено 24 тис. 799 сімей, 73 тис. 428 осіб були вивезені у 34 ешелонах з 44 запланованих. Після цього ще три дні меншими партіями на північ СРСР вирушали ешелони з родичами українських повстанців і підпільників. Операція “Запад” завершилася 26 жовтня 1947 р.

Підсумки та наслідки депортації

Загалом із західних областей України (за винятком Закарпатської) було виселено 26 тис. 332 сімей (77 тис. 291 осіб, з них 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 441 жінок і 22 тис. 279 дітей). Зокрема, з Рівненської області депортували 3 тис. 367 родин (11 тис. 347 осіб), з Волинської – 2 тис. 711 (9 тис. 50 осіб), із Львівської – 5 тис. 223 (15 тис. 920 осіб), з Тернопільської – 5 тис. (13 тис. 508 осіб), зі Станіславської – 4 тис. 512 (11тис. 883 особи), з Чернівецької – 613 (1 тис. 627 осіб), з Дрогобицької – 4 тис. 504 (14 тис. 456 осіб). За соціальним складом серед депортованих сімей переважали середняцькі селянські родини, які становили економічну основу західноукраїнського села, що призвело до руйнації традиційної соціальної структури.

Більшість депортованих – 21 тис. 197 сімей (61 тис. 66 осіб) було скеровано на роботу у вугільну промисловість східних районів СРСР, решту – 5 тис. 264 сім’ї (15 тис. 202 осіб) відправили в Омську область, де надалі використовували їх на промислових підприємствах та у сільському господарстві. Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів,  515 з них схопили конвоїри.

Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час “Великого терору” 1937-1938 рр., а також у 1939-1941 рр. під час “радянізації” Західної України.  Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі  радянській владі.

Масові жовтневі депортації 1947 року із Західної України були найбільшими серед усіх інших,  проведених сталінським режимом з метою “пацифікації” регіону у повоєнний період.  Злочинна акція проти людяності зумовила суттєве зменшення сільського населення, порушила статеву та вікову структуру мешканців Західної України. В атмосфері страху і терору селяни стали активніше записуватися у колгоспи, аби убезпечити себе від можливих репресій. Депортація пришвидшила колективізацію західноукраїнського села та знекровила соціальну базу українського націоналістичного підпілля.

http://www.territoryterror.org.ua/

October 2020