У ніч на 6 червня 2023 рф-окупанти підірвали Каховську ГЕС. Підрив Каховської ГЕС спричинив справжню екологічну катастрофу, екоцид, техногенну катастрофу глобального масштабу. Цей воєнний злочин “рф” став одним з найбільших у цій війні.
Знищення греблі Каховської гідроелектростанції – терористичний акт, здійснений окупаційними силами терористичного квазідержавного утворення “рф” близько 2:50 ночі 6 червня 2023 року в окупованому місті Нова Каховка на окупованих теренах України.
Цей теракт рашистські окупанти готували з листопада 2022 року, коли мінували машинне відділення і греблю Каховської ГЕС і не приховували, що збираються підірвати Каховську ГЕС у разі початку контрнаступу ЗСУ. Греблю Каховської ГЕС було підірвано зсередини, що призвело до її знищення й початку стрімкого скиду води з резервуару водосховища. У зоні лиха опинилося близько 16 тисяч людей та близько 80 населених пунктів.
Фізик Річард Кордаро зафіксував вибух дамби Каховської ГЕС на магнітометрі CEEIN у Бухаресті – на цій сейсмостанції фіксують найменші тектонічні чи вибухові хвилі. Науковець зауважив, що Центрально-Східноєвропейська інфразвукова мережа (CEEIN – Central and Eastern European Infrasound Network) також підтвердила інфразвукову фіксацію вибуху на Каховській ГЕС. Реєстрація вибухової хвилі відбулася в районі Буковини. І вона, за словами фізика, “узгоджується з 30-хвилинним ходом сигналу магнітної аномалії”.
Визначено характер вибуху, який засвідчив, що це не ракетний обстріл, а саме підрив. За своїми екологічними та економічними наслідками руйнування Каховської ГЕС для України можна прирівняти до наслідків використання тактичної ядерної зброї 5-10 кілотонн, – заявили дослідники informNapalm.
Фактори такого руйнування фактично ідентичні ядерному вибуху, окрім радіаційного забруднення:
1. Евакуація населення, руйнування підприємств і об’єктів зі шкідливими та отруйними речовинами (хлор, аміак, нафтопродукти і т.п).
2. Руйнування об’єктів водопостачання, каналізації, електропостачання ,коллапс продуктової і медичної логістики.
3. Забруднення частини акваторії Чорного моря та інші наслідки.
Відповідно до Женевської конвенції (статті 56 Додаткового протоколу I 1977 року) дії щодо руйнування дамб є воєнним злочином та можуть бути прирівняні до використання зброї масового знищення.
17 червня у МВС повідомили, що внаслідок затоплення Каховської ГЕС загинули 16 осіб, ще 31 особа зникла безвісти. Крім цього, підтопленими залишаються 1 300 будинків: 1 274 – на території Херсонської області та ще 26 у Миколаївській області. З підтоплених територій евакуювали близько чотирьох тисяч осіб.
Передбачається, що виникне проблема з водопостачанням Криму, від якого залежить півострів. Рівень води в Північнокримському каналі одразу почав знижуватись.
Водосховище було джерелом води для багатьох населених пунктів Херсонської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Зокрема, проблеми з водопостачанням почали швидко відчувати мешканці Кривого Рогу, Марганця, Покрова і Нікополя. За словами заступника генсека ООН із гуманітарних питань Мартіна Гріффітса, 700 тисяч українців залишаться без доступу до питної води, також це призведе до зниження врожаїв і здорожчання харчів у світі, що загрожує мільйонам людей планети.
Точні екологічні наслідки поки що спрогнозувати важко, але руйнування греблі, очевидно, вже призвело до екологічної катастрофи. Затоплення вплинуло на три природні парки: “Нижньодніпровський”, “Кам’янська Січ”, “Білобережжя Святослава” Чорноморського біосферного заповідника, який охороняє ЮНЕСКО. Ці території мають статус водно-болотних угідь міжнародного значення, які охороняють Рамсарська та Бернська конвенції. Зоопарк “Казкова діброва” в окупованій Новій Каховці повністю затоплено. Врятувалися лише лебеді та качки.
| Можливі проблеми через забруднення акваторії Дніпра паливними продуктами станції. “І в турбінах, і у трансформаторах Каховської ГЕС зберігалося 450 тонн мастила. Яка кількість мастила вилилася ми точно не знаємо, але розуміємо, що це більше 150 тонн. Воно десь осідає по течії, бо великий промив, а зрештою опиниться в Чорному морі”, – заявив генеральний директор ПрАТ “Укргідроенерго” Ігор Сирота. |
“Укргідроенерго” повідомляє, що Каховська ГЕС не підлягає відновленню.
Трагедія Великого Лугу
Вранці 4 жовтня 1954 року наш великий митець і кінорежисер Олександр Довженко побував у “новому Грушівському Куті”, пізніше перейменованому на село Ленінське (зараз – перейменоване у Грушівку – ред.). Куди ще донедавна два окремі, мальовничі, Грушівку і Кут, подалі од Дніпровських плавнів переселили в одне, на високому пагорбі. Щоб села поступилися місцем дну майбутнього рукотворного моря.
“Як же ж колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення? – запитує у Щоденнику Довженко і відповідає. – Проклинають усі, кого переселяють, всі, хто цей захід здійснює! – не витримав голова сільради і бабахнув правду. – Усі проклинають!”
“Цей страшний сон переходив у дійсність майже непомітно, – читаємо уже в кіноповісті Олександра Петровича “Поема про море”. – Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду Великий Запорожський Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років – все щезло”.
А В’ячеслав Сандул, голова Нікопольського відділення Фонду порятунку Дніпра, сьогодні навіть вважає, що створення Каховського водосховища було злочином, скоєним передусім для знищення національної свідомості, пам’яті та української історії, традицій і звичаїв нашого народу, побуту і способу його життя. Затоплено не просто більше 150 тисяч гектарів по лівому березі Конських, а по правому – Базавлуцьких та Кам’янських плавнів і ті місця, де колись буяли Січі запорожців, а до останньої миті і майже півтисячі сіл Нижнього Дніпра. Затоплено весь Великий Луг – чарівний та благодатний світ, в якому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос, та відтворювався неповторний генофонд української нації.
Гадаєте, міркуючи так, Сандул передає куті меду? Тоді пригадайте козацьку пісню “Ой, Січ – мати, ой, Січ – мати, а Великий Луг – батько”. Стосовно цієї пісні Адріан Кащенко свого часу писав: “Козаки не випадково називали Великий Луг батьком, себто тим, хто давав їм життя. І справді: коли б не було Великого Лугу, то не існувало б і запорожців. Бо чи втрималася б у ХV-ХVII і навіть у ХVIII століттях на низу Дніпра невеличка християнська громада – серед численних татарських орд? А разом з тим Великий Луг був і місцем праці та заробітків запорожців”.
Великий Луг, що розпочинався відразу після Дніпровських порогів і сягав Лиману Великої води на сучасній Херсонщині та по обидва боки на десятки верст в ширину, називали дивом природи. Ще за чотири століття до Різдва Христового з захопленням описував цю величезну, вкриту лісами та порізану і омиту протоками Дніпра низину, грецький історик Геродот. Тут щось на зразок, – писав він, – земного раю. Осокори, дуби товсті та гільчасті, верби і лози, шелюги непролазні, терники і груші, а поміж ними – річки і річечки, озера, очерета, куга і осока, острови духмяного різнотрав’я.
І якщо на теперішніх лоцманських картах Каховського водосховища густо помічено лише затоплені лісові вирубки, це далеко не все, що зникло навіки. Пропали річки, озера та острови, які носили неповторно гарні, чудесні й загадково-химерні імена. Канули в Лету і козацькі назви окремих кутків плавнів – Сірківка, Паліївщина, Васюрине, Степовик, Наливач, Велика Пуща…
Це як ціла багата і щедра країна зникла з поверхні землі, була – і її не стало.
Аби знали ви, скільки городини плодили Дніпровські плавні! Помідори і огірки, капусту звідси возили горами. Старожили досі розповідають, що ще в довоєнні та перші повоєнні роки овочі родили тут як з води.
А той же ж Адріан Кащенко в оповіданні “Великий Луг” писав: “Водилися у водах Великого Лугу велетенські білуги, ліктів по 18-ть – три сажні – завдовжки, що ледве шестеро козаків здужували підняти одну на плечі; попід кручами, в чорториях ховалися гладкі, товстолобі соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді; величезні, ситі коропи та довгі і зубасті щуки виблискували проти сонця золотою та срібною лускою; косяками грали у воді: судаки, лящі, карасі, окуні, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь і марена, а від дрібнішої риби ніколи не була спокійна пелена річки – так часто вона підкидалася з води на повітря. Неважко було досхочу ловити рибу не тільки сіткою та іншим причандаллям, а навіть захожій людині голими руками. Раків же малі й дорослі драли мішками”.
Або ось що розповідав Дмитру Яворницькому 116-літній дід Розсолода зі згодом затопленого села Чернишівки: “А бджоли було тієї! А меду! Мед по пасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах – так і стоїть, було, у липовниках: скільки хочеш, стільки й бери. Більше всього від диких бджіл. Дика бджола, було, скрізь сидить, за нею і проходу не було. А лісу того! Бузина, свидина, вербина, дуби, грушиння. Груш, було, як напада, так хоч бери граблі та горни валки. Так і лежать на сонці, допоки не попечуться. Солодкі такі були, так патока з них і тече.
А звіра та птиці? Вовки, лисиці, барсуки, олені, дикі кози, зайці, чокалки, виндихи, куниці, ховрашки так одні за одними і біжать або так і плазують по траві. Вовків така була сила, що їх кийками били, а з їх шкір чоботи носили та кожухи шили. Були ще й вепрі, дикі свині, такі гладкі та здорові по плавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що уже тієї птиці було, так боже праведний! Качок, лебедів, дрохв, хохітви, гусей, диких голубів, лелек, журавлів, чайок, тетервиків, куріп’ят – так хо-хо-хо! Як підніметься птиця з землі – сонце застеля, а як сяде на дерево, то й гілля не видно, а як спуститься на землю, то й вона наче долівка, так і зачорніє”.
І вже учениця з села Покровського колись записала спогади свого дідуся:
“В степу ж поближче до плавнів старалися сіяти жито та пшеницю. Засуха вдарить, чуємо, що десь все вигорає, а у нас ідуть дощі. Або й немає дощів, у людей землю поб’є на карти, на тріщини такі, що в них пролазили долоні, а у нас – розгорнеш пшеницю, а біля корінців волого. Чого воно так виходило, ніхто й не думав. Родить, і слава Богу”.
Отож, не дивно, що в плавнях Великого Лугу запорізькі козаки не лише переховувалися та будували свої Січі. З Великого Лугу і його околиць вони мали і для себе харчі і прибутки з продажу залишків. Вивозили їх до Цісарщини, зграями прибували сюди і не вибували звідси крамарі з Польщі, Московщини, Німеччини та Туреччини. До того ж, як писав А. Кащенко, “про запаси їжі для себе мусив дбати кожен курінь, і щоб козаки не збиралися гуртом до наймиліших їм урочищ, курінні отамани раз на рік тягли жеребки, кому де ловити рибу й полювати”. І далі Кащенко свідчить, що “запорозьке товариство обережно та розумно користувалося багатствами Великого Лугу – не винищувало дрібної риби, не било молодої дичини”. А в останні дні існування своєї Січі – у 1775 році – “із сльозами на очах та нудьгою в серці покидало Великий Луг”. “Прощай, батьку, Великий Луже, – сказали козаки. – Не звели ми тебе, зберегли, не зведе й ніхто, поки світ сонця”.
На це сподівалися запорожці, та не по-їхньому вийшло.
Нищення Лугу почалося ще з кінця 1932 року, коли Дніпро перегородили Дніпрогесом. Саме невдовзі після цього місцями там і тут, у плавнях та на мілководді, вперше і почав “цвісти” Славутич.
Чому, з якої речі? А з тієї, що Дніпровські пороги з давніх-давен правили за бездоганний і безвідмовний природний механізм очищення і збагачення киснем дніпрової води. У протоки, озера і річки плавнів фактично надходила чиста, як божа роса, джерельна вода. Вона була чистішою і безпечнішою, набагато озоннішою, ніж та очищена питна, яку зараз у нас продають на розлив – це факт, доведений екологами міста Нікополя.
Отож, як пороги сховалися під товщею води, у плавнях низу відразу почав змінюватися мікроклімат. Стали біднішати їх фауна і флора. Будівництво ж Каховського водосховища взагалі не зважило на плавні. Тільки недавно В’ячеслав Сандул дізнався: відомий український гідробіолог–академік, уродженець хутора Бобрівка Таращанського повіту Київської губернії, спочатку директор Інституту ботаніки, а потім – гідробіології АН України Олександр Топачевський з усіх сил намагався “відвернути загрозу перетворення Дніпра на каскад “морів”.
Під тиском Олександра Вікторовича вносили зовсім інші варіанти-проєкти створення Каховського водосховища. Вони передбачали повне або часткове збереження плавнів. За одним, скажімо, пропонували озерно-протічну систему водойми з постійним коливанням у ній рівня води. Тобто зі збереженням озер, протоків та річечок, що тут впадали у Дніпро. І лісових масивів також. Але для цього потрібно було будувати мережу насосно-перекачувальних станцій, на експлуатацію яких знадобилося б майже стільки електроенергії, скільки її і мала виробляти майбутня Каховаська ГЕС. Зрозуміло, що для тодішніх підкорювачів природи це була загроза здорового глузду: чи ж варта така потворна шкірка вичинки? І всі кінці сховали таки у воду…
В’ячеслав Сандул, уповноважений нікопольськими міськими депутатами, дошукувався, які ж інші варіанти Каховського моря все-таки існували? Звернувся з цим у київські кабінети влади. І отримав відповідь, яка його ошелешила:
“Дніпровський каскад з 6 штучних водосховищ, – повідомили В’ячеславу Андрійовичу, – побудований з 1927 по 1978 рр. за розпорядженням керівництва колишнього СРСР як водний об’єкт особливо важливого воєнно-стратегічного (?) значення, тому вся інформація щодо нього глибоко засекречена і досі не передана Україні відповідними спеціалізованими та військовими відомствами росії”.
Тоді Сандул та його однодумці самотужки відшукали в архівах карту-проєкт, датовану ще 1931 роком. Її уже тоді було підготовлено як схему до одного з проєктів Каховського водосховища. Підписано так: “Державний інститут з проєктування гідротехнічних споруд НКС СРСР”. І можна тепер бачити, що за цим проєктом мислили великими валами-дамбами відгородити від затоплення 50 тисяч гектарів Конських плавнів, 36 тисяч – Базавлуцьких і 20 тисяч гектарів – Кам’янських.
– Але вибрали і втілили найгірший варіант, – підводить риску В’ячеслав Андрійович. – Такий, який усі колишні плавні перетворив на застояне й смердюче болото. Пам’ятаєте, Олесь Гончар писав, що пілоти літаків, пролітаючи над Каховським морем, затикають носи? А як нам, що живемо на його берегах?
