Революція Гідності. Згадаймо головні події. Хронологія трагічних епізодів 18-20 лютого 2014 року

Революція Гідності об’єднала людей, які повстали проти насилля, несправедливості, порушення європейських демократичних цінностей та прав людини. Вона залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії.  Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність.

З кожною новою річницею Майдану ми маємо змогу осягнути більш повну картину того, що сталося.

Найбільш трагічні події в історії  незалежності України сталися в Києві 18-20 лютого 2014 року. У ці дні вони розгорталися стрімко та непердбачувано: від мирної ходи – до масових розстрілів, від мирних домовленостей – до нищівної пожежі у Будинку профспілок на Майдані та зупинки руху метро.

Серед тих, хто загинув у ці буремні дні революції Герої Небесної Сотні.

Небесна сотня – символічна назва для 107 активістів Євромайдану, вбитих з 22 січня по 20 лютого 2014 року.

Винуватців досі не покарано, процесу досі не завершено.

 

Короткий перебіг подій 18-20 лютого 2014 року:

          18 лютого:

  • оголошений напередодні лідерами опозиції мирний наступ активістів Майдану на Верховну Раду з метою закликати парламент повернути Конституцію 2004 р. переріс у масові зіткнення між євромайданівцями і силовиками. Активісти розгромили і спалили офіс Партії регіонів.
  • “Беркут” розігнав демонстрантів на підступах до парламенту і розпочав штурм Майдану. На боці міліції активно діяли найманці-провокатори – “тітушки”. Відбулися сутички у Маріїнському парку, на вулицях Шовковичній, Липській, Інститутській.
  • З’явилися перші за день постраждалі – у сутичках поранено щонайменше 10 осіб. Велика частина поранень у голову. Одному з протестувальників гранатою відірвало кисть руки. Міліція практично впритул кидала гранати, до яких були прив’язані гвинти. Бригади швидкої допомоги відмовлялися вивозити поранених.
  • до обіду силовики витіснили євромайданівців з урядового кварталу і взялися до “зачистки” Майдану Незалежності.
  • щоб відрізати Майдан від підмоги, у Києві зупинили метрополітен та обмежили рух на в’їздах до міста. Призупинено рух поїздів із Західної України. Частину рейсових потягів зупинили у Шепетівці, Фастові. У низці випадків зафіксовано пошкодження залізничного полотна, стрілок тощо.
  • до 18.00 силовики штурмували Жовтневий палац та Український дім.
  • близько 20.00 “Беркут” спробував штурмувати барикади за допомогою двох БТР-ів, але майданівці підпалили один з них коктейлем Молотова.
  • силовики підпалили наметове містечко та Будинок профспілок. Ситуація в останньому склалася катастрофічна – люди рятувалися, вистрибуючи з верхніх поверхів палаючої будівлі. Будинок профспілок горів цілу ніч. Після пожежі знайшли кілька тіл загиблих, одне з яких опізнати не вдалося.
  • на підходах до Майдану активізувалися “тітушки”, які нападали на поодиноких євромайданівців та їхні невеликі групи. Саме так було смертельно поранено журналіста В’ячеслава Веремія.
  • за день загинуло щонайменше 22 особи, тисячі зазнали поранень. Частину поранених було доставлено в лікарні, іншим надавали допомогу в Михайлівському золотоверхому соборі.
  • ввечері відкрито резервні склади МВС. “Беркут” та “тітушки” отримали велику кількість зброї.

         19 лютого:

  •       протистояння на Майдані тривало усю ніч. Мітингувальники стримували силовиків за допомогою барикад із палаючих автомобільних шин. “Беркут” серйозно відтіснив євромайданівців. Лінія протистояння змістилася майже до центру Майдану Незалежності.
  •         О 4.15 ранку Президент В. Янукович звернувся до протестувальників з ультиматумом – здатися.
  •         До ранку силовики “зачистили” більшу частину Майдану, але повністю захопити площу їм так і не вдалося. На світанку на Майдан прорвалося кілька автобусів із підкріпленням із Західної України.
  •         СБУ оголосила про проведення антитерористичної операції на території всієї держави.
  •         Близько 11.00 стало відомо про десантників, яких відправили до Києва із Дніпропетровська.
  •         Увечері “Укрзалізниця” скасувала усі поїзди зі Львова до Києва “через розмиття колії Південно-Західної залізниці на ділянці Тетерів–Коростень”.
  •         у цей час активісти Євромайдану в Києві захопили будівлі Головпоштамту, консерваторії і Держкомтелерадіо. Самооборона Майдану повернулася у звільнену раніше будівлю КМДА й почала облаштовувати там пункт обігріву та відпочинку. Своєю чергою, силовики звели бетонне укріплення навколо Верховної Ради і барикади на Грушевського.
  •         ескалація насильства в Києві спричинила нову хвилю протистояння у регіонах. У низці обласних центрів повторно захоплено будівлі обласних державних адміністрацій, управлінь МВС та СБУ. Штурмували адміністративні споруди у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Чернівцях, Ужгороді, Черкасах, Дніпропетровську, Хмельницькому, Житомирі, Вінниці та інших обласних центрах. Штурми супроводжувалися блокуваннями, підпалами будівель силових структур.
  •         на 18.00 влада готувала черговий штурм Майдану, але його відклали. Було оголошено перемир’я і розпочався новий раунд переговорів.

          20 лютого:

  •         оголошено днем скорботи за загиблими в сутичках. Журналісти та активісти повідомили, що майже всі убиті на Майдані були вражені пострілами у шию і груди. Зокрема, вони заявляють про те, що прицільний вогонь по активістах ведуть снайпери.
  •         близько 9 години ранку “Беркут”, який всю ніч штурмував Майдан, несподівано покинув зайняті позиції і рушив у напрямку вулиці Інститутської. Активісти сприйняли це як відступ і, пішовши слідом, потрапили у пастку – під прицільний обстріл. Кількість загиблих миттєво зросла до десятків. Люди гинули від прицільних пострілів у шию, голову, груди. Снайпери стріляли в медиків, священників. На першому поверсі готелю “Україна” облаштували шпиталь для поранених та вбитих.
  •         удень голова КМДА Володимир Макєєнко заявив про свій вихід із Партії регіонів і пообіцяв зробити все, щоб зупинити кровопролиття. Незабаром було відновлено роботу метро.
  •         тимчасово припинено продаж квитків не лише зі Львова до Києва, але й зі столиці у західному напрямку – нібито через розмивання колій.
  •         керівник МВС В. Захарченко підписав наказ про видачу бойової зброї співробітникам міліції.
  •         опівдні О. Турчинов закликав депутатів Верховної Ради зібратися на екстрене засідання, незалежно від партійної приналежності, щоб зупинити кровопролиття.
  •         до вечора 236 народних обранців зібралися у будинку парламенту. Вони заборонили проведення антитерористичної операції і проголосували за роботу Верховної Ради у безперервному режимі. 18 депутатів вийшли із Партії регіонів. Члени парламенту вирішили відкликати усіх правоохоронців з Києва.
  •         близько опівночі лідери опозиції В. Кличко, А. Яценюк та О. Тягнибок пішли на переговори з Президентом В. Януковичем за участю очільників міністерств закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції, а також представника Російської Федерації Володимира Лукіна, уповноваженого у правах людини. Результатом переговорів став проєкт “Мирної угоди”.

У цей же ж день окремі підрозділи Збройних сил Російської Федерації, порушуючи порядок перетину державного кордону України, незаконно проникли на територію Автономної Республіки Крим, для окупації півострова.

Герої Небесної Сотні… Хто вони?

20 лютого 2014 року –  найчорніший день в історії незалежної Української держави: у центрі столиці загинули десятки українців, які протестували проти режиму тодішнього президента.

Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, релігійними й навіть політичними переконаннями. Найстаршому – Іванові Наконечному – тоді виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарові Войтовичу – лише 17.

Першою жертвою став 21-річний Сергій Нігоян, який загинув від поранення картеччю у серце. Того, хто стріляв, так і не знайшли…

Волинянину Сергію Байдовському було всього 23 роки, він навчався у Луцькому університеті, працював. Його смертельно поранено 20 лютого. Про світогляд цієї молодої людини багато говорить цитата з книги Левка Лук’яненка, залишена на його сторінці у соцмережі: “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…”

А ось активному учасникові Євромайдану, киянину Олександру Бадері тоді виповнилося 66 років. Велика родина, четверо дітей… Він захоплювався історією часів УНР, навіть мріяв колись створити музей Січових Стрільців. Під час масових протестів Олександр допомагав пораненим і застудженим, готуючи відвари та настої з трав. Сильно застудився, коли його облили крижаною водою з водомета, зазнав отруєння газами. У сутичках його так побили, що додому привезли у тяжкому стані. Але до лікарні він не звернувся, боячись арешту. Помер 28 січня…

Устимові Голоднюку, жителю міста Збараж, що на Тернопільщині, на той час ледь виповнилося 19. Щойно дізнався про побиття студентів, одразу виїхав до Києва. За кілька днів його сильно побили. Лікарі наклали 12 швів. Повернувся додому, а за тиждень був знову на Майдані. Рятуючи побратима-протестувальника, дістав поранення снайперською кулею. Згодом помер у готелі “Україна”. 20 лютого Устим домовився зустрітися з батьком об 11-й, але не дожив. Упізнаючи тіло сина, батько Володимир Голоднюк, колишній міліціонер, сказав: “Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але знаю точно: він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що зробив з моєю країною і моїм сином”.

Журналіст В’ячеслав Веремій не дожив три дні до 34-річчя. У ніч на 19 лютого він з колегою їхав з роботи на таксі додому. На розі Володимирської та Великої Житомирської В’ячеслав помітив озброєних “тітушок” у камуфляжі та масках і намагався їх сфотографувати з машини. Озброєні люди тут же ж напали на авто, почали його трощити, витягнули водія і пасажирів. Журналіста з криками “Кого снимал? Зачем снимал?” сильно побили, після чого вистрелили у груди, залишили стікати кров’ю. А присутні на місці міліціонери не втручалися. У В’ячеслава залишилися дружина і син.

Богдан Ільків був галичанином. Ось як розповідає про участь брата у протестах його сестра Оксана: “Уперше Богдан поїхав на Майдан 11 грудня. Дуже перейнявся духом, який там панував. Після цього був у Києві ще тричі. Їздив щоразу, як з’являвся вільний від роботи час. Богдан охороняв барикади, ніс нічні патрулювання як член Стрийської сотні Самооборони. І дуже хвалив побратимів, медиків. Востаннє Богдан поїхав у Київ 18 лютого. У ніч на 20 лютого він чергував на барикадах. Близько п’ятої ранку пішов відпочивати, а о восьмій його розбудили та сказали, що потрібна допомога на передовій. Снайпер влучив у Богдана Ільківа на Інститутській кулею, не залишивши жодного шансу на виживання”.

Володимир Чаплінський уперше поїхав на Майдан 2 грудня: хотів підтримати й захистити тих, хто протестував. Він не був прихильником ані Європейського, ані Митного союзів. Завжди казав, що українці – дуже мудрий народ. Несправедливо, що ми так бідно живемо. Загинув 20 лютого на Інститутській. Куля снайпера влучила прямісінько у шию.

Людина живе стільки, скільки її пам’ятають…

Кожен з них здійснив особистий подвиг – віддав найцінніше – своє життя заради нової України. 21 лютого 2014-го на Майдані Незалежності відбулося прощання з тими, кого у скорботних промовах назвали Небесною сотнею. Символом прощання з героями стала народна пісня “Пливе кача по Тисині”.

Держава не забула тих, хто поліг у січнево-лютневі дні 2014-го: усім їм надано звання Героя України, засновано орден Героїв Небесної Сотні, їхніми іменами названі вулиці, сквери. Ми пам’ятаємо кожного з них, бо за спільною назвою – Небесна сотня – стоять імена мужніх синів й доньок України!

 Вічна пам’ять Героям! 

Автор світлин:

Юрій Дубленич – фізик-теоретик, працівник Інституту фізики конденсованих систем Національної Академії Наук України. Від 2011 року є членом Національної спілки журналістів України. В часописі “За вільну Україну плюс” опублікував чимало репортажів, фотографій, а також декілька аналітичних матеріалів й інтерв’ю. Його світлини експонувалися на трьох колективних фотовиставках й увійшли у два фотоальбоми-збірники.