Я нічого не знав про Голодомор. Не чув такого слова. Радянська влада моєї доби була співучасником цього особливо тяжкого злочину проти українців. Вона, знесилена холодною війною, смертельно боялася дискусії, а з нею і відповідальності за геноцид, оскільки ратифікувала Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року, де таким визнавалось “будь-яке із діянь, вчинених із намірами знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку”.
Автор концепції і терміну “геноцид” польсько-єврейський юрист Рафаль Лемкін стверджує, що український голод 1932-33 років є “класичним прикладом радянського геноциду”.
Це був диявольський план
1930 року СРСР входить у глибоку економічну кризу, спровоковану Великою депресією. Ціни на продовольство на Заході стрімко впали. Критичний дефіцит валюти різко скоротив імпорт. Тому треба було більше експортувати зерна, щоб розвивати індустрії. “Великий стрибок” тихо було визнано помилковою стратегією.
1931 року хлібозаготівлею у селян конфісковують 400 млн пудів зерна. Разом із посівним фондом. Тому 1932 року засівають ледве більше половини запланованих площ, що теоретично могло б забезпечити населення України мінімумом хліба. Восени збирають 912,5 млн пудів зерна або 16,6 млн тонн. Це менше на 306,3 млн пудів, ніж 1931-го. При цьому питома вага українського зерна складає третину від валу у СРСР й перевищує план для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
Це лише початок. Молотов і Каганович у Харківській Державній опері 6-9 липня 1932-го на ІІІ конференції ЦК ВКП(б)У затверджують стратегію хлібозаготівлі в Україні. Їх не турбує, що врожайність впала на 43%, а приріст хлібозаготівлі зріс до 36,7%. В Україну направляються чисельні озброєні загони із чітко визначеними планами хлібозаготівлі. Вони заносять окремі регіони “на чорну дошку”, у яких забираються практично усі продовольчі ресурси. Загороджувальні загони ДПУ унеможливлюють будь-яку втечу. Україна стає суцільним концтабором. Немає тільки газових печей. Результат перевершує очікування. Із України масово йдуть “Зелені ешелони” для забезпечення промцентрів Росії продовольством до жовтневих свят. Вивозять навіть усе соління.
Розпорядженням уряду забороняється будь-яка торгівля у сільській місцевості, навіть помол зерна. Припиняється будь-яке продовольче забезпечення села. 10 років тюрми або розстріл за використання хліба на трудодні.
У селах, які не виконують хлібозаготівлю, вилучають увесь насіневий фонд.
1932 року один трудодень коштує від 1 до 1,5 кг хліба. Один селянин за рік міг заробити 143 трудодні. У цей час 81,6% колгоспників Харківської області не мали жодного грама хліба. Бездушна статистика трагічна. Із 20-ти млн сільського населення України працездатних колгоспників – 6,3 млн осіб. Половина із них нічого не отримувала за заробленими трудоднями. 13 млн непрацездатних, включаючи дітей. Вони взагалі не забезпечувалися із фондів колгоспів. Смерть колгоспника була і смертю його трудоднів і, одночасно, родини.
Приїхав Молотов. За наказом політбюро основним методом хлібозаготівлі стають репресії. Постійно нарощуються обсяги вилучень продовольства. У кожній області додатково створюються 5-10 роз’їздних мобільних судових груп, які розглядають “хлібні” справи швидко, позачергово, на місці із застосуванням “крутих репресій”.
Не допомагає. Молотов у Харкові проводить постанову “Про заходи щодо посилення хлібозаготівель”. Вижити українське селянство шансів не має.
Сталін туго затягує зашморг. У нього дві альтернативи: влада або смерть. Обирає другу. 27 грудня 1932 року запроваджує паспортну систему. Селян вилучають із категорії паспортизованих громадян. Вони приречені, вигнанці на своїй землі.
На початку 1933-го в Україні не залишається запасів їжі.
Апогей Голодомору припадає на червень 1933-го. Смертність у селах зростає вдесятеро – помирає 3 млн 238 тис осіб. З’явились масові випадки канібалізму, трупожерства. У цей час на залізничних станціях, під збройною охороною, складають десятки тисяч пудів зерна для вивозу. Зокрема й за кордон.
Мій рідний Харків. За кількістю померлих від Голодомору Харківська область – сумний лідер. Тільки за три місяці 1933 року вмирає 600 тис людей. Голова Харківського облвиконкому Шелехс у листі ЦК КП(б)У від 30 травня цього року повідомляє:
“- за три місяці у кожному з великої кількості сіл померло по 400-600 осіб;
– на вулицях Харкова тільки за 27-28 травня підібрано у важкому стані 5 447 осіб і 147 трупів;
– тільки за один день – 25 травня, на Харківському ж/д вокзалі підібрано 2 тисячі дітей, а за ніч – 327, станом на 28 травня – 700 дітей”.
Згідно з переписом населення 1937 року втрати українців від голоду, тифу, отруєнь, канібалізму, репресій та суїцидів становили близько 7 млн жертв. Проте ці матеріали було знищено, а виконавців репресовано. Але й повністю контрольований, як парламентські вибори 2012-го, перепис 1939-го показує катастрофічні наслідки штучного Голодомору.
Голодомор – не природно-фізіологічне явище. Він – зухвала форма політичного терору з метою геноциду цілого народу. Це глобальна, поряд із Голокостом, соціо-гуманітарна катастрофа ХХ-го століття.
Сталіну й цього мало. 2 липня 1937 року ухвалено постанову ЦК ВКП(б) ПБ-51/94 “Об антисоветских элементах”. На її виконання 5 серпня 1938 року було видано наказ НКВС СРСР №0044, який поклав початок масштабній операції масових політичних чисток. До середини листопада 1938-го року без суду винесено 681 692 смертних вироків. Їх виконують негайно. 1,7 млн активних будівничих радянської держави кинуто у концтабори.
Українська влада віддано розпочала ще раніше! 1936 року було заарештовано 15 717 осіб, 1937-го – 159 573, 1938-го – 106 096, 1939-го – 11 744. Тільки 1937-го було розстріляно 165 тис безвинних жертв. Більшість – українці. Понад 2 млн 800 тис було депортовано. Знищено державних та інтелектуальних лідерів, що були творцями й носіями ідей державності 1917-1918 років, національну першооснову – селянство й творчу еліту разом з істинно українським духовенством.
Голодомор в Україні 1946-1947 років не так був викликаний післявоєнним неврожаєм, як планом вилучення зерна у селах для допомоги колонізованим народам східної Європи. За цей час туди було вивезено 1 млн 850 тис тонн зерна на фоні 170 випадків людоїдства у Бессарабії та південній Україні.
Які ми зараз після таких потрясінь, що продовжують жити в кожній клітині нашого ДНК? Що ми даємо один-одному й залишаємо у спадщину нашим дітям? Чи пам’ятаємо ми втрачені свободи, гордість, честь і незламність духу? Чи зламано генетичний код найстарішого європейського етносу – українців? Бо генетичний бар’єр – останній рубіж оборони організму, як наша пам’ять і наші дії – оборони української державності.
Степан ГАВРИШ
