Місто Покровськ часто називають західними воротами Донбасу. Буремні події перших місяців проведення Антитерористичної операції лише краєм зачепили населений пункт: у травні 2014 року підрозділи Нацгвардії, увійшовши в місто, припинили сепаратистсько-терористичний безлад. З тих пір цей районний центр Донеччини прогресивно розвивається, будучи одним із провідних осередків вугільної промисловості та механічного виробництва у регіоні. 262 мешканця Покровська згодом брали участь у боях із російсько-терористичними загарбниками у складі сил АТО. Місто також стало і одним з острівців прихистку для біженців із тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. За даними місцевої влади у місті та районі зараз постійно проживають близько 5 тисяч вимушених переселенців.
Крім того, нещодавно Покровськ посів друге місце у конкурсі з переведення покажчиків міської інфраструктури на державну мову, оголошеного керівником Донецької ВЦА Павлом Жебрівським. Результати першого етапу були оголошені 29 вересня на засіданні обласної колегії. Головний приз – 30 мільйонів гривень на соціальний розвиток отримала громада Дружківки, яка перша перевела всі інформаційні таблички та покажчики українською. Другим став Покровськ, місцевий бюджет якого поповнився на 20 мільйонів. До слова, конкурс триватиме й надалі: усі наступні міста, які українізують вивіски у своєму місті, отримають по 10 мільйонів з обласного бюджету.
Не так давно, в контексті декомунізації, Покровськ отримав і нову символіку: герб та прапор. Колишній Красноармійськ замість червоного «серпасто-молоткастого» логотипа, після зміни назви населеного пункту, офіційним символом отримав зображення ластівки над залізничним вокзалом, що летить до покрову пресвятої Богородиці. Аби визначити, яку символіку хотіли б бачити мешканці Покровська, було опитано близько п’яти тисяч містян шляхом анкетування. За символіку ластівки у небі проголосувало 2614 людини.
Місто живе повноцінним життям: працюють магазини, представництва великих торгівельних мереж, працюють школи та дитсадки. А нещодавно навіть почали займатись дорожньою проблематикою – латати дірки в асфальті на вулицях міста. Щоб ви розуміли – це своєрідний «маркер» мирного життя в прифронтовій зоні.
Втім, війна хоча і відступила від міста на 50 кілометрів на Схід, однак її відгомін регулярно долинає і сюди у вигляді машин «швидких», або як їх ще називають бійці «крила янголів». Які доставляють з передової поранених бійців у 66 мобільний військовий госпіталь. Військово-лікувальна установа досить швидко стала одним із стійких містків, який пов’язує українське військо та місцеву громаду.
Зі слів заступника міського голови Покровська Юрія Третяка, рівень технічного забезпечення і підготовка фахівців військового госпіталю на дуже високому рівні. А ще відіграє роль людяність і постійна готовність слідувати заповідям клятви Гіпократа.
– Не в образу цивільним докторам нашої лікарні, але у військових медиків обслуговування пацієнтів набагато краще і оперативніше. До того ж, шпиталь ніколи не відмовляє і обслуговує цивільне населення, – говорить чиновник. – Навіть тих, які живуть не в місті, а в районі. Найбільшим попитом користуються хірургія, нейрохірургія і травматологія. Була ситуація, коли місцеві мешканці через мене звертались до військових із проханням про невідкладну допомогу. Одному з містян потрібен був лікар-нейрохірург високої кваліфікації. У госпіталі такий фахівець є і нам пішли на зустріч. У результаті – врятоване людське життя і сердечна вдячність простих людей. Сподіваємось, що військові медики залишаться у нашому місті на постійній основі.
До слова, розмови про те, що тимчасово розміщений у Покровську військовий госпіталь стане стаціонарним та базуватиметься на Донбасі мають реальні підґрунтя. Командування госпіталю каже, що географічне розташування установи та існуюча лікарняна база достатньо потужна для того, щоби стаціонарно розмістити госпіталь саме тут. До того ж, слід враховувати факти розгортання на Донбасі нових військових частин, які потребуватимуть у майбутньому в тому числі і госпітальної бази. А найближчий шпиталь на даний час базується у аж Дніпрі. Крім того, військова медицина здатна «підставити плече» і комунальній місцевій медицині.
Медична статистика, яка ведеться у госпіталі, свідчить, що від моменту розгортання, військово-лікувальна установа прийняла понад 6000 хворих лише в стаціонарі, не враховуючи амбулаторних консультацій. Тричі на тиждень лікарі госпіталю здійснюють прийом і консультації цивільних пацієнтів. І в такі дні у черзі до військових лікарів вишиковуються по 25-30 хворих.
– Місцеві мешканці звертаються, здебільшого, зі скаргами на захворювання нервової, сердцево-судинної системи, різними хірургічними патологіями. Ми їх консультуємо і скеровуємо для подальшого лікування у цивільні лікарні, – розповідає начальник 66 мобільного госпіталю, лікар-хірург полковник медслужби Володимир Книгиницький. – Ну а наші нейрохірург та судинний хірург взагалі, як кажуть, фахівці в одиничному екземплярі. Працюють у зоні протяжністю від Краматорська до Покровська. Та ще й встигають їздити по районних лікарнях на консультації по особливо важких випадках. Та допомагають цивільним колегам робити операції. А влітку наші хірурги навіть допомагали колегам приймати важкі пологи, робили кесарів розтин. В результаті складної операції на світ з’явилась чудова здорова дитинка.
Зараз у госпіталі близько 50 хворих на стаціонарному лікуванні. Хоча заклад може прийняти удвічі більшу кількість пацієнтів. Корпуси колишньої лікарні, що обслуговувала місцевих залізничників стали епіцентром лікарського подвигу у лютому 2015 року.
Капітан медичної служби Володимир Білий, мобілізований лікар-хірург із Львівщини, був одним із перших, хто приймав перших поранених під час боїв за Дебальцевський плацдарм.
– Фактично, госпіталь було розгорнуто у Покровську десь 8 лютого, а 10 лютого 2015 року розпочались активні бої навколо Дебальцева, – розповідає офіцер. – Ворота госпіталю практично не зачинялись, адже машини евакуації прибували часто. В нашому приймально-сортувальному відділенні ми оглядали бійців, розподіляли: кого на перев’язку та евакуацію в стаціонарні госпіталі, а кого негайно на стіл хірурга. Адже травми були Пам’ятаю, багато хлопців, закіптявлені, в крові, щойно з бою. А вони просять: «Док, перебинтуй і відправ мене назад, до хлопців!» У нас є спеціальний евакуаційний автобус ЛАЗ, перероблений для розміщення близько 30 ношей. Так от, прямо із приймального відділення ми відправляли транспортабельних поранених у нього, щоби звільнити місця для нових хворих. А автобус, заповнившись, відправлявся у рейс до госпіталю Дніпра.
Зараз ситуація дещо спокійніша. Начальник госпіталю каже, що поранених стало в рази менше, та й поранення легкі. Не лише через зменшення обстрілів, але і через те, що бійці стали більш досвідчені. Вони навчені в бою убезпечувати себе від отримання поранень. Натомість, побільшало поступлень із травмами що не пов’язані із виконанням бойових завдань. Бійці калічаться під час виконання госпробіт, або із власної необережності.
– Все може змінитись в один момент, – каже полковник Володимир Книгиницький. – Адже бойовики непередбачувані, як діжка з порохом. Тому і ми, і три наших лікарських бригади на передовій постійно перебуваємо в режимі напруженого очікування і готовності до військового загострення. Паралельно, також, готуємось до зимового періоду.
Існує одна проблема, у вирішенні якої допомоги потребують вже самі військові медики. Справа в тім, що підрозділ забезпечення госпіталю вже третій рік змушений проживати у наметовому містечку на госпітальній території. Командування госпіталю зверталось і до місцевої влади, інформувало про проблему вище командування. Втім, поки що, процес розв’язання проблеми з місця не зрушився.
– На території госпіталю змушені проживати не лише наші водії, кухарі, але й лікарі та медсестри. А якщо буде ухвалено рішення про стаціонарне розміщення установи в Покровську, персонал постане перед вибором: перебиратися сюди з родинами, чи шукати інше місце служби. Хоча, на мою думку, можливості налагодити тут нормальне життя та побут для військовослужбовців та членів їх родин є. І їх потрібно реалізовувати, – говорить полковник медичної служби Володимир Книгиницький.
