Ціна питання — втрата економічної незалежності
Після того, як навесні 2020 року українська влада пустила в обіг землю і не дала при цьому фермерам наростити м’язи, згорнувши програми їхньої фінансової підтримки, стало очевидно, що держава, розвиваючи сільське господарство, спиратиметься на агрохолдинги за латиноамериканським варіантом. На жаль, вона не лише спирається на великий бізнес та формує новий кластер агроолігархів, а й узагалі поступово витісняє сільський середній клас із економічної мапи країни. По суті, знекровлює сільські громади, яких у країні більшість. І це є нонсенсом для Європи, куди ми зібралися вступати за прискореною процедурою.
Щоб одразу систематизувати проблему, зафіксуємо три важливі блоки:
По-перше, війна, яка стала тестом, тригером, суттю, що висвітлила всі деталі кризи у сільському господарстві та державній політиці у цій сфері. Коли агрохолдинги рятували свої скарби за кордоном, саме фермери сіяли та збирали врожай під обстрілами, по суті, витягнувши країну з продовольчої прірви.
По-друге, в Україні кілька місяців відбувався Народний форум фермерів та приватних землевласників, у фінальному засіданні якого взяли участь і заявили про підтримку практично всі профільні інституції Євросоюзу, а також ключові науковці Національної академії аграрних наук України. Вже є резолюція, якою учасники Форуму звернулися до президента, парламенту та уряду з вимогою змінити парадигму розвитку сільського господарства, поставивши у пріоритет сімейне фермерство, а також призупинити продаж землі під час війни.
По-третє, виконавчий директор американського Інституту Окленду Анурадха Міттал написав главам ключових світових фінансових інституцій — МВФ, Світового банку, ЄБРР — листа, який розміщено на сайті АФЗУ. У ньому є лінк на принциповий і жорсткий звіт з промовистою назвою “Війна і крадіжка: Захоплення сільськогосподарських земель України” та акцентом на те, що Україну помилково/чи ні — під тиском транснаціональних корпорацій, які інвестують в агрохолдинги України, — стимулювали до непродуманого та непідготовленого ринку землі.
Ціна питання — втрата економічної незалежності.
Отже, тоді коли Росія на зовнішньому фронті відкушує наші землі з допомогою зброї, на внутрішньому — їх відчужують із допомогою долара.
Микола Томенко,
український політик та громадський діяч
Як відомо, 1 січня 2024 року стартує так званий другий етап земельної реформи, коли максимальний розмір земельної ділянки, який зможе придбати одна особа збільшується з 100 до 10 000 гектарів.
Про загрозу відкриття своєрідного нового земельного фронту в Україні під час війни з російською ордою вбивць, ґвалтівників і мародерів військового злочинця путіна владу попереджали давно. Проте, Верховна Рада України так і не ухвалила рішення про ВІДТЕРМІНУВАННЯ розпродажу землі сільськогосподарського призначення на повоєнний період. Нагадаю, що до початку дії норми Закону про збільшення ліміту продажу землі до 10 000 га залишилося вже менше 2 місяців.
Чому ми говоримо про загрозу і шкоду від такого рішення для НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ?
Під час війни купівля-продаж землі обʼєктивно відбуватиметься у непублічний, тіньовий спосіб.
Ціни на землю, зважаючи на зрозумілі обставини воєнного стану, будуть вкрай низькими.
Малий та середній агробізнес, який нині є одним із головних донорів бюджету Держави, перебуває у в край важкому фінансовому стані через велику кількість замінованих сільгоспугідь, заблоковані порти, логістичні проблеми та низькі ціни.
Національний агробізнес активно підтримує ЗСУ і вважає сьогодні саме це своїм пріоритетним завданням.
Кабінет Міністрів та відповідні органи державної та місцевої влади не забезпечили належної підготовки, щоб провести такий надскладний етап земельної реформи.
За таких обставин головними вигодонабувачами стануть олігархи та корупціонери, які найбільш зацікавлені саме в умовах війни скупити за безцінь землі сільськогосподарського призначення, щоб надалі перепродати.
Окрім того, залишається законодавчо неврегульованим питання наявності подвійного громадянства серед великої кількості представників олігархічного бізнесу та родин посадовців, що створює додаткові ризики під час можливого 2 етапу земельної реформи.
Саме тому ми підтримуємо позицію соціально-відповідального аграрного бізнесу та ВИМАГАЄМО від Президента та Верховної Ради зберегти на час ВІЙНИ та щонайменше на 2 роки після війни нинішній максимальний ліміт на купівлю у 100 гектарів землі для однієї фізичної чи юридичної особи.
