ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

За роки  Незалежності, за які народилися вже два покоління українців, ми сприймаємо її як належне і Богом дане. Попри анексію Росією Криму й окупацію частини Донбасу, Україна залишається – в очах абсолютної більшості світу, і наших власних – суверенною державою. І в цьому є не лише “плюси”, але й “мінуси”.

Боляче, коли сприймаємо як аксіому тезу, що “Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом”. Бо таке можна твердити, якщо брати до уваги лише один день нашої історії – власне 24 серпня 1991 року, коли позачергова сесія Верховної Ради УРСР під тиском опозиційної Народної Ради й стотисячного мітингу під стінами парламенту ухвалила доленосне рішення. Але ж цьому дню передували три з половиною століття боротьби українців за волю і незалежність, кілька розгромлених окупантами держав-попередниць нинішньої, понівечені долі й відібрані життя десятків тисяч одчайдушних борців – від запорізьких козаків до дисидентів радянських часів, та мільйони знищених сталінським режимом, голодомором й таборами наших предків.

Зрештою,  ті, хто зініціював, написав і змусив комуністичну більшість голосувати за незалежність – звершили подвиг, що назавше змінив хід історії. Тим прикріше, що це засідання парламенту у підручниках історії згадують одним реченням. А тим часом, воно було чи не найемоційнішим в історії парламенту радянської України. Та й Акт про незалежність став не єдиним історичним рішенням, ухваленим того дня. Стенограми цього засідання, як і спогади його учасників свідчать, що усе було не так просто й однозначно, як нині твердять чимало політиків та істориків…

 ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

7 держав, розчавлених окупантами

З часів формування нації і до наших днів українці неодноразово намагалася створити власну державу. Бо, навіть якщо облишити історикам дискусію про те, чи слід вважати Київську Русь прообразом першої української держави, далі було ще принаймні сім спроб її заснувати, нещадно перекреслені окупантами: 1649 – заснування Гетьманщини (знищена Російською імперією); 13 грудня 1917 – проголошення незалежності Кримської Народної Республіки, 22 січня 1918 – проголошення незалежності УНР, 16 лютого 1918 – проголошення незалежності Кубанської Народної Республіки (усі  три – ліквідовані  більшовицькою Росією); 19 жовтня 1918 – проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки (анексована Польщею, Королівством Румунія і Чехословацькою Республікою); 15 березня 1939 – проголошення незалежності Карпатської України (ліквідована королівством Угорщина); 30 червня 1941 – проголошення відновлення незалежності Української держави (ліквідована гітлерівським Третім Рейхом).

Нині про це мало хто й згадає, але вперше День незалежності України відзначили ще до проголошення Акта, 16 липня 1991. Так визначила перша постанова Про День проголошення незалежності: “З огляду на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України… вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”. Слід визнати, що згадана Декларація й направду була повноцінною програмою побудови незалежної держави, а практично всі її положення суперечили чинній на той час Конституції УРСР! Натомість 24 серпня офіційним державним святом стало з лютого, а вихідним – з червня 1992 року.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

Між краплинами

Буквально за кілька днів до цієї історичної події ніхто не міг спрогнозувати, чим закінчиться путч ГКЧП, розпочатий  у Москві 19 серпня. Його ініціатори заявили, що у зв’язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова (насправді ізольованого ними на держдачі у Криму) його обов’язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (рос. ГКЧП – Государственный комитет по чрезвычайному положению). Оголосили про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану, призупинення діяльності всіх партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонили мітинги, демонстрації, страйки, запроваджували жорстку цензуру у ЗМІ.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

Керівництво КПУ розіслало на місця шифротелеграму із завданням всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів та керівництво Кримської АРСР.

О 6 годині 30 хвилин 19 серпня Голові Верховної Ради Л. Кравчуку додому зателефонував командуючий Київським військовим округом генерал Віктор Чечеватов і сказав, що в країні введено  надзвичайний стан і вся влада перейшла до ДКНС. І попередив, що у нього в кабінеті перебуває представник Міністерства оборони генерал Варенников, який хоче з Кравчуком зустрітися в кабінеті Першого секретаря ЦК КПУ.

Як пізніше, на сесії 24 серпня запевняв Кравчук, він відмовився від зустрічі – вона відбулася о 9-й ранку в кабінеті Кравчука. Варенников попередив Кравчука: війська мають наказ і будуть діяти, якщо отримають інформацію, що ситуація потребує введення надзвичайного стану. І запропонував ввести його в західних областях України і Києві. За словами Кравчука, він відкинув останню пропозицію і вимагав від Варенникова письмового підтвердження його повноважень. Такого документа не було, тож Кравчук заявив, що не визнає його повноважень.

Як було насправді, знає лише він та решта учасників зустрічі. Принаймні цієї героїчної версії від нього не почули 19-го ані ветерани-учасники оборони Києва, з якими він зустрічався того ж дня, ні журналісти, які супроводжували його весь той тиждень. Натомість розповів ветеранам, що не вірить у хворобу Горбачова. Мовляв, кілька днів тому зустрічався з Михайлом Сергійовичем у Криму, випили пляшку “Лимонної”, довго розмовляли, гуляли набережною і Генсек був цілком здоровий.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

Увечері ж Кравчук у виступі для радіо й телебачення закликав громадян до “спокою і витримки”, запевнивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада та її Президія. І ні слова про оцінку перевороту, затіяного ГКЧП. Вичікував, доки не стало очевидним, що путч провалився. Власне тоді Кравчук уперше продемонстрував вміння маневрувати “між краплинами дощу”…

 ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

93 слова у шкільному зошиті

Бунтувала лише “Народна Рада” – об’єднання депутатів демократичної меншості, обраних до Верховної Ради як альтернатива комуністам. 19 серпня Народний Рух закликав не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19-22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. З осудом антидержавного перевороту виступили депутати обласних та міських рад Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, Донецька, які вимагали від Голови Верховної Ради чіткої публічної позиції та негайного скликання позачергової сесії парламенту.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

23 серпня Народна Рада зібралася у парламенті. “Виступають колеги і кажуть, поки комуністи розгублені, давайте проведемо ось такий закон, такий закон, – розповідав згодом автор Акта Левко Лук’яненко. – Пропозиції добрі, спрямовані на розширення суверенітету, але – союзної республіки. Я вислухав три пропозиції, а потім піднявся і кажу: “Давайте проголосимо Україну незалежною державою”. Пропозицію сприйняли як одкровення. І Павличко каже: “Нехай Левко і напише!” Я піднявся, зробив пару кроків, а потім покликав Сандуляка: “Ходімо, Леонтію Івановичу”.

Збори дали нам півтори години: о 12-ій ми мали представити проект документа. Я дістав зі своєї течки звичайний шкільний зошит, з якого виривав листочки, щоб посилати записки. Кажу Сандуляку: зараз комуністи розгублені, бо відчувають свою вину, а пройде трохи часу, страх у них мине, і вони тоді будуть душити нас. Тому необхідно написати якнайкоротший документ, нічого зайвого, ніяких історичних паралелей, розмірковувань про справедливість, без патетичних фраз. Треба висловити, що ми заявляємо Україну незалежною державою. Він із цим погодився.

Я тоді почав писати методом виключення. Написав спершу слово “закон” – викреслив. Написав “універсал”, а тоді подумав, що це термін української політичної історії, а не радянської. Комуністи історії не знають, і почнеться обговорення самого терміну – буде затримка. І тоді Леонтій пропонує: “А може хай буде акт?”

Далі написав історичну преамбулу: продовжуючи традиції боротьби за незалежність і проголошення УНР незалежною державою 22 січня 1918 року… Другий абзац: опираючись на Декларацію про державний суверенітет… Третій пункт і четвертий – що законодавство СРСР втрачає чинність на території України, і влада незалежної української держави поширюється на усі території у межах чинних кордонів… На 12 годину ми повернулися на збори.

Зрештою всі схилилися до того, що потрібен коротесенький документ, бо ця сесія Верховної Ради надзвичайна і може відразу ухвалити. Якщо ж не ухвалить, і потрібне буде обговорення, а воно затягнеться і ще й перенесуть, потім неробочі дні, а тоді страх у комуністів пройде, і вони нам завалять усю справу”.

Тоді почалося спільне редагування тієї чернетки. Павличко запропонував ввідне речення, Головатий пропозиції вносив. Сиділи доволі довго, відреагували і доручили мені виступити завтра у Верховній Раді”.

Леонтій Сандуляк, співавтор Акта проголошення державної незалежності України: “Мій підпис був другим і заключним під проектом Акта. Текст із 93 слів набрали на друкарській машинці, він вміщався на одному папірці. Попереду була боротьба з відомою “групою 239” (комуністів – Авт.). Я прийшов на їхнє засідання і переконував проголосувати за цей доленосний документ”.

24 серпня, у суботу, позачергова сесія Верховної Ради розпочалася під контролем сотень тисяч людей, які зусібіч оточили будівлю парламенту, уважно слухаючи трансляцію з сесійної зали та бурхливо реагуючи на кожне слово.

Не менш гострою була ситуація і в сесійній залі. Кравчукові довелося до обіду виправдуватись за бездіяльність під час путчу. Досвідчений комуністичний апаратник, прозваний згодом “фарбованим лисом”, не лише впевнено викручувався, але й зумів використати ситуацію для розширення власних повноважень: “Голова Верховної Ради не може приймати одноосібних рішень і видавати укази… Якби у мене були повноваження приймати постанови або укази, я б робив це. Це свідчить на користь термінового запровадження інституту президентства в Україні”. А відтак запропонував Раді до перших президентських виборів надати йому право ухвалювати обов’язкові до виконання рішення без узгодження з парламентом та його президією.

 До обговорення ж доленосних рішень Рада приступила лише на вечірньому засіданні. Кравчук раптом став неабияким державником: “Необхідно прийняти закони про статус військ на території республіки, главі Української держави мають бути підпорядковані внутрішні війська, КДБ, МВС. Вони не повинні входити у будь-які союзні структури”.

 Лідер “Народної Ради” Ігор Юхновський зажадав “проголосити, що від сьогодні, 24 серпня 1991 року, Україна стає повністю незалежною демократичною державою. Чинними для України стають тільки Конституція України і її закони, урядові постанови та інші законодавчі акти республіки…” Відтак Дмитро Павличко запропонував прийняти Акт проголошення державної незалежності.

Опозиціонери не сумнівались, що комуністична більшість парламенту підтримає проголошення незалежності. “Ситуація була дуже гострою. Суспільство було налаштовано проти них, тож багато комуністів проголосували саме зі страху”, – згадує Володимир Яворівський. Підштовхувала до “державницького мислення” комуністів і ситуація в Росії, де Єльцин напередодні, 23 серпня призупинив діяльність Компартії.

Спроби окремих комуністів заблокувати хід подій припинилися, коли тисячі людей кинулися на штурм Верховної Ради після того, як замість національного над куполом парламенту підняли “бутерброд” із синьо-червоного та жовто-блакитного прапорів. Відтак Акт проголошення незалежності України був схвалений конституційною більшістю – 346  голосами! Далі денонсували союзний договір 1922 року, прийняли рішення про департизацію держустанов, створення національних Збройних сил, введення в дію національної грошової одиниці тощо.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, гідний століть боротьби

 Два дні народження

Левко Лук’яненко: “Ми підхопилися, почали один одного обіймати. Це було таке піднесення, таке щастя, така радість, що більшого в житті я не знав. І тоді я подумав: “Боже, навіть якби я більше нічого в житті не зробив для України, то задля оцього варто було жити”.

Увечері на Софіївському майдані був загальноукраїнський мітинг. Включили усі радіостанції України, і я зачитав для українців Акт проголошення незалежності України. А пізно увечері ми відзначили одразу два дні народження – мій та День народження України…”