Ледь не з самого початку свого творчого шляху ці хлопці регулярно грають у Європі, збирають найбільші майданчики України, а їхні пісні постійно очолюють розмаїті чарти. У їхньому активі – спільні записи зі всесвітньо відомими гуртами і оркестрами. А вже 24 травня ці корифеї українського шоу-бізнесу запалять у Чикаго! Ви матимете змогу наживо насолодитися піснями “Так мало тут Тебе”, “П’ю з твоїх долонь”, “Три хвилини” та іншими хітами гурту “Друга Ріка”. Звісно, не обійдеться без сюрпризів. Яких саме – дізнаємося уже скоро. А зараз для вас – розмова про мистецтво і людей, кохання та агресію із незмінним фронтменом гурту Валерієм Харчишиним.
Про музику
– “Друга Ріка”, по суті, в останні кілька років переживає другу молодість. Як за час існування гурту змінилися ваші погляди на життя?
– Зважаючи, з якого боку дивитись… Я би казав – другу старість, вважайте, – зрілість (усміхається). Я розумію твій образний вислів… Але немає другої чи третьої молодості. Вона – лише одна. Ми її пережили, із піснями та без, що для кожного віку – свої. І я не кажу про банальний букет вокалізів із набором літер про кохання. Все, що було натхненне тим юнацьким максималізмом, варте уваги чи по-справжньому переживається у той конкретний момент. Тепер це лише музика: сучасна, але й не про сьогодні. Та музика – історія. І для спогадів, сліз, танців та вправ з голосом – годиться.
Спитаєш, а як же тема кохання, вона ж вічна? Так, але у кохання вічність коротка. Музика – так, має такі ознаки. І, мабуть, все ж таки кілька пісень проживуть ту осяжну “вічність”, бо вже нараховують десятиліття. Але, якщо говорити про тексти, то не всіх їх врятує музика. Це що стосується поглядів на життя.
– А є пісні, якими ви реально не пишаєтеся?
– Так, є деякі тексти, які мені гидко співати, бо складалися як набір слів. Але хтозна, може, мною тоді керували якісь інші сили, і вони мають якусь цінність, та не для мене. Бо співати “Цеlovefun” та “Чого же ти ждеш” – мені не хочеться. І справа не в русизмі та американізмі. У народних піснях широко використовується “ждеш”, так як і англомовних запозичень купа у сучасній українській. Але кожен текст має бути пережитий, а не штучно створений. Мабуть, тому ми зазвичай не пишемо на замовлення, бо важко продати тобою пережите.
Про концерти
– 8 березня у київському Палаці Спорту відбудеться ваш великий сольник, який був анонсований лише в січні. Питання: як ви наважилися на такий сміливий крок – зібрати один із найбільших майданчиків усього за місяць?
– А хіба ми робимо щось за законами шоу-бізнесу? Ми видаємо поміж сезону альбоми, що не мають шансів потрапити у номінації чи рейтинги. Знімаємо кліпи, які не покажуть на М1 (популярний музичний телеканал в Україні, – Ред.). Пливемо проти течії і вважаємо це ознакою того, що ми живемо. Так ось, більше півмільйона ротацій нашої музики на українських радіостанціях за рік – цьому підтвердження. Це – друге місце серед рок-музикантів і третє – у загальноукраїнському рейтингу. Чи потрібні нам ще якісь номінації?
– Розкажіть про свій американський тур? Чим будете дивувати, зокрема, глядачів у Чикаго і на що розраховуєте натомість?
– Ми не їдемо дивувати, ми летимо нарешті заспівати американцям свої старі та нові пісні. Щодо нових, то “Піраміду” (новий альбом гурту, – Ред.) ми зіграємо повністю. А з огляду на те, що у Чикаго ми виступаємо вперше, – сподіваємося побачити як тих, хто почув “Другу Ріку” 20 років тому чи танцював на випускному під “Три хвилини” 10-15 років тому, і тепер прийшли за ностальгією та згадати дитинство, так і тих молодих людей, хто вчора випадково почув “Секрет”.
– Але ж це не перша ваша поїздка до Штатів. Розкажіть, будь ласка, чим запам’яталися попередні візити до Америки?
– Раніше ми приїжджали кілька разів – знімати кліпи. І лише позаминулого року вперше відвідали Штати, аби виступити для українців у таборі СУМ. Ми були щасливі, що того разу потрапили до Нью-Йорка якраз у Independence Day. Не знаю, як американці (може, до такого звикли), але ми запам’ятали той день, мабуть, на все життя!
Про війну
– У вас були спільні треки із Вєрою Брєжнєвою і Мачете, які дають концерти в Росії. Питання: як ви ставитеся до українських артистів, що виступають у час війни на території країни-агресора?
– Так, довгий час вони були нашими друзями. Ми не шкодуємо, що колись співпрацювали та записали із ними гідні пісні… Але кожен сам обирає свій шлях та країну проживання. Це був їхній вибір. З іншого боку, мені не подобається, коли українські артисти та бізнесмени декларують свій патріотизм і продовжують свій бізнес з офіційною країною-агресором, з якою інші українські громадяни воюють на сході. І мені дуже не подобається, коли це стосується лише артистів, а не політиків, бізнесменів та й взагалі – держави. Артисти – це лише публічна ширма, за якою ховається справжнє зло.
Та я можу говорити і відповідати лише за себе. Ми свідомо відмовились від виступів у Росії – наш останній виступ там відбувся шість років тому. Тому, поки останній чобіт російського солдата не покине мою країну, а росіяни не вибачаться за скоєне – ми не співатимемо у РФ!
– Зараз буваєте на Донбасі? Підтримуєте місцевих і воїнів?
– Так, були, і не так давно. Але не на “передку”. Давали ще концерт до Дня Незалежності та плануємо цього літа знову відвідати Донбас. Але поки нас там немає – ми допомагаємо, чим можемо, із власних джерел.
Про кіно і враження
– Ви доволі успішно влилися у кінематограф – ролі у фільмах “Легенда Карпат” та “Зустріч однокласників”. Які враження?
– Мені легко працюється на знімальному майданчику, але я дуже зле почуваюся в очікуванні своєї сцени. Мабуть, тому я більше люблю театр, де я час від часу граю в останні три роки. Може, це тому, що мені пощастило з моєю партнеркою – Яніною Соколовою.
– Трапляються кумедні ситуації на майданчиках?
– У театрі кожен новий вихід на сцену – це кумедна історія. Бо хоч ми і граємо за сценарієм, але щоразу –по-своєму. І це мене нереально збуджує. Щодо кіно, то найсмішніший момент був тоді, коли за сюжетом я заліз у вузький сміттєвий бак, але вилізти після зйомок вже не зміг – так застряг, що витягали мене звідти фз півгодини (сміється)!
– А у картині якого жанру хотіли б знятися?
– Я набуваю досвіду, тому погодився б зніматися у всіх жанрах! Вже зіграв у комедії, в історичному кіно та у короткометражній драмі про воїна АТО, заснованій на реальних подіях, що має назву “На життя старший” (A Lifetime Older). Ця стрічка нині подорожує світом і вже зібрала кілька номінацій на фестивалях у США.
– Наскільки я знаю, ви не уявляєте свого життя без подорожей. Назвіть п’ять місць, які потрібно відвідати кожному.
– Ой, замало п’яти місць! По-перше, це будь-який куточок України. А ще – Нордкап (Норвегія), але обов’язково – через всю північну Європу. Ісландія, Нова Зеландія, усі Альпи, Непал… Я, правда, ненавиджу спеку, якщо це не Каліфорнія (сміється).
Найкращі українські фільми, на думку Валерія Харчишина:
- “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова
- “Пропала грамота” Бориса Івченка
- “Зустріч однокласників” та “Інфоголік” Валентина Шпакова
- “Викрадена Принцеса” Олега Маламужа
- “Легенда Карпат” Сергія Скобуна (фільм, що знятий, умовно, за бюджет голлівудського кейтерингу, а виглядає як достойне історичне кіно)
Гурти, що сьогодні творять історію українського шоу-бізнесу, за версією Валерія Харчишина:
- Один В Каное
- Jazzforacat
- Sinoptik
- KARNA
- Мотанка
- ONUKA
