Війна триває…Через її горнило вже пройшли сотні тисяч людських доль, а скільки ще випробувань нам запланував Господь – ніхто не знає. Патріоти продовжують захищати нашу землю, і Україна вже нараховує 223 тисячі знищених окупантів. Саме такою інформацією ми володіємо на підставі аналізу доступних даних з Пенсійного фонду загарбницької Російської Федерації, де з 2014 року різко зросла кількість наданих пенсій в зв’язку з “втратою годувальника”. З того ж 2014 року, чомусь раптово, окупанти засекретили втрати своїх збройних сил в мирний час.
Також понад 168 тисяч бойовиків вже ніколи не наведуть стволи своїх автоматів за примарні ідеї “рускаго міра”, бо саме такою є кількість поранених ворогів.
Сьогодні для журналу “Ukrainian People” (Чикаго) я знайшов час для короткого інтерв’ю з людиною, яка ще кілька днів тому була на вістрі небезпеки на Сході нашої землі. “Сєдой” – бойовий офіцер і авторитетний командир. За певних режимно-секретних умов ми не можемо називати справжнє ім’я героя, але скажу по-секрету, що Юрій Михайлович – це реальний жах для терористичної орди, яка своїм брудним солдафонським черевиком наважилась ступити на чорнозем суверенної держави, на землю нашої України.
– Юрію Михайловичу, до нашої зустрічі мені вдалось поспілкуватись з вашими бойовими побратимами. Для них ви – беззаперечний авторитет, справедливий командир та просто чудова людина. Досягнути такої поваги може далеко не кожен військовий керівник. Як вам це вдалося?
– Я вважаю, що за будь-якої ситуації, завжди треба залишатись людиною. Потрібно чути підлеглих, відчувати їхні проблеми, спілкуватися з ними як в колективі, так і з кожним окремо. Також надавати підтримку у вирішенні будь-якого питання та, разом з цим, потрібно бути професійно і фізично підготовленим. Ще варто бути прикладом для особового складу, керуватися гаслом: “Роби як я, а не як я сказав”. Бути вимогливим до себе та підлеглих , вдосконалюватись, загартовувати себе, бути сміливим і під час бойової підготовки, і під час бойових дій. Дбати про згуртування колективу.
– В період 2014-2016 року ви пройшли найгарячіші точки Луганщини та Донеччини. Де було найважче?
– Перший бойовий вихід був під станицею Луганською, де батарея здійснила свій перший залп, потім була “Весела гора”, “Райгородка”, “Трьохізбенка”, “Авдіївка”, “Піски”* й інші райони проведення антитерористичної операції. Найбільше запам’ятався 2014 рік, безліч бойових виходів, чергувань, переміщень, виконання бойових завдань, перезаряджання, і… знову вперед. А перше бойове зіткнення з ДРГ** супротивника під с. Капітанове (Луганська область. Україна) виявилось бойовим хрещенням – першим для моєї батареї. Дякуючи професійним навичкам особового складу, вмілим діям кожного солдата, вдалося уникнути людських втрат, вийти з оточення та гідно дати відсіч. Але, на жаль, дві бойові машини врятувати не вдалося…
– Мені відомо, що ветерани замість слова “останній”, використовують слово “крайній”. Як ви вважаєте, коли пролунають залпи на честь нашої Перемоги над окупантом?
– Кожна українська родина мріє про такий залп, але на сьогодні ситуація складна, і не все залежить суто від Збройних сил України, є ще дипломатична та політична робота. Ми робимо свою справу і свої постріли готові зробити у будь-яку хвилину.
– Один з відомих терористів ,“Гіві”***, якого було ліквідовано в 2017 році, пропонував за вашу голову винагороду в розмірі 50 тисяч доларів США – за живого і 10 тисяч – за мертвого. Ви про це знали?
– Так. Чув, але не приймав цю інформацію занадто близько і робив все можливе, аби ці гроші залишились у нього. Зрештою, так і вийшло ( сміється)
– Юрію Михайловичу, яким був ваш перший наказ вашому підрозділу, коли ви усвідомили, що доведеться реально воювати?
– У липні місяці 2014 року підрозділ отримав наказ на висування в район бойових дій. Я з впевненістю можу сказати, що кожен український солдат, патріот, морально та професійно був підготовлений до виконання поставлених завдань. А перша команда була: “По машинах. До бою!”
– Що можете сказати з приводу забезпечення? Чи вистачало снарядів, патронів, гранат, спорядження та палива?
– Так. Усім відповідним майном були забезпечені на 100%, а ось технічний стан озброєння бажав бути кращим. Однак, на перших десятках, а потім і сотнях кілометрів, ніхто вже не сумнівався у тому, що машина не підведе.
– Чи були такі солдати, які відверто саботували ваші накази? Як ви реагували в таких випадках?
– Ні. Таких не було. Всі ставилися з розумінням до того, де вони перебувають, що відбувається, і як потрібно реагувати. Одна маленька помилка могла коштувати безпеки всього колективу, отже, намагались працювати, як годинник.
– Якими словами можна виразити силу української зброї на ваш погляд?
– “До бойового застосування – готові!”
– Наразі ви – кадровий військовий, очолюєте підрозділ на фронті… Якою ви особисто бачите свою місію?
– Виконати наказ, зберегти життя солдатам та з перемогою повернутись додому. Можу сказати з впевненістю, що особовий склад і зброя до виконання бойових завдань готові в будь-який час доби. Матеріально-технічними засобами підрозділ забезпечений і захищаємо територіальну цілісність та незалежність України. І завжди будемо готові до захисту своєї землі.
– Юрію Михайловичу, прошу буквально декілька слів побажань від вас, бойового офіцера, нашим читачам та українській діаспорі в Чикаго.
– Дякую всім за підтримку – матеріальну і моральну! Особлива подяка волонтерам, які ніколи не залишали нас на одинці з проблемами. Бажаю всім щастя та сімейного благополуччя. Пам’ятайте про тих, хто боронив і боронить ваш мирний сон.
Наша розмова завершилась міцним чоловічим потиском рук, і я ще деякий час просто просидів без жодного руху, вивчаючи незрозумілу мозаїку поверхні столу. Складалось враження, що я знав цю людину тисячу років. Від цього неординарного чоловіка віяло впевненістю, порохом і вірою у Перемогу. В нашу вже недалеку Перемогу.
*Населені пункти, де точились найзапекліші бої в 2014-2015р.р. між українською армією та проросійськими силами й російськими окупантами.
**ДРГ – Диверсійно-розвідувальна група противника.
***Михайло Сергійович Толстих (позивний “Гіві”) – проросійський бойовик. Причетний до знущань та розстрілів українських військовополонених. Ліквідований 8 лютого 2017 року.
