28 вересня ми відзначаємо один із найтрагічніших та найважчих днів оборони Донецького аеропорту. Саме в цей день 2014 року проросійські бойовики та регулярні російські підрозділи влаштували масований штурм із застосуванням танків. У запеклих боях під обстрілами загинули 9 українських військовослужбовців, серед яких був боєць 79-ї окремої аеромобільної бригади 26-літній Олександр Пивоваров.
Богдан Бондаренко
За роки війни в Україні з’явилось чимало нових вулиць, названих на честь сучасних героїв. Одна з них – у центрі Запоріжжя, й була перейменована з Суворова на Пивоварова. Обидва Олександри (яка сумна іронія долі!) мали стосунок до воєнної справи. Тільки перший – російський полководець, а другий – учасник АТО. Ким же ж був цей 26-літній уродженець козацького краю, який загинув на Донеччині, захищаючи Батьківщину від нащадків свого тезки?
… Швидкісний потяг розсікав багряні сутінки, відстукуючи тривожну мелодію колесами. Сашко повертався з москви, де тоді жив та навчався, до Запоріжжя. Привід був невеселий (якщо не сказати трагічний) – війна! Тоді, 2014-го росія напала на Україну, окупувавши Крим. Слідкуючи за новинами по ТБ, він не міг у це повірити. “Невже, чому, навіщо?” – роїлися у голові думки. Та часу на рефлексії не було. Зваживши всі “за” і “проти”, Пивоваров вирішив їхати до отчого дому і долучатись до лав захисників України.
На календарі був березень. У повітрі вже пахло весною. Місто, здавалося, жило своїм життям: проспектами бігали маршрутки, світлофори підморгували перехожим, пенсіонери гріли кісточки на лавочках, а хлопці та дівчата частувались кавою у місцевих кафе. Олександр, мабуть, теж був би не проти перехилити горнятко пахучого напою, але… Ноги несли його в інший бік – до військкомату. Так само, як і інших добровольців, готових взяти до рук зброю та стати до оборони рідної країни.
Пивоваров був хлопець енергійний, спортивний (серйозно займався бойовими мистецтвами і навіть перемагав на чемпіонатах), коренастий. Тому не дивно, що потрапив до лав 79-тої окремої аеромобільної бригади, яка дислокувалась у Миколаєві. Саме з нею була пов’язана надалі служба Сашка. Нехай не дуже довга, але героїчна. У мирному житті він хотів стати митником (власне, вчився у профільній академії), а, потрапивши у перший батальйон третю роту перший взвод, був призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника. Мав досвід служби в армії (строкову, до речі, проходив не в росії, а в Україні), тому швидко “реанімував” давній досвід.
“25 березня Олександр Пивоваров мобілізувався до лав Збройних сил, – каже Ukrainian People Михайло Пирог, директор “Ветеран ПРО. Запоріжжя”, – Спочатку бригада виконувала завдання з охорони кордону в районі Чонгара на Херсонщині, а згодом її залучили до бойових дій на Донбасі та оборони Донецького аеропорту…”
Знайти побратимів Сашка, які воювали з ним пліч-о-пліч виявилось непросто. Одних уже немає (скажімо, В’ячеслава Зайцева, який багато років працював у національному заповіднику “Хортиця”), інші продовжують захищати Україну, тому не могли вийти на контакт. І все ж мені вдалося зв’язатися з Ігорем Шведом, який воював у тому ж підрозділі й добре знав покійного героя.
“Ми навіть спали поруч, – жартує співрозмовник, якого мій дзвінок застав у США. І відповідаючи на питання, який характер мав побратим, додає: – Саня був боєць. Не даремно він захоплювався чи то кік-боксінгом, чи то тайським боксом. І якщо не помиляюсь, був призером чемпіонату Європи. Тому, так, це – справжній боєць!”
Вони брали участь не в одному марші (читай – розвідці боєм), виявляючи та знищуючи противника. Йдеться про такі населені пункти на Донеччині, як Амвросіївка, Сонцеве, Гранітне, Авдіївка, Піски та інші. Робили зачистки і займали позиції в умовному квадраті – територіях, прилеглих до обласного центру, захопленого країною-агресором. Тобто робили плацдарм для наших військ. І тривало це не один місяць…
Окрема сторінка – ДАП. Так скорочено називають аеропорт “Донецьк”. Першу серйозну спробу взяти під контроль летовище ворог здійснив ще наприкінці весни, а на початку осені знову не на жарт активізувався. Серед тих, хто брав участь у цьому протистоянні, був і Олександр Пивоваров. Тож його не даремно називають “кіборгом”, як і багатьох інших побратимів, які героїчно боронили цей стратегічно важливий об’єкт та зустріли тут свою смерть.
“Того дня, 28 вересня, ми отримали наказ поїхати з нового терміналу в старий, – пригадує події, що відбувались дванадцять років тому, Ігор Швед. – Треба було зайняти оборону та вступити в бій з противником разом із третім полком спецназу. Тому що їх там залишалося десь близько 20 осіб, і вони вже були виснажені…”
Туди вирушило два БТР-80. У першому був Ігор Швед, а в другому – Олександр Пивоваров з побратимами. Несподівано з-за рогу на злітну смугу виїхало два танки противника – Т-72. Зав’язався зустрічний бій, до якого невдовзі долучились й інші підрозділи, що допомогли знищити ворожу техніку. Проте останнім вдалося випустити два кумулятивні снаряди. Один із них потрапив у бронемашину нашого героя. Туди, де якраз сидів Сашко, який був навідником КПВТ – великокаліберного кулемета.
“Микола Морозов з цього ж БТРа розповідав згодом: “Дивлюсь, Саня горить. Повністю. Він навіть встати не міг”. І побратими нічого вдіяти уже не могли. Тим більше, що й самі отримали численні опіки. Облич, рук, очей, – говорить Ігор Швед, який їхав тоді у першій бронемашині, в яку також влучив російський снаряд. – У мене було поранення. Дісталося нормально. І не тільки мені. У нас загинуло п’ятеро з семи десантників… Знаєте, 125 міліметрів – це не жарти! Коли він влучає, на 5-10 секунд час завмирає, і ви перебуваєте, як у матриці”.
“Спочатку Олександра Пивоварова вважали зниклим безвісти, – з гіркотою в голосі зазначає Михайло Пирог. – Його особу вдалося встановити тільки за результатами ДНК-експертизи. Орієнтовно у грудні поховали на Кушугумському кладовищі. І вже посмертно нагородили орденами “За мужність” і “За заслуги перед Запорізьким краєм” (обидва ІІІ ступеня). Ім’я Олександра Пивоварова увічнено в обласному центрі у назві вулиці”.
… Готуючи цей текст, я міркував ось над чим: хлопець з шести років жив у столиці країни-агресора (після смерті батька у пошуках роботи мати вирішила перебратися до москви), закінчив там середню школу, навчався у виші. Коли ж розпочалась війна, міг вдати, що його це все не надто стосується (знаємо чимало прикладів серед його однолітків). Проте він вчинив інакше.
Мабуть, не дарма Сашко кожного літа приїздив у село до своєї бабусі (яблука з родинного саду, як відомо, найсолодші); мав тут чимало друзів та знайомих; цікавився історією (на Хортиці, щоправда, не бував, але хотів відвідати); був активним учасником місцевого Євромайдану (і такий факт зафіксовано у біографії). Одне слово, з рідним краєм його поєднували невидимі ниточки. Тож у годину “Х” – за замовчуванням – в уродженцеві колиски козацтва прокинулись гени славних пращурів.
Сьогодні ж святу справу, заради якої віддав життя Олександр Пивоваров, продовжують наступні покоління захисників України. Такі ж відчайдушні, незламні та хоробрі серцем!
Героїчна оборона Донецького аеропорту, за яку українських воїнів назвали “кіборгами”, тривала 242 дні – до кінця січня 2015 року.
У запеклому бою 28 вересня 2014 року загинули такі десантники 79-ї ОАеМБр:
- Лейтенант Олексій Тищик – командир взводу. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
- Сержант Сергій Златьєв – командир відділення 79-ї окремої аеромобільної бригади, позивний “Чорний”. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
- Старший солдат Денис Білий – навідник ККВТ. Довго його вважали зниклим безвісти, Дениса ідентифікували згодом за експертизою ДНК. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
- Солдат Олександр Завірюха – водій-механік аеромобільно-десантного взводу. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
- Солдат Олександр Пивоваров – навідник ККВТ. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
- Солдат Юрій Соколачко – гранатометник. Народився в Білорусі, але став на захист української землі. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
- Солдат Анатолій Хроненко – стрілець-помічник гранатометника, родом із Миколаєва. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
28 вересня 2014 року в двох БТР-80 79-ї окремої аеромобільної бригади (крім вищезгаданих загиблих) героїчно вступили в бій з ворогом:
капітан Чеслав Хардіков
старший лейтенат Євген Шаматалюк (Герой України)
солдат Микола Морозов
солдат Ігор Швед
солдат Максим Роменський
сержант Артем Корчак
старший солдат Алім Бороненко
солдат Микола Надворський
солдат Віктор Зубенко.
За винятковий героїзм у бою з ворогом усіх їх нагороджено “Орденом за мужність III ступеня”.
Слава усім Героям! Вічна пам’ять загиблим.
