8 днів у Карпатах тривало безпрецедентне дійство
Це й справді виглядало неймовірно: довкола – і на сусідній Буковині, і на Прикарпатті – панували безконечні зливи, що перетворювали ріки на бурхливі брудні потоки, кілька міст залили повені, а тут, у верховітті українських Карпат, за 140 км від Івано-Франківська, вісім днів поспіль (!), з 23 по 30 червня, безперешкодно тривало безпрецедентне за масштабами для цих країв дійство: перший Міжнародний форум Східної та Центральної Європи “Via Carpatia”.
Назва, звісно, дуже амбітна й певним чином “авансова”, та все ж сама подія від цього – не менш значима. Адже форум об’єднав у собі одразу кілька заходів: від традиційних гуцульського фестивалю “Полонинське літо” та свята народної творчості ім. Гната Хоткевича, фестивалю українських виробників, який проводився тут уперше, як і кінофестиваль “Transcarpatia”, фестивалю “Sounds of Carpatia” і навіть триденного музичного телемарафону, що транслювався у прямому ефірі – до Міжнародної науково-економічно конференції за участю віце-прем’єра та кількох міністрів, послів та науковців сусідніх держав. Тож, вочевидь, сам Господь зглянувся над людьми, що зібралися тут, аби врешті дати шанс і гуцулам нагадати про себе якщо не світові, то бодай столичній владі та решті країни.
“Наша мета – відродити Карпати, відродити Криворівню, зробити її справжньою літньою столицею України, а українські Карпати – перлиною Європейських Карпат”, –заявив на завершення Форуму його ініціатор, народний депутат Микола Княжицький. Що, як мовиться, його слова – та Богу в вуха, а ми тим часом розповімо, як усе було.
Від дримби…
Почалося усе хоча й традиційно, але з рекорду: вже у перший день Форуму 70 гуцульських музик одночасно заграли на дримбі й таким чином потрапили до Книги рекордів України! Перед цим, певна річ, розпалили традиційну ж гуцульську ватру, а на сцені танцювали й співали розмаїті етнічні колективи. Тут же неподалік пригощали традиційними гуцульськими стравами, працював ярмарок народних ремесел.
А далі почалося й таке, до чого доведеться звикати як місцевим мешканцям, так і учасникам та гостям. Зокрема, уперше тут провели дводенний фестиваль українських виробників “У пошуках Made in Ukraine”. Того ж дня стартував триденний кінофорум Transcarpatia, в рамках якого показали близько 20 стрічок, кожна з яких вже здобула визнання на міжнародних кінофестивалях. Серед них – претендент на “Оскар”, український “Рівень чорного”, шведський сатиричний “Квадрат” і документальний “Процес” про Олега Сенцова.
25 червня відбувся музейний день, під час якого відкрили ще один музей – Петра Шекерика-Дониківа, закатованого у 1939-му більшовиками автора книги “Дідо Иванчік”, що вийшла у світ через 67 років по його смерті. Утім, чого-чого, а музеїв у Верховині не бракує: тут їх майже 30! Протягом для гості могли відвідати кожен із них.
… до “Українських Афін”
Наступного ж дня розпочалася Міжнародна конференція “Коло Вінценза: майбутнє Карпат”, організатори якої виношують дві головні ідеї. Перша – зробити власний крок для відновлення престижу “Українських Афін” у Криворівні – того місця літнього паломництва української творчої інтелігенції, що постало тут на самому початку ХХ століття… Друга – зібрати у форматі міжнародної конференції представників культурних, політичних та економічних еліт країн Центральної та Східної Європи для діалогу про майбутнє Карпатського регіону та загалом нашого спільного “європейського дому”.
Патроном конференції обрали Станіслава Вінценза – письменника, якого ще при житті називали “Людиною діалогу”. Тож “коло Вінценза” – це коло діалогу, порозуміння та співпраці для усіх країн та народів Карпат. Прибула й група інтелектуалів, спроможна просувати такий діалог, але поки що, мабуть, лише на україно-польсько-литовському напрямку: Мирослав Маринович, Тарас Возняк, Ян Маліцький, Ян Пєкло, Андрюс Кубілюс, Йосиф Зісельс… А тим часом колосальний проект транс-європейської магістралі з тією ж назвою “Via Carpatia”, покликаної поєднати порти Балтійського та Середземного морів, проект великого шляху “з варягів – у греки” накреслено через Карпати, але… в обхід України: через Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та Грецію…
Натомість дводенна програма конференції скидалася на спробу охопити неохопне: від збереження унікальної природної та історико-культурної спадщини Карпат, інфраструктурних проектів як шляху об’єднання країн регіону – до майбутнього ЄС у контексті новітніх викликів… Завершилася ж конференції врученням Премії Вінценза “За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів”, першим лауреатом якої став екс-дисидент й віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові Мирослав Маринович.
… й музики
Відтак розпочався триденний музичний телемарафон “Літня культурна столиця”, названий так, бо у Криворівні тривалий час жили перший президент України Михайло Грушевський та Іван Франко, Михайло Коцюбинський тут написав “Тіні забутих предків”, а Сергій Параджанов зняв однойменний фільм. Тобто, більш ніж століття тому Криворівня була літньої столицею української інтелігенції. І організатори прагнуть відродити цю традицію.
Ідею на сцені підтримали Христина Соловій і Марічка Бурмака, Kozak System і польський гурт Taraka, Роман Коляда й Іванка Червінська, гурти Adm:t, Рояль Кіт, Motanka, Sun Groove, Gypsy Lyre та Miroslava Kopynets, Le cœur, Олег Скрипка і Le Grand Orchestra, гурт “Мандри”, Тарас Чубай з “Плачем Єремії”, Аліна Паш, RIYA, гурти MniShek та Warsoba…
Головне – дороги!
Що думають про все це самі гуцули? Така вже особливість цих “дітей гір”, що, перш ніж запрягати, вони шукають коня, а не воза. Бо кіно, “зірки” й мрії про “столицю” – то, звісно добре, але, щоб сюди могли добратись туристи, приймати яких тут готові ледь не в кожній просторій хаті, потрібні дороги! “Для нас що головне? Дороги. Бо будуть дороги – будуть туристи приїжджати. Це наші заробітки. Тоді гуцули лишатимуться на своїх землях”, – кажуть.
Особисто мене найбільше вразило те, що на відповідне питання журналістів цей пріоритет назвав навіть 10-річний хлопчик! Пояснення просте. Хто бував тут довше, знає: Криворівня, як і інші високогірні села – не лише центральне, “вивіскове” селище попри таку-сяку дорогу, але й понад два десятки присілків, розкиданих в горах в радіусі до 10 км! Тож добиратися до школи доводиться пішки.
Визнає це й ініціатор “Via Carpatia” нардеп М. Княжицький: “Чи може дитина 10 кілометрів іти щодня до школи й назад, якщо закриють пришкільні інтернати?” Відтак пообіцяв: “Ми змінимо цю ситуацію”.
Гуцули звикли довіряти справам, а не словам. Після приходу “других совітів” у 1944-му, протягом короткого часу в Криворівні було вбито 30 присланих комуністів! Тому колгосп ті організували не тут, а у сусідньому Верхньому Ясенові лише у травні 1953(!) року, куди записали і мешканців Криворівні та зібрали (із двох величезних сіл!) лише 4 “усуспільнені” корови і 30 овець…
