12 січня 2019 року виповнилось 125 років вiд дня народження одного з найвизначніших ідеологів українського націоналізму Юліана Вассияна, який знайшов вічний притулок на парафіяльному цвинтарі св. Миколая в Чикаго.
Ми насправді мало знаємо власну історію. I ще менше – про яскравих особистостей визвольних змагань 1917-1954 років. Десятки тисяч українців поклали своє життя, воювали за незалежність, десятки інших створили ідеологію, організовували діаспору в повоєнній Європі і США. Совіти доклали усіх зусиль, щоб українці не знали свого коріння та про визвольні змагання, забули ідеологів, провід і звитягу.
Однак, нація, яка не пам’ятає минулого, не має й майбутнього!
По цілому світу розкидані могили визначних діячiв, імена яких давно стали символами українського духу й нескореності в боротьбі за волю.
У Франції – могила Головного Отамана війська УНР Симона Петлюри. На його могилі, що на цвинтарі Монпарнас свого часу був встановлений бюст з чорного граніту за проектом скульптора Г. Крука. Також, у французькому містечку Мужен стоїть пам’ятник Володимиру Винниченку.
На кладовищі Кроосвейк в Роттердамі (Нідерланди) поховано полковника Корпусу Січових Стрільців, засновника Української військової організації і Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця. Його у травні 1938 року було вбито агентом НКВД. Надгробок зроблено з чорного мармуру у вигляді Козацького Хреста. На плиті викарбуваний Тризуб у вигляді емблеми ОУН та напис кирилицею – “Євген Коновалець”.
У Німеччині (Оберстдорф) останній притулок знайшов гетьман Павло Скоропадський. На Лісовому кладовищі Мюнхена поховано лідера революційної ОУН Степана Бандеру та міністра Уряду УНР Дмитра Дорошенка. В Ной-Ульмі можна вклонитися пам’яті відомого письменника Івана Багряного.
На території консульського округу Генконсульства України в Любліні знаходяться місця поховань видатних українців: пантеон-каплиця автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького (с. Млини, Підкарпатське воєводство) та могила Прем’єр-міністра УНР Пилипа Пилипчука (цвинтар м. Холм, Люблінське воєводство).
У Клерво (Люксембург) завершив свій земний шлях полковник Андрій Мельник. Там же знаходиться й могила полковника, одного з найвідоміших військових і державних діячів доби УНР: заступника командира Осадного Корпусу Січових Стрільців, виконувача обов’язків командира корпусу УСС, начальника штабу Окремого Загону Січових Стрільців, начальника Штабу Дієвої Армії УНР, помічника коменданта групи Січових Стрільців, отамана Армії Української Народної Республіки, а також довголітнього голови Організації Українських Націоналістів.
У Чикаго (США) на цвинтарі парафії святого отця Миколая у жовтні 1953 року свій останній спочинок знайшов Юліан Вассиян – січовий стрілець, учасник установчого Конгресу українських націоналістів, відомий філософ, теолог, мислитель та ідеолог українського націоналізму.
Бог і Батьківщина. Про чільного ідеолога ОУН Юліана Вассияна
28 січня була чергова річниця проведення у Відні І-го Конгресу українських націоналістів, на якому у 1929 року була утворена ОУН. Cеред небагатьох делегатів конгресу був Юліан Вассиян, згодом – один з лідерів ОУН. У Відні 1929-го Вассиян виголосив відому доповідь “Ідеологічні основи українського націоналізму”, яка стала ідейною платформою Організації.
Парадокс Юліана Вассияна в тому, що, з одного боку, практично ніхто із українських інтелектуалів минулого і теперішнього століття не ставить під сумнів його геніальність і особливий внесок у розвиток суспільно-політичної думки. Але з іншого – життя і творчість самого мислителя залишаються маловідомими і належно неоціненими.
Здебільшого називають дві причини: Ю.Вассиян тривалий час проживав на чужині, а тому з об’єктивних причин вирваний із сучасного дослідницького дискурсу; його творчість хоч і цікава й актуальна, проте складна для сприйняття.
І вже зовсім не витримує критики ситуація із виданням творів Юліана Вассияна. В сучасній Україні вони так і не з’явилися окремою книжкою. Лише двотомник його основних праць, який побачив світ у Торонто понад 60 років тому, може бути нашою слабкою утіхою.
Юліан Вассиян народився 12 січня 1894 року в галицькому селі Колоденце, що неподалік Жовкви на Львівщині. Далекий нащадок вірменських поселенців в Україні, рід якого зукраїнізувався, очевидно, ще в епоху пізнього Середньовіччя. Серед волинських православних єпископів ХV ст. є аж два Васияни – Володимирський і Туровський (за “Історією України-Руси” М. Грушевського). Можливо, один із них був далеким предком українського націоналіста ХХ ст. Це – щодо деякої екзотичності походження. В іншому аспекті, родинному, Вассиян належав до типової галицької патріотичної сім’ї початку ХХ століття, адже батько – вчитель, директор школи, активний просвітянин. Сам Юліян навчався в знаменитій Львівській академічній гімназії, через яку пройшла левова частка галицьких інтелігентів і яка була чи не головним форпостом українського духу та ідеї у польському культурному морі в Галичині.
У 1905 році переїхав до Львова, де вступив до гімназії, після закінчення якої у 1913 році записався на студії філософського факультету Львівського університету. Ще студентом одразу ж включився у національно-визвольний рух, зокрема, домагався викладання університетських дисциплін українською мовою. За свій бунтарський характер і революційну діяльність вже у юному віці потрапив у немилість до окупаційної австрійської влади і польських шовіністів.
Початок Першої світової війни у багатьох західноукраїнців пробудив надію на створення власної держави. На Галичині, під Стриєм, формувалося збройне об’єднання – Легіон Українських Січових Стрільців (УСС).Відтак, у 1914 році молодий Вассиян добровольцем вступає спочатку до УСС, а згодом –до регулярних частин Української Галицької Армії. Він пройшов драматичний, сповнений смертельної небезпеки і важких поневірянь шлях українського вояка, що зі зброєю в руках захищав честь нації і молоду Українську державу. У 1920 році Вассиян повернувся додому. На той час Галичина уже перебувала під польською владою, яка намагалася не допустити будь-яких рецидивів українського спротиву. Тому не дивно, що колишній вояк УГА попав у немилість і був заарештований.
Після двох років перебування у польській в’язниці Вассиян виходить на волю, а в 1922 році вступає до таємного українського університету у Львові. Тут він студіює філософію та одразу ж долучається до студентського руху. Зокрема, вступає до Української Крайової Студентської Ради, у якій займає посаду референта з університетських справ. Згадана студентська організація діяла підпільно і тісно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО); її очолював один із легендарних очільників часів УНР, полковник Євген Коновалець.
Це був час, коли серед студентського руху активно поширювалися популярні у Великій Україні комуністичні ідеї, а тому серед націоналістично орієнтованої молоді визріла потреба їм протидіяти. Так, в Західній Україні постає ще одна молодіжна організація – Група Української Державницької Молоді, провідним членом якої стає Юліан Вассиян.
У 1924 році таємний Львівський університет було ліквідовано, як небезпечний осередок революційних ідей молодих українців. Відтак Ю.Вассиян для продовження навчання змушений виїхати до Праги. Тут він навчається філософії у Карловому і Німецькому університетах та слов’янської мови в Українському Педагогічному Інституті. Захистивши дисертацію на тему “Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики”, здобуває наукове звання доктора.
У чеській столиці Вассиян очолює націоналістичну організацію “Група Української Національної Молоді” й долучається до видання її друкованого органу, журналу “Національна Думка”. Саме у цьому часописі з’являється його перша ґрунтовна праця “Рефлексії”.
У 1927 році в Берліні відбувається перша Конференція Українських Націоналістів, учасники якої ставлять собі за мету консолідувати українські сили в еміграції і Україні для продовження боротьби за національне і соціальне визволення.
Конференція ухвалює рішення створити Провід Українських Націоналістів (ПУН), який має координувати діяльність націоналістичних організацій та засновує офіційне видання ПУН – журнал “Розбудова Нації”. Саме в офіціозі ПУН з’являється одна із найвідоміших статей Ю.Вассияна “До головних засад націоналізму”, вона обґрунтовує необхідність нової світоглядно-ідеологічної концепції для продовження національно-визвольної боротьби.
У квітні наступного року в Празі за участю Вассияна відбувається ІІ-га конференція Українських Націоналістів, яка ухвалює рішення про проведення Конгресу українських націоналістів, що відбувся з 28 січня по 3 лютого у Відні. На конгресі Ю.Вассиян очолює ідеологічну комісію та виголошує тепер уже хрестоматійну доповідь “Ідеологічні основи українського націоналізму”, яка стала фундаментом ідеологічної резолюції, утвореної на конгресі Організації Українських Націоналістів (ОУН). Делегати конгресу обирають його до Проводу ОУН.
Вже у статусі провідного члена ОУН він повертається до Галичини, де в Перемишлі стає головним редактором тижневика “Український голос”. Однак, у 1931 році польська влада заарештовує Вассияна за участь у Конгресі українських націоналістів та приналежність до ОУН, вплив та авторитет якої починає стрімко зростати.
Ув’язнення відбував у сумновідомій львівській тюрмі “Бригідки” та у Дрогобичі й Сєдльцях. Звільнився Вассиян тільки у 1935 році, але вже у 1939 був знову заарештований та ув’язнений у польській в’язниці “Береза Картузька”, куди запроторювали українців, причетних до підпільного національного руху.
З болем у серці Ю. Вассиян переніс розкол ОУН у 1940 році. Пристав до ОУН під проводом Андрія Мельника, уникав фракційних суперечок і, де міг, намагався залагоджувати стосунки з ОУН-революційною під керівництвом Степана Бандери.
З початком Другої світової війни Ю.Вассиян виходить із в’язниці та повертається до Бродів. На той час Галичина вже була окупована більшовицькою Росією, а встановлення в Західній Україні радянської влади загрожувало йому новим арештом. З огляду на це, ПУН приймає рішення переправити Вассияна до Кракова й забезпечити йому більш-менш нормальні умови для роботи. Проте довго у Кракові Вассиян не залишався. З початком радянсько-німецької війни він повертається до Бродів, де влаштовується на роботу перекладачем з німецької мови при Українському Комітеті та нелегально працює як член ПУН.
У січні 1944 року гестапо заарештовує Ю.Вассияна. Починаються нові поневіряння, тепер уже в німецьких тюрмах і таборах. Спочатку він відсидів у тюрмі в Сяноці, а потім був переведений до концентраційного табору в місті Брец, що неподалік Берліна.
Під кінець 1944 року Ю.Вассиян разом із іншими в’язнями-українцями був звільнений, оскільки у зв’язку з наступом більшовиків німці не вважали за доцільне утримувати в таборі провідних українських діячів. В’язниці і табори дуже підірвали здоров’я Ю.Вассияну. Тому він був змушений виїхати на лікування до Австрії, де на той час перебували його родичі. Коли весною 1945 року до Австрії вступила Червона армія, Вассиян, щоб уникнути чергового арешту, переїхав до Баварії. Відтак опинився у таборі для втікачів в Авгсбурзі, а згодом – в Діллінгені.
У січні 1950 року Ю.Вассиян залишає Європу та оселяється у США, спочатку у Міннесоті, а потім – Чикаго. Тут залишається Крайовим провідником ОУН аж до своєї смерті. Перебуваючи в США, Ю. Вассиян продовжує писати, основні його статті цього періоду виходять в часописі “Самостійна Україна”. Доживав віку у складних матеріальних умовах. Щоб заробити на кусень хліба, мив посуд у ресторанах, працював прибиральником. При цьому писав наукові праці та публікував їх в еміграційних українських виданнях.
Ю.Вассиян помер від серцевого нападу 3 жовтня 1953 року, на 59-му році життя. Похований на цвинтарі парафії церкви Святого Миколая у Чикаго.
Він належав до покоління, якому судилося злетіти над Україною яскравим струменем кометного виру й так само раптово розбитися об твердь історичної безвиході. Але давно настав час, коли треба було б перевидати в Україні хоча б томик вибраних творів Ю. Вассияна. Цей мислитель потрібен нам як зразок органічного філософа. Його жива думка пульсує, а найменший порух спостереження збуджує цілий вир для духовних узагальнень і візій. Він абсолютно вільний у своїх відчуттях істин буття, його теоретичні розсуди не знають ніяких схем чи трафаретів. Бо завжди націлений на ідею, що підносить і сіє неспокій. Ідеалізм Ю. Вассияна – це той струмінь християнської духовності, що єдиний може лікувати шляхетність натури в епоху прагматики.
