Частина 1
Наші народи, маючи унікальні й неповторні традиції, переплітаються історично, культурно, соціально, економічно й разом з тим – спортивно. Опинившись вимушено в еміграції, українці, литовці, латвійці та естонці гуртувалися та взаємодіяли у різних сферах життєдіяльності суспільства. Одним із яскравих прикладів міжнаціональної співпраці є спорт.
У діаспорній історії наших народів є чимало спортивних сторінок. Наприклад, змагання з футболу чи легкої атлетики або ж організація Олімпіад. Якщо у 1948, 1980 та 1984 роках це були масштабні олімпійські змагання за участі й інших народів, поневолених комуністичним режимом, то в інші роки турніри здебільшого проводили тільки між українцями та литовцями. Відомий спортсмен та дослідник історії українського спорту в Канаді, пластун, голова Олімпійської Комісії СКВУ Всеволод Соколик говорив: “Протягом 1960-их і на початку 1970-их років, українські спортивні діячі спільно з балтійськими федераціями спорту проводили змагання, наприклад з легкої атлетики чи турніри відбиванки та кошиківки”.
1963 рік
“Висока перемога легкоатлетів УАСК “Львів” Клівленд”, – так описувала преса змагання українців та литовців цього року. Варто одразу зазначити, що ці змагання мали щорічний регламент. Тобто й до 1963 року українці та литовці вже змагалися неодноразово. Сильною стороною українців було те, що вони об’єднувалися, щоб виступити якнайкраще. Насамперед у лавах УАСК “Леви” єдналися спортсмени з Пласту та СУМА.
УАСК “Львів” протистояв литовському клубу з Клівленду “Жайбас”. Змагання відбулись 21 вересня й завершились впевненою загальною перемогою українців – 111:66! Змагання проводили у трьох групах: жінок (тут вже традиційно сильнішими були литовські спортсменки – 36:30); юнаків до 16 років (21:11 – перемога українських спортсменів); чоловіків понад 16 років (60:19 – на користь українців).
Цікаво, що за УАСК “Львів” виступали українські спортсмени з інших міст: Христя та Іларіон Лушпинські (Чикаго), Ярослав Кошев (Детройт), Ігор Цішкевич (з Клівленду, але з СУМА). Водночас українська команда втратила надзвичайно сильних спортсменів, які, на жаль, не мали змоги виступити у змаганнях: Ігор Кунаш (найкращий український метальник у діаспорі), Ірка Кострик (входила до шістки найкращих метальниць списа у США), Марійка Фур, Л. Іваницька, Л. Адамович, М. Грушкевич, Ю. Грабець та інші.
1966 рік
25 та 26 червня на стадіоні Вінемак у Чикаго відбулися легкоатлетичні змагання та футбольний матч: “легкоатлетичні і футбольні змагання збірної українців з найсильнішою групою Балтійських народів – литовцями”. Ці змагання вважалися міжнародними з дотриманням всіх правил (правила змагань, церемонія відкриття, нагородження, підняття національних прапорів під звуки гімнів тощо). Господарем змагань був осередок СУМА ім. Павлушкова в Чикаго, який опісля спортивних баталій організував урочистий банкет у своїй домівці.
Організатори добре підготувались до проведення змагань й мали перспективи їх надалі проводити щорічно. Цього ж разу Український Спортивний Центр Америки й Канади відзначав своє десятиріччя. Протекторат над змаганнями прийняв УККА, а до Почесного Комітету було запрошено консула Литви, а також представника УНС Степана Куропася.
Як зазначали організатори: “Змагання ці будуть мати неабияке значення в аспекті патріотичного виховання нашої молоді”. Бо всі учасники (українці та литовці) виступали з тризубом на грудях. Цей спортивний одяг учасники отримали у подарунок на згадку про змагання. Переможців нагороджували золотими, срібними та бронзовими медалями, а також перехідними трофеями (футбол та естафета). Переможців у легкій атлетиці нагороджував Ярослав Хоростіль, який презентував УСЦАК.
До складу збірної з легкої атлетики обирали спортсменів відповідно до результатів першостей УСЦАК 1965 року та інших найкращих виступів у США та Канаді. Відповідальними за склад збірної були С. Маланчук (спортивний референт УСЦАК) та О. Желтвай.
Провідник футбольної команди В. Куцан формував склад збірної українців з-поміж найкращих: воротарі Куць (Крила), Банах (Леви); захисники Чернявський (Україна), Романяк (Крила) Скороход (Леви), Куляс (Крила), Еліяшевський (Леви); півзахисники Снилик (Чорноморська Січ), Лялька (Україна), Крат (Леви), Караван (Крила); форварди Чижович В. (Чорноморська Січ), Довгалюк (Україна), Скоцень (Україна), Нога (Леви), Андрусишин (Крила), Шмотолоха (Леви), Попович (Україна). Також відбувся футбольний матч серед юнацтва.
Футбольна зустріч між українцями та литовцями завершилась перемогою перших – 5:0. Забили голи: Л. Довгалюк, Е. Андрусишин, З. Снилик, В. Чижович, М. Нога.
У легкоатлетичних змаганнях чоловіки української збірної перемогли литовців з рахунком 108:66, водночас литовські жінки випередили українок – 60:48. Загальний результат у легкій атлетиці – 156:126 на користь українців.
Героєм легкоатлетичних змагань став українець з Канади Андрусишин, який здобув перемоги у метанні списа, диску та штовханні ядра! У метанні списа він встановив особистий рекорд, а перемоги у першості серед юнаків Канади дозволяють йому потрапити до національної збірної для участі у міжнародних змаганнях.
1972 рік
Цей рік був надзвичайним, бо він – олімпійський! Українська діаспора цьогоріч ретельно підготувалась до маніфестацій, з’їздів, прес-конференцій, акцій протесту в часі Олімпійських ігор у Мюнхені. Окрім цього помітною була участь українських спортсменів у Балтійських іграх, які щорічно відбувались у США. Цього року Ігри відзначали 20-ти літній ювілей існування й організатори “намагалися якнайбільше олімпійського церемоніалу перебрати у свою програму. Ідея такого задуму дуже символічна: хочеться сказати, що литовські, естонські, латвійські й українські змагуни, не маючи змоги виступати на Олімпіаді, демонструють свій зв’язок з олімпійською ідеєю та готуються до зустрічей в майбутньому”. Тому між Управою Українського Спортивного Центру Америки й Канади та організаційним комітетом Балтійських ігор відбулися перемовини, щоб українська делегація теж брала участь у змаганнях. Звісно – згоду було отримано й українців запросили як учасників. Однак, закцентовано на одній суттєвій деталі. Цитую: “Як не балтійська нація – українська група виступатиме на Іграх як гість та не матиме права займати місця у загальному, командному рейтингу. Однак, наших спортсменів відзначать грамотами і медалями як ймовірних переможців у поодиноких видах спорту”.
Попри зазначені умови українці як завжди знайшли для себе чимало позитивного від такої співпраці. “Для українських змагунів така участь буде не лиш збагаченням програми виступів – але й цікавою спробою помірятись силами з відомими змагунами інших національностей”. Ось так, українці ніколи не “опускають рук”, а йдуть до своєї мети – Перемоги!
Першою спортивною імпрезою українців у програмі Балтійських ігор були змагання з волейболу та баскетболу 17-18 червня у Клівленді (США). Другим виступом української команди мали бути змагання з легкої атлетики, тенісу та плавання, заплановані на 29 та 30 липня у Торонто (Канада). Щодо змагань у Канаді, то перемовини між УСЦАК та організаційним комітетом ще тривали (станом на той час). Як і у Клівленді, так і в Торонто спортивні змагання проводили у чотирьох групах: юнаки, юначки, чоловіки, жінки.
У Клівленді українську групу в чоловічому та жіночому волейболі репрезентуватиме чемпіон УСЦАК 1972 року – СУМ із Торонто, а у баскетболі серед юнаків – команда із Клівленду.
С. Маланчук так згадував про особливості організації змагань: “Змагання, що стояли на доброму технічному рівні, виявили, що строк турніру не був вдалим. Так для відбиванки, як і для кошиківки з терміном спізнились – на декілька тижнів, після офіційного закінчення сезону. У змагунів виявляли передчасну перевтому, й тому змагання у фіналах були дещо слабшими, ніж вступні. Це стосується і наших команд, що у вирішальних зустрічах за чемпіонат програли командам, які переможено попереднього дня”. Далі ще більше непорозуміння з системою розіграшу: “Ціла система розгривок, де всі команди вступного кола входять до півфіналу (чи плейофу) була нелогічною, на якій зазнали поразки українські команди, що не витримали фізично. У глядачів, офіціалів і самих змагунів склалося переконання, що якщо б турнір провели в один день – в обох групах переможцями вийшли б українські команди”. Наприклад, перемога литовок у волейболі була найбільшою несподіванкою. Чому? Бо вони увійшли до фінальних ігор лише з одним виграним сетом з відбіркових ігор! Як так трапилось? Бо їм сприяла відсутність естонок.
Досить цікаві подальші розмірковування С. Маланчука. Цитую уривок: “Виступ наших команд треба вважати успішним – так чоловіча, як і жіноча команда відбиванки дійшли до фіналу, підтверджуючи свою “добру марку”, яку виробили тривалою й солідною підготовкою в сезоні. Балтійці, що відбували свої першості двадцятий раз – виявляли значно більше завзяття й амбіцій як новачки в тій імпрезі”. Поважне, репрезентаційне розуміння свого завдання балтійцями пітверджується ще й в тому, що до складу їхніх команд входили найкращі змагуни з різних міст ЗСА й Канади”.
Отже, як ми можемо дізнатися, певні недоліки були як в українців (ставлення до змагань), так й у організаторів (умови проведення змагань). Проте всі ці виклики було подолано, бо ж спорт єднав у діаспорі поневолені народи срср.
У відбіркових змаганнях з волейболу серед чоловіків результати такі: українці-литовці – 5:15 та 17:15, українці-латвійці – 15:17 та 15:13. У півфіналі українці здолали литовців – 15:11 та 15:12. У фіналі українці, на жаль, поступилися латвійцям – 7:15 та 10:15.
Українці виступали у такому складі: Кузьмин Роман (капітан), Кушпер Володимир, Кушпер Ігор, Малиновський Зенон, Стефанюк Петро, Струганик Роман, Музичка Ярослав – всі з Торонто, Канада, а також Голембійовський Зенон з Клівленду. Тренер – Володимир Ігнатович з Торонто.
У жіночій групі з волейболу результати такі: українки-латвійки – 16:14 та 11:15, українки-литовки – 15:3 та 15:11. У фіналі українки поступились литовкам з рахунком: 14:16 та 12:15. Українки виступали у такому складі: Мальована Анна (капітан), Стефанюк Галя, Коцур Геня, Ванкевич Роксоляна, Павличко Марія, Тарнавська Марія, Берецька Ірена – всі з Торонто та Гіщинська Арета з Клівленду. Тренер – Горинь Іван з Торонто.
Баскетбольні змагання наші юні спортсмени програли. Бо вони значно поступалися у зрості та тренованості своїм суперникам. Однак вразили уболівальників своєю жагою до перемоги! Українці виступали у такому складі: М. Гнитка (капітан), В. Бубна, З. Зеленюх, Г. Кардамис, П. Кардамис, Р. Кастранець, Е. Верхола, Р. Веровка – всі з команди церкви св. Йосафата з Клівленду.
1980 рік
Степан Маланчук так згадував виступ українських спортсменів у Балтійських іграх цього року: “Жменька українських легкоатлетів не лише викликала своїми результатами визнання і подив учасників та організаторів змагань, але й виявилася найбільш yспішною (відсотково до числа учасників) національною групою Балтійських Ігор”.
Балтійські ігри 1980 року відбулись 6 та 7 вересня в естонській оселі “Удора” біля Торонто (Канада). Загалом високий рівень організації змагань не дозволяв встановлювати рекорди. Бо покриття доріжки для бігу було занадто м’яким. Тому легкоатлети не мали змоги продемонструвати свої найкращі результати. Але це були направду дрібниці. Адже спорт вкотре об’єднав українців, литовців, латвійців, естонців. Разом з тим слід зазначити, що не тільки українці цього річ брали участь у змаганнях у статусі “запрошених гостей”. Також учасниками були польські (їх було 19 атлетів і здобули вони лише одне перше місце) та фінські легкоатлети.
Українські легкоатлети всіх вразили своїми блискучими результатами: Андрій Базюк (Торонто, Канада) здобув перші місця у бігу на 100 та 200 м й посів друге місце у бігу на 400 м; Лучка (Торонто, Канада) – друге місце в естафеті 4Х100 м; Михайло Сливка (Клівленд, США) виборов другі місці у бігу на 100 та 200 м й здобув перемогу у бігу на 400 м; Роман Бибик (Клівленд, США) осягнув другі місця у бігу на 800 та 1500 м й третє – у бігу на 5000 м.
Правдоподібно українці мали б перемагати й в естафеті 4Х400. Однак, їхній передчасний від’їзд додому перед закінченням змагань не дозволив їм здобути чергової перемоги.
“Імпреза була масовою – кожна конкуренція відбувалася у 8-ох вікових групах. Треба справді захоплюватися балтійцями, що беруть участь щорічно у такій великий імпрезі, чим дають своїй молоді поштовх до інтенсивного, постійного тренінгу”. Такими були спогади Степана Маланчука про балтійські ігри 1980 року.
У другій частині я розповім про унікальні олімпійські змагання, які об’єднали українців, литовців, латвійців та естонців у 1948 році в Німеччині, 1980 та 1984 роках у Канаді.
Початок. Закінчення у вересневому випуску.
