Операція “Захід” – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою на Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української Повстанської Армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Протягом доби до Казахстану та віддалених районів Сибіру було вивезено близько 78 тисяч українців.
21 жовтня виповнюється 72 роки з дня примусового виселення українців з рідних земель. Чимало подробиць історикам вдалося дізнатись завдяки розсекреченим архівам СБУ.
Хто постраждав?
Операція проводилася в Львівській, Станіславській (зараз це Івано-Франківська), Тернопільській та Рівненській областях. Чітко прописувалось, хто підлягає виселенню: повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їхні близькі родичі, які проживають спільно.
У Львові операція “Захід” почала реалізовуватися о 2-й годині ночі 21 жовтня. Були випадки, коли з появою оперативних груп деякі сім’ї намагалися сховатися у підвалах чи в сусідів. У період з 2 до 4 години ночі був перерваний сон жителів Рава-Руської, Жовкви, Буська, Городка, Яворова.
В інших районних центрах та селах Львівської області операція розпочалась на світанку.
О 6-й ранку 21 жовтня розпочалася “операція з виселення” і була завершена того ж дня, відзначив у доповідній записці “Про результати роботи УМДБ Волинської області з виселення сімей активних учасників ОУН” від 26 жовтня 1947 року начальник обласного управління МДБ полковник І. Матвієнко. Також він доповідає, що понад 150 осіб були відсутні на момент операції, але частина з них з’явилась до райвідділу самостійно з проханням відправити їх до відісланих сімей.
Навіщо?
Це – не перша депортація місцевого мирного населення із Західної України. Радянська влада визнала цей метод як дієвий у боротьбі з українським підпіллям.
– На Заході країни зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції націоналістів. Адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української Повстанської Армії були скеровані проти непопулярних заходів радянської влади, – пояснює кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан. – До того ж, тут ігнорували вибори до Верховної Ради СРСР – вони викликали народний протест. Тож українців примушували йти голосувати, щоб показати явку. А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу, – зазначає історик.
Хіба не можна було повстати проти депортації?
Для реалізації операції було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств.
“Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію поширенням листівок “Ховайтеся, вас будуть виселяти!”, – мовиться на сайті Українського інститут національної пам’яті.
В документах, які розсекретила СБУ, є доповідні записки, які свідчать про опір населення.
“При виїзді автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів, село Корпин Рівненського району, жителями цього села щільним кільцем була оточена машина з метою затримання її виходу з села. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку та отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів вимушена була відкрити попереджувальний вогонь. Аналогічні факти затримання автомашин із завантаженими на них сім’ями бандитів мали місце в селах Новий Двір та Абаров Рівненського району”, – звітують відповідальні за реалізацію операції “Захід” у Рівненській області уповноважений МДБ СРСР полковник М. Головков та начальник управління МДБ у Рівненській області В. Шевченко.
Історія порятунку від працівників МДБ 4-літньої дитини також описана в записці. Родина сховала дівчинку на другому поверсі будинку, а потім хтось із батьків скинув її з вікна на руки жителям села, які чатували під будинком. Оперативники дитину так і не знайшли, її сховали селяни.
“В деяких селах Рівненського, Олександрійського, Тучинського, Межиріцького та інших районів жінки супроводжували висланих плачем та криком. Були випадки, коли окремі з них демонстративно вимагали, щоб їх повантажили разом з висланими або розстріляли на місці”, – доповідають виконавці депортації.
Куди відвезли українців?
21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР:
– на комбінат “Кузбасвугілля” – 30251 осіб
– на комбінат “Челябінськвугілля” – 10495 осіб
– на комбінат “Молотоввугілля” – 4976 осіб
– на комбінат “Карагандавугілля” – 8191 осіб
– на комбінат “Східсибвугілля” – 5203 осіб
– на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб
– 5264 сім’ї (15202 особи) “активних українських націоналістів” під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві.
Частина депортованих жителів Західної України опинилася в Карлазі – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР, – як зазначає історик Бажан.
І що отримали?
“Складне становище, в якому опинилось націоналістичне підпілля на західно-українських землях в кінці 1940-х років, змусило президію Української головної визвольної ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації”, – пише Олег Бажан в своїй статті.
“Як і у випадку з кримськими татарами, в східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити недолік робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на своєрідний “плавильний казан”, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук”, – пояснює кандидат історичних наук.
У березні 1947 р. Каганович був знову призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в “українському буржуазному націоналізмі”, провів широку чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії.
В грудні 1947 р. відкликаний до Москви. За приблизними підрахунками істориків кількість депортованих із західних земель України протягом 1939-1941 рр. сягає 700 тисяч осіб. Протягом 1939-1941 рр. на Західній Україні було заарештовано близько 60 тисяч осіб, 50 тисяч з яких розстріляли. За перші два тижні від початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. в тюрмах Західної України більшовики розстріляли понад 24 тисячі українців.
Операція “Захід”
Операція “Захід” розпочалася 21 жовтня, о 6 ранку. Командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Протягом доби виселили 26 644 родини, загалом 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини.
Вже у четвертому повідомленні о 20-й годині вечора 21 жовтня 1947 р. кількісні показники операції значно збільшилися, хоча вантаження в ешелони відбувалося дуже повільно. Лише на 9 станціях з 87-ти воно було завершене. Жоден з ешелонів, підготовлених до відправки на північ СССР, не вирушив до місця призначення. Лише наступного дня, 22 жовтня 1947 р., почався рух депортованих по залізниці. О 6-й годині 38 хвилин ранку перший ешелон, в якому було 1 293 особи, рушив зі станції Ковель за адресою станція Усятин Томської області. Через 20 хвилин зі ст. Львів-Клепарів у тому ж напрямку вирушив другий потяг, в якому знаходилося 1878 осіб. А далі з інтервалом у 2-4 години такі ж ешелони один за одним відправлялися із залізничних станцій Чорторийська, Луцька і Ковеля.
…Серед десятків тисяч людей, яких у товарних вагонах, наче худобу, везли до Сибіру, забившись у куток, сиділа жінка (її ім’я залишилося невідомим). Уранці, розповідала вона, до неї вдерлися озброєні вояки МҐБ і вигнали з хати, навіть не дали змоги взяти із собою теплий одяг. Відпровадили разом з іншими односельцями до залізничної станції та загнали у вагон. Під час зупинки на станції Остріг їй вдалося вирватися з рук працівників МҐБ і втекти. Проте, її впіймали й, попри відчайдушний опір, повернули у вагон із виселенцями. Хто знає, скільки їх тоді згадувало про поширювані повстанцями листівки з попередженням: “Ховайтеся! Біда! Вас виселять!”…
Хід операції поступово входив у заплановане русло. Місцеві партійні бонзи прагнули продемонструвати перед вищим керівництвом свою сумлінність у виконанні завдання партії і перевиконували планові цифри з виселення родичів учасників самостійницького руху. Надзвичайно блискавично була проведена депортація у Рівненській області. У більшості сіл операція зайняла всього 3-4 години. За одну добу здійснили примусове виселення у Волинській та Львівській областях. Тернопільську та Дрогобицьку області також зарахували до “передових” у проведенні депортації.
По обіді 23 жовтня 1947 року було завантажено 24.799 сімей, 73.428 осіб були вивезені у 34 ешелонах з 44 запланованих. Після цього ще три дні меншими партіями на північ СССР вирушали ешелони з родичами українських повстанців і підпільників. Операція “Захід” завершилася 26 жовтня 1947 року. Загалом із західних областей України (за винятком Закарпатської) було виселено 26.332 сім’ї (77.291 осіб, з них 18.866 чоловіків, 35.441 жінку і 22.279 дітей). Зокрема, з Рівненської області депортували 3367 родин (11.347 осіб), з Волинської – 2711 родин (9050 осіб), із Львівської – 5223 родини (15.920 осіб), з Тернопільської – 5000 родин (13.508 осіб), зі Станіславської – 4512 родини (11.883 особи), з Чернівецької – 613 родин (1627 осіб), з Дрогобицької – 4504 родини (14.456 осіб). За соціальним складом серед депортованих сімей переважали середняцькі селянські родини, які становили економічну основу західноукраїнського села, що призвело до руйнації традиційної соціальної структури.
Більшість депортованих – 21.197 сімей (61.066 осіб) скеровано на роботи у вугільну промисловість східних районів СССР, решту – 5264 сім’ї (15.202 особи) відправили в Омську область, де надалі використовували їх на промислових підприємствах та у сільському господарстві. Сотні виселених літніх людей і дітей померли під час транспортування на північ СССР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, 515 з них схопили конвоїри.
Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час “Великого терору” 1937-1938 рр., а також у 1939-1941 рр. під час “совєтизації” Західної України. Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі совєтській владі.
Масові жовтневі депортації 1947 року із Західної України були найбільшими серед усіх інших, проведених сталінським режимом з метою “пацифікації” регіону у повоєнний період. Злочинна акція проти людяності зумовила суттєве зменшення сільського населення, порушила статеву та вікову структуру регіону Західної України. В атмосфері страху і терору селяни стали активніше записуватися у колгоспи, аби убезпечити себе від можливих репресій. Депортація пришвидшила колективізацію західноукраїнського села та знекровила соціальну базу українського націоналістичного підпілля.
З висланих із західних областей України восени 1947 року на працю у вугільну промисловість східних районів СРСР були направлені 21.380 сімей , або 61.814 особи, з них: на комбінат “Кузбассуґоль” – 10.273 сім’ї , або 30251 особу; на комбінат “Челябінскуґоль” – 3728 сімей , або 10.495 осіб; на комбінат “Молотовуґоль” – 1743 сім’ї , або 4976 осіб; на комбінат “Карагандауґоль” – 3143 сім’ї, або 8191 особу; на комбінат “Востсібуґоль” – 1834 сім’ї , або 5203 особи; на підприємства вугільної промисловості Красноярського краю – 659 сімей, або 1698 осіб; 5264 сім’ї, або 14.378 осіб, були направлені в Омську область, де були працевлаштовані в сільському господарстві і на промислових підприємствах .
На підставі Постанови Ради Міністрів СССР № 34-14с від 8 січня 1945 р. в місцях поселення були організовані спецкомендатури, на які покладалися такі обов’язки: облік спецпереселенців і нагляд за ними з метою запобігання втеч з місць поселення і виявлення серед них антирадянських та кримінально-злочинних елементів; організація і розшук втікачів спецпереселенців; попередження і припинення заворушень у місцях поселення; здійснення контролю за господарським і працевлаштуванням спецпереселенців; прийом від спецпереселенців скарг, заяв та забезпечення за ними необхідних заходів; видача дозволів на право тимчасового виїзду за межі району розселення.
З метою попередження і припинення втеч органи МВД вели агентурно-оперативне спостереження за спецпереселенцямі. Якщо вони виявляли осіб, які мали намір здійснити втечу, за ними організовувалося повсякденне агентурне спостереження і забезпечувався гласний нагляд, їх зобов’язували періодично з’являтися до спецкомендатур для реєстрації.
Однією з причин втеч були неймовірно важкі житлово-побутові умови, а також відсутність у деяких сім’ях працездатних членів, котрі могли бути влаштовані на роботу. Серед спецпереселенців із Західної України було виявлено 3536 сімей, або 7186 осіб, серед яких не було працездатних членів, котрі могли би працювати на підприємствах вугільної промисловости. Розпорядженням Ради Міністрів СССР № 18249-рс від 10 грудня 1947 дозволено передати зазначених спецпереселенців в сільськогосподарські райони Казахської ССР, Кемеровської, Челябінської, Молотовської та Іркутської областей.
З висланих із західних областей України в листопаді-грудні 1947 р., станом на 1 лютого з місць поселення втекли 875 осіб, з них було затримано 515, перебували в розшуку – 360 осіб.
Загалом протягом 1944-1953 років із Західної України радянською владою виселено 203 тисячі осіб. Кожен четвертий із депортованих загинув на чужині від голоду, холоду, епідемій та непосильної праці.
Операція “Захід” стала найбільшою депортацією, котра значно ослабила позиції українського руху.
