У червні 2014 року близько 800 скелетів новонароджених дітей були виявлені в бетонній “вигрібній ямі” на території римо-католицького монастиря поблизу міста Тюам (Tuam) в Ірландії. У 1925-1961 роках минулого століття цей монастир давав притулок молодим матерям, котрі завагітніли поза шлюбом.
“Хтось мені вказав на існування кладовища новонароджених, але те, що було виявлено, вразило нас”, – заявила історик Катрін Корлес (Catherine Corless), яка керувала пошуковими роботами. Згідно записів, знайдених в архіві старого монастиря, тут були виявлені останки 796 немовлят, яких, схоже, просто викидали в бетонну ємність.
У цих померлих немовлят не було трун і надгробних каменів. Вони виявилися нікому не потрібними у цій країні.
Після переїзду в США я оселилася в родині, у якій була прийомна дочка. Характерний розріз азіатських очей і високі вилиці не залишали сумнівів, що вона не рідна. Це була доросла, двадцятидворічна дівчина з хорошою освітою, яка знала, що її удочерили.
– Ти ніколи не пробувала розшукати свою справжню матір? – одного разу обережно запитала я її.
– Ні, навіщо ворушити минуле, – просто відповіла мені зграбна й приваблива дівчина. – Я люблю своїх батьків, вони піклуються про мене все життя. У мене все гаразд.
Не знаю, про що насправді мріяла ця молода дівчина корейського походження, але в Іллінойсі було багато інших усиновлених дітей, які прикладали неабиякі зусилля, щоб знайти своїх справжніх матерів.
1 червня 2014 року газета “Чикаго Трибюн” (Chicago Tribune) в своїй статті “The banished babies of Ireland” розповіла історію кількох ірландських прийомних дітей, усиновлених у далекі 60-ті роки сім’ями з Іллінойсу. Це був другий штат в США (після Нью-Йорку), де було передано на усиновлення найбільшу кількість ірландських дітей – близько 270.
Всього американські сім’ї “прийняли” більше двох тисяч ірландських дітей. Всі діти були народжені в католицьких монастирях матерями-одиночками, які, повертаючись після пологів до повсякденного життя – до батьків або рідних, – залишали в будинках свій обтяжливий “багаж”: дітей, народжених поза шлюбами.
Деякі з цих дорослих дітей намагалися розшукати своїх рідних і навіть подорожували в Ірландію, але архіви монастирів виявилися міцно замкненими від сторонніх – черниці вміли зберігати мовчання. Багато з них навмисно затягували час або давали неправдиву інформацію, відводячи американців подалі від їхньої мети. Тільки декілька прийомних дітей неймовірними зусиллями змогли розшукати своїх матерів, та й тільки тоді, коли вже було занадто пізно.
Завдяки номінованому на Оскар фільму “Philomena”, світ тепер знайомий з Філоменою Лі, яка в 1952 році була відправлена у виправно-трудовий монастир для незаміжніх вагітних дівчат, яким опікувалася римо-католицька церква і який фінансувався державою. Саме там у 18-річної матері обманним шляхом було відібрано її 3-річного сина і відправлено на усиновлення в американську родину.
За дивним збігом обставин, невдовзі після вищезгаданої статті в “Чикаго Трибюн”, у світі вибухнув справжній скандал, пов’язаний з “байстрюками”. На території жіночого монастиря в Західній Ірландії, де руїни старовинних замків ідеально вписуються в прекрасні зелені пейзажі, в бетонній ємності були знайдені останки майже восьмисот немовлят. Виявилося, що померлі немовлята викидалися у вигрібну яму черницями монастиря “Доброї Допомоги”.
Що стало причиною загибелі такої великої кількості новонароджених? Виснаження, пневмонія, туберкульоз чи недогляд? Ірландське суспільство та й увесь світ захотіли дізнатися правду.
Між 1925-м і 1961-м роком тисячі незаміжніх жінок та їх новонароджених дітей знайшли притулок в ірландському монастирі “Доброї Допомоги” (Bon Secours). Жінки, після сплати боргової кабали за дах і допомогу під час пологів, назавжди покидали монастир, щоб більше не згадувати ні про нього, ні про свою дитину. Вони починали нове життя.
Сотні залишених дітей виявилися не такими везучими. Будинок (The Home) – місце притулку – став для них братською могилою.
Католицька церква в ті часи розглядала “покриток” – дівчат, які завагітніли поза шлюбом, – як найбільших грішниць на землі. Коли дочка в сім’ї виявлялася вагітною, вона повністю піддавалася остракізму. Це був найбільший жах і сором для родини.
Тому ці молоді жінки знаходили притулок в монастирях, подалі від злих сусідських язиків та громади, де вони практично опинялися в рабстві. Дівчатам давали нові імена, уніформу, і вони повинні були “відпрацьовувати допомогу” безкоштовно, іноді протягом декількох років.
Як би не погано звучало це для матерів, майбутнє їхніх дітей було набагато гіршим. Серед перерахованих причин смерті були: недоїдання, шлункові розлади, туберкульоз, судоми, кір і пневмонія. Смертність серед дітей, народжених поза шлюбом, досягла приголомшливої позначки в 25 відсотків (що прирівнюється до дитячої смертності в похмурі 1600-і роки).
Багато сусідів ще пам’ятають цих дітей з Будинку. Якщо вони доживали до шкільного віку, в школі їх садили окремо від інших дітей. А жорстокі однокласники користувалися будь-якою нагодою познущатися над “Дітьми Дому” (Home Babies).
Згадує вже доросла жінка:
– Одного разу я з’їла цукерку, а в папірець загорнула камінь і дала його маленькій дівчинці. Ми всі сміялися над нею. Мені дуже соромно згадувати тепер про це …
– Коли ми вели себе погано і шуміли, монашки погрожували посадити нас на одну лаву з “Дітьми Дому”. Вони були серед нас, як прокажені, – продовжила свої спогади жінка.
Ці жахливі викриття нагадують іншу скандальну справу, що також стосується незаміжніх жінок. У 1922-1996 роках понад 10 тисяч дівчат, які завагітніли поза шлюбом, так званих сестер Магдален, працювали безкоштовно в комерційних пральнях ірландських католицьких священиків в умовах, близьких до тюремного ув’язнення. Свої “гріхи” вони повинні були спокутувати важкою працею, де під невсипущим контролем черниць їх змушували майже цілодобово працювати.
Але куди поділися їхні позашлюбні діти?
Схоже, що просто викидалися у вигрібні (помийні) ями. Як непотріб.
