Нас запевняли – за два дні Росія переможе. Нам говорили – за два тижні Україна складе зброю. Шостий місяць боротьби, страждань, люті, віри та надії. Але не розпачу й зневіри. Ця війна випробовує нас усіх, дає нам шанс на перемогу над собою і прояв мужності й відданості Україні. Нам вдалося поговорити з двома бійцями українсько-російської війни.
Українська армія – це все, що її цікавить
Журналістка українського телевізійного каналу свідомо й осмислено пішла до українського війська. Вона стала бійцем ЗСУ. Ірина Шевченко, військовослужбовиця, співробітниця служби зв‘язків з громадськістю 22 лютого 2021 року повідомила ЗМІ, що пішла з 5 каналу. Шевченко подякувала колегам за роботу. “До зустрічі! Панове, дивіться П’ятірочку, це одне з небагатьох джерел об’єктивної інформації у нашому буремному світі”, – написала вона. Врешті остаточна мета Ірини Шевченко – зняти свій сюжет про перемогу в українсько-російській війні. Цілковиту перемогу.
– Ірино, для тебе війна розпочалася наприкінці лютого 2014 року…
– Ми з колегою з “Укрправди” Оксаною Денисовою дивилися трансляцію завершення олімпіади в Сочі і розуміли, що в путіна тепер розв’язані руки, і він полізе в Україну. Ми думали, що він одразу вдарить по Києву, і готувалися захищатися. Ми з жахом усвідомлювали, що в нас практично немає армії. З перших днів агресії я, мої друзі, колеги майже всі свої гроші витрачали на потреби добровольчих та регулярних підрозділів. Ми постійно вимагали від політиків оперативної реакції на все, що відбувається на фронті. Приблизно до кінця 2016 року я зосереджувалась на темі реформ в армії та забезпеченні ЗСУ. Щоразу, коли була така можливість, виїжджала на передову. Відчувала потребу бути там, бо саме там відбувалася найголовніша подія. Згодом зрозуміла, що російсько-українська війна і українська армія – це все, що мене цікавить. Не змогла більше писати на будь-які теми, навіть побутові розмови переходили у розмови про війну.
– Контрактна армія тоді вже активно розвивалася, реформи завдяки волонтерському десанту і команді генерала Дмитра Марченка тривали повним ходом. Ти супроджувала цей процес інформаційно?
– Мені хотілося бути зі своєю армією весь час. Але була певна, що жінка віком під п’ятдесят, без досвіду служби навряд чи потрібна в новій контрактній армії. Під час відряджень на фронт бачила, як набирає обертів інформаційна складова в російсько-українській війні, наскільки важлива робота прес-офіцерів. Один з них, Олександр Савченко з 24-ї бригади якось за кавою на “передку” сказав, що шукає собі помічника, бажано хлопця. Я занотувала, що в моєму фаху є потреба. Думала, що в моєму віці військову кар’єру починати запізно. Але здоров’я і загальна фізична підготовка давали змогу працювати за фахом і не бути вантажем для підрозділу. У тій же ж бригаді познайомилася з військовою, трохи старшою за мене, яка нещодавно уклала контракт і повноцінно працювала за своїм фахом.
– І це теж спонукало тебе змінити своє життя?
– 2021-й я зустріла на позиціях під Горлівкою. Мій колега Олексій Годзенко, який перервав кар’єру тележурналіста задля служби в армії, познайомив мене зі своїм товаришем, командиром батальйону. Комбат саме шукав собі фахівця з інформаційних питань та зв’язків з громадськістю. Коли я це почула, зрозуміла, що це мій шанс. У розмову втручатися не стала, мені потрібен був час, щоб зрозуміти, чи готова настільки радикально змінити своє життя. Кількох місяців вистачило, і вже у березні я підписала контракт.
– Як вплинуло таке рішення на особисте життя?
– На приватне життя мій вибір не вплинув. Діти вже дорослі, а з чоловіком ми були на одній хвилі. Він мене розумів і в усьому підтримував. Він і сам хотів піти у військо, але мав деякі проблеми зі здоров’ям і помер шість років тому.
– Як змінилися твої звички і уподобання протягом війни?
– Майже не змінилися. Як і раніше, слухаю класичну музику, українську музику – класичну та сучасну, люблю старий британський рок.
– Якою є роль жінки у цій війні?
– Жодної особливої ролі жінки на війні немає. Жінкам взагалі не місце на війні. Якщо ти на війні, то не жінка, ти – військовослужбовець. Жінки військовослужбовиці на рівних з чоловіками фахово роблять свою роботу. І це не лише медики, кухарі, військові журналісти. Дуже багато жінок працюють за військовими спеціальностями – стрільці, навідники, командири бойових машин, оператори артустановок.
– У чому ж полягає робота військового журналіста?
– Певна річ, військовий журналіст має змогу першим фіксувати події на передовій. Адже супроводжує цивільних колег, добирає локацію для знімань, може порадити героїв для сюжету. Робота військового журналіста і цивільного журналіста дуже схожі. Таке ж фізичне навантаження, ненормований робочий день, ризик. Все це було і в моєму цивільному житті. Так, на війні ризику і загроз більше, але у нашому батальйоні дуже добре навчають особовий склад. Перш, ніж зайти на позиції, ми тренувалися на полігонах. Дуже багато уваги приділяється тактичній медицині. Тож більший ризик компенсується ретельною підготовкою. Будьте впевнені, ЗСУ не пропустять російських окупантів вглиб країни, принаймні цілими. Але боротьба триває не лише на військовому фронті.
– З огляду на несприйняття будь-якого тиску на медіа, у чому місія медіа в цій війні, адже ми знаємо, що роль медіа в сучасних війнах величезна.
– Інформаційна складова не менш важлива, ніж арта, авіація, флот, механізовані підрозділи. Росія веде дуже потужний інформаційний наступ всі вісім років, і ми зараз даємо гідну відсіч ворогові.
– Сподіваюсь, що ця війна занулить всі антидемократичні моменти життя країни, адже ми мусимо побудувати нову вільну державу. І в такій новій державі незалежні ЗМІ – це невіддільна її складова.
– Без них ми програємо війну з росією, навіть коли фізично здолаємо їхню армію. Тому для мене стала шоком інформація про відімкнення з етеру 5-го, Прямого і Еспресо. Так не має бути в цивілізованій країні, яку ми захищаємо на фронті.
– Твої побажання читачам журналу “Ukrainian People” з Чикаго:
– Щиро дякую за підтримку України й бажаю єдиної спільної Перемоги. Знайте, любі, військові пишаються нашими цивільними, українцями по всьому світу. Українська нація вкотре показала свою силу і єдність. Контрактники готувалися і навчалися. А цивільні без підготовки опинилися в епіцентрі бойових дій, коли уся країна стала лінією фронту чи ближнім тилом. Українська діаспора також об’єдналася на всіх можливих фронтах. Ми тримаємося і триматимемося до перемоги лише тому, що перший зухвалий напад росіян витримали ви. Якщо у вас є можливість працювати, відпочивати, займатися своєю родиною, ростити своїх дітей, використовуйте цю можливість сповна. Не ставте життя на паузу. Це теж складова нашої перемоги, коли попри усі зусилля російських окупантів життя триває, любов і радість не залишає нашої землі. Це надихатиме нас, надаватиме нам сил і означатиме, що ми добре робимо свою роботу.
Він не має часу на відчай
Шайтану 51 рік, вісім з них він на російсько-українській війні. У 2014 році захищав Україну у лавах 72-ї бригади імені Чорних запорожців.
На той час у Шайтана було п’ятеро дітей. Один – від першої дружини, та четверо – від другої. Наймолодшому на той час було лише два місяці, тож в армію Шайтана брати відмовлялися. Та він твердо вирішив захищати Батьківщину і майбутнє своїх дітей. Аби він міг піти на фронт, домовилися з коханою дружиною і формально розлучилися. Відтоді колишній дальнобійник продовжує воювати. Робить невеличкі перерви по кілька місяців на відновлення і відпочинок, та знову повертається на передову. Під час служби отримав орден “За мужність”, та й на відпочинку часу не гаяв. Дітей у нього вже восьмеро. Трійко старших також захищають Україну від російської навали. Це стало для нього додатковим стимулом, щоб після 24 лютого вкотре податися до військкомату. Головним мотивом свого рішення називає захист Батьківщини, і каже про це без пафосу й зайвих емоцій.
– Мої старші сини пішли воювати. А я не гірший, навпаки, вже був на передовій, досвідчений, обстріляний.
– Якою, на вашу думку, сьогодні є наша армія?
– Наша армія стала професійнішою. Маємо більше можливостей для підготовки військових. Хоча ми й у 2014 незле відбивалися.
– Що нам потрібно для перемоги над Московією?
– Озброєння доброго якнайбільше. А люди мотивовані і підготовлені у нас є.
– Ця неймовірна здатність українців воювати вразила світ. Звідки вона?
– Маємо добру історичну спадщину. Ще з часів козацтва українці відомі були у світі як добрі воїни. І наш патріотизм відіграв свою роль. Люди воювали і воюють не за зарплату, а за нашу Батьківщину, за своє життя.
– Чи огортає часом відчай?
– Відчаю не буває, навіть у найважчі хвилини. Просто намагаюся діяти автоматично, виконувати накази. У найважчі хвилини ніколи впадати у відчай, так само і боятися ніколи. Треба діяти і повертати ситуацію на нашу користь.
– Що робитимете після перемоги?
– Повернуся додому, до своєї родини, до своїх бджілок. Я тримаю пасіку. А там подивимось, може, буде ще одна дитина.
– Як дружина, діти зреагували на ваше рішення?
– Дружина мене повністю підтримала, як у 2014, так і зараз. Сказала що чекатиме. Вона хвилюється, боїться, але відпускає. Розуміє, що свою країну потрібно захищати. У нас вся родина патріотична. Менші діти ще не розуміють, що таке війна. Але теж чекають і підтримують батька.
– Де навчався військовому ремеслу?
– Як строковик служив у радянській армії. А військовій справі навчався вже на російсько-українській війні. Як вперше мобілізували, показали як працювати з гранатометом, усе пояснили, дали постріляти, а далі вже вдосконалювався на полі бою. Також на спеціальних курсах навчився працювати з кулеметом ДШК.
– Чи змінився сам за цей час?
– Так, змінився. Спокійнішим став, розважливішим, чуйнішим. На собаку гримнути не можу. Ані свині, ані курки зарізати вже не можу. Ворога вбити – нема проблем, а щоб вдома свиню зарізати, доводиться сусіда просити.
– Що б ви побажали українцям, які проживають і в Україні, і за кордоном?
– Зичу всім, хто нас читатиме, і всім українцям у світі терпіння і ще раз терпіння, і підтримувати українську армію. Все буде Україна!
Ось такі вони справжні герої – скромні й сильні, без галасу, зойків і депресій. Вони просто відповідально виконують свою роботу, що не дає нам права й змоги пасувати й зневірюватися, бо тут, у тилу – місце їхньої сили боронити Україну. Отже, разом до Перемоги!
