20 ЛЮТОГО 2014-го: ЗАКРИВАВЛЕНИЙ ДЕНЬ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ (спогади очевидця)

Фото автора. Інші авторські фотосвітлини кривавих подій 20 лютого 2014 року – останнього дня Революції Гідності – сьогодні можна бачити в експозиції Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія терору” у Львові.

Вогнна лінія переднього кордону на Майдані

Початком завершального етапу Революції Гідності у Києві, без перебільшення, можна назвати 18 лютого 2014 року. У той день відбувалась мирна хода майданівців до будівлі Верховної Ради України, де депутати мали розглянути важливі зміни до Конституції. Однак, демонстранти були атаковані чисельними загонами силовиків і так званих “тітушок”, які застосували проти мітингарів вогнепальну зброю та шумові гранати. Вчергове пролилась людська кров.

Увечері, о 20.00, спецпідрозділи міліції “Беркут” розпочали штурм Майдану зі сторони Європейської площі та вулиці Інститутської. Приблизно опівночі силовики підпалили Будинок профспілок, де розташовувався штаб майданівців…

Того вечора, повернувшись з роботи додому, я побачив, що моя дружина Оксана, сидячи на дивані та вкутавшись пледом, з острахом в очах пильно вдивляється в екран телевізора.

– Майдан “зачищають”, – тривожним голосом мовила дружина, не відриваючи очей від екрану.

Побачене в телевізорі зворушило до глибини душі. Стало зрозуміло, що ситуація на Майдані вкрай критична і потрібно терміново їхати до Києва. Від моїх рідних Бродів до столиці 420 км. Постало питання: чим добратися? Чи є ще у Бродах люди, які теж розуміють, що Майдан – у небезпеці?.. Телефоную до товаришів, з якими упродовж Революції Гідності неодноразово їздив до Києва. Одні повідомили, що вже на Майдані, інші – готові виїхати, але не мають чим. Телефоную у штаб координаційної ради “Бродівський Майдан”, що в той час діяв при Бродівській районній раді та відправляв людей до Києва на мирні протести. У штабі повідомили, що планують такий виїзд, просили приходити.

Тієї ночі перед будівлею районної ради у Бродах нас зібралося 18 чоловіків. Проводжати прийшли голова Бродівської райради Ольга Шайдулліна, її заступник Руслан Шишка і священик отець Петро Мазурок. Після короткої молитви, священичого благословення та побажань очільників Бродівського району майданівці двома бусами вирушили до Києва.

На під’їзді до міста Рівне нашого буса зупинили на блокпосту для перевірки на наявність зброї. Оскільки чогось подібного ми не мали, то й нас відпустили, побажавши перемоги. Перед Києвом, щоб уникнути зупинки міліцейськими дорожніми патрулями, наші водії вирішили з’їхати із головної автомагістралі й околицями довезли нас до центру Києва – якраз на Хрещатик.

Було 19 лютого. Того ранку на київському Майдані Незалежності скрізь горіли автошини, огортаючи чорним димом тріумфальну колону зі статуєю жінки-берегині – Оранти України, та пам’ятник-фонтан засновникам Києва. Ліворуч вигорав Будинок профспілок. По периметру Майдану протестувальники тримали оборону, обклавшись фанерними та металевими щитами, сміттєвими баками та контейнерами.

Після кривавого вівторка 18 лютого, середа проминула більш-менш спокійно – без напруги і бойових баталій. Майдан готувався до нічних протистоянь: загони самооборони проводили тренувальні заходи та отримували потрібні інструкції на випадок наступу силовиків, пересічні мітингарі зривали бруківку й готували всілякі засоби для оборони, інші наповнювали пляшки з легкозаймистою сумішшю – створювали так звані “коктейлі Молотова”. Не залишалась осторонь і медична служба Майдану – пункти надання першої допомоги пораненим було розгорнуто у декількох місцях.

Слід віддати належне небайдужим киянам, які масово відвідували поранених майданівців у клініках та лікарнях Києва – приносили продукти харчування, воду, медикаменти тощо. Багатьох із тих, хто постраждав у кривавий вівторок, каретами швидкої медичної допомоги було відправлено до шпиталів у рідні міста.

У ніч з 19-го на 20-те лютого на Майдані протестувальники чекали наступу силовиків, а відтак більше палили ґуму, створюючи димову завісу по периметру міліцейських “кордонів”. Нічне небо над Майданом практично було вкрите густою чорною кіптявою, яку силовики періодично пронизували водяними струменями за допомогою пожежних брандспойтів. Також було підсилено вартовими застави самооборони Майдану, додатково укріплено барикади, підтримувалась вогняна лінія. І хоча та ніч була надто неспокійною і напруженою, однак усе минулося без сутичок та побоїщ.

Над ранок, після нічного дозору, я пішов у готель “Україна”, щоб трішки перепочити. Мій вранішній міцний сон перервало пронизливе виття сирен на вулиці Інститутській. На годиннику була 09.20 ранку за київським часом. Виглянувши у вікно з готельного номера одинадцятого поверху, я побачив, що колони міліцейських автобусів та автозаків на вулиці Інститутській, яких незліченно наїхало ще звечора, розвернулися у протилежний від Майдану бік й почали відступати. Із будівлі Жовтневого палацу один за одним втікали військовослужбовці строкової служби внутрішніх військ. Стало зрозуміло, а невдовзі й видно, що майданівці пішли у наступ, прорвавши міліцейський блокпост під пішохідним мостом на початку Інститутської. В якийсь момент на самій вулиці та тротуарах з’явилися бійці так званої “чорної роти” міліцейського підрозділу “Беркут”, які з автоматичної зброї, відступаючи, розстрілювали протестувальників. Проте їхні кулі не зупинили майданівців: падали поранені та убиті, але інші невблаганно й безупинно проривалися вперед.

Тим часом у Жовтневому палаці та у вестибюлі готелю “Україна” представниками товариства Червоного хреста було розгорнуто пункти з надання медичної допомоги пораненим. Туди почали масово приносити майданівців, що стікали кров’ю. Медики неустанно, з усіх сил боролися за кожне людське життя. Та, на жаль, не кожного пораненого їм вдалося врятувати. На очах багатьох людей безстрашні майданівці почали поповнювати ряди вже славнозвісної Небесної сотні.

А на вулиці Інститутській, незважаючи на жертви та прикриваючись бляшаними і фанерними щитами, загони самооборони Майдану просунулися далеко вперед, відтіснили силовиків у бік урядового кварталу та закріпилися на позиції блокпоста поруч із павільйоном метро “Хрещатик”.

Багато їх, молодих і літніх людей, того кривавого четверга, 20 лютого 2014, було поранено та полягло від куль прислужників злодійської корумпованої влади. Надто високою була та ціна, яку платили майданівці заради гідного життя у своїй країні.

До 13-ої години дня протистояння завершилося, припинилася стрілянина на вулиці Інститутській, і депутати Верховної Ради зібралися в будівлі українського парламенту на своє чергове засідання. А на Майдані Незалежності небайдужі люди, озброївшись совковими лопатами, віниками та мішками, взялися за прибирання території від згарищ.

Увечері, під сумну мелодію журливої пісні “Плине кача”, велелюдний Майдан ніс хоронити своїх полеглих лицарів – Героїв небесної сотні.

Очільники Бродівського району тв священик проводжають брідщан на Майдан у ніч на 19 лютого 2014
Майданівці-брідщани перед виїздом на Майдан у ніч на 19 лютого 2014
Стела Майдану в диму
Горить Будинок профспілок
Самооборона Майдану облаштовує передову лінію оборони 19 лютого 2014
Вишкіл загонів самооборони Майдану
Мітингарі роблять запаси бруківки для самооборони у випадку наступу силовиків
Медики Майдану
Вартовий на передньому краї Майдану.

 

Фото 11 Памятник-фонтан засновникам Києва на Майдані у ніч на 20 лютого 2014
Колона жінки-берегині в нічному димі
Автозаки та міліцейські автобуси на вул_Інститутській у які мали пакувати майданівців після зачищення Майдану
Бійці так званої ЧОРНОЇ РОТИ Беркуту які в основному розстрілювали мирних протестувальників на вул Інститутській 20 лютого
Ранених майданівців приносять до готелю УКРАЇНА 1
Ранених майданівців приносять до готелю УКРАЇНА
Ранених майданівців приносять до готелю УКРАЇНА
Ранених майданівців приносять до готелю УКРАЇНА
Ранених майданівців приносять до готелю УКРАЇНА
Медики поспішають на допомогу
Тільки перемора – з таким гаслом майданівці ішли в атаку на силовиків
Прибирання території Майдану від згарищ
Михайло ШИШКА, журналіст, учасник Революції Гідності, Україна.

February 2021