“…всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх
знищать, але їх турбувало таке: чи світ буде знати про це, чи світ щось
скаже?.. І друга проблема – ще інтимнішого характеру: чи буде кому
молитися за всіх тих, що загинуть?” (о. Олександр Биковець)
Три Голодомори, що їх зазнала Україна за часів комуністичного режиму, – це найжорстокіші заплановані злочини в історії людства. Ніякі війни не зрівняються з масштабністю знищення українського народу, який жив на землі своїх предків – щедрій, родючій та надзвичайно мальовничій.
У неділю, 9 жовтня 2016 року, Фундація Українського Геноциду-США запросила українську громаду Іллінойсу на спільну панахиду в пам’ять 10 мільйонів жертв Голодомору 1932-33 років. Панахида пройшла в українській греко-католицькій церкві св. Володимира і Ольги, в ній взяли участь священики Чиказької єпархії УГКЦ, представники політичних, духовних, молодіжних та громадських організацій української діаспори.
Після Панахиди відбулася поминальна хода пам’яті жертв Голодомору, очолювана українсько-американськими ветеранами та духовенством, після якої учасників запросили на традиційний “Голодний Обід”. Перед присутніми виступив голова Фундації Українського Геноциду-США Микола Кочерга. Він наголосив, що трагедія Голодомору стала наймасштабнішим актом знищення людства у мирний час. Український геноцид мав політичні передумови та був ретельно спланований. Близько десяти мільйонів українців було закатовано голодом, розстрілами та депортаціями. Таким чином Сталін намагався упокорити українську опозицію.
Україна втратила третину населення у найпродуктивніших хліборобських районах. Одночасно комуністичний режим Радянського Союзу ретельно приховував Голодомор від усього світу. Навіть люди, яким вдалося вижити і потрапити пізніше в еміграцію, боялися свідчити про ці страшні події ще протягом десятиріч, остерігаючись переслідувань з боку “совітів”.
Також, Микола Кочерга розповів про роботу Фундації Українського Геноциду-США. Зокрема, він зазначив, що Фундація доклала зусиль, щоб затвердити обов’язкове викладання програми «Голодомор як геноцид» у школах штату Іллінойс.
Нагадаємо, що правду про Голодомор світ і Україна дізналися завдяки, в основному, зусиллям діаспори США та Канади. Свідки Великого Голоду, які після Другої світової війни потрапили до Північної Америки, доклали титанічних зусиль для визнання світом трагедії українського народу. Вони збирали документальні факти, записували свідчення очевидців, видавали літературу та били на сполох “в усі дзвони”: від місцевих владних структур до сенаторів, конгресменів та президентів обох країн.
1 листопада 2007 року 34 сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про “Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні”. Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932-1933 років, через який загинули мільйони безвинних українців, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.
У листопаді 2015 року документи, що свідчать про боротьбу української діаспори в США за визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом, передали до державного архіву України. Ці матеріали раніше перебували в бібліотеці при Фундації Олега Ольжича, передавати їх у державний архів раніше побоювалися через проросійську політику тодішнього президента Віктора Януковича.
У кожного народу є свої криваві рани, які, проте, стираються, забуваються з часом. Те, що довелось пережити українському народу – жахливу смерть від голоду 10 мільйонів невинних душ – ніхто і ніщо не зітре з нашої пам’яті. Сьогодні Голодомор – не є трагедією виключно української нації, це трагічна сторінка в історії усього людства.
За мертвих, живих, і ненароджених молилися ми сьогодні.
Не забудемо. Пам’ятатимемо довіку.
Вічная їм пам’ять.
“Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації”. (Рафаїл Лемкін, людина, що винайшла термін “геноцид” )
