Кожен четвертий четвер листопада в США відзначають День подяки (Thanksgiving Day) – найважливіший для американців день після Різдва та Великодня. Це свято з’явилося завдяки першим англійським переселенцям – протестантам, що не визнавали Англіканську церкву, спробували прижитися в Голландії, але в кінці-кінців вирішили переселитися до Нового Світу. 21 листопада 1620 року 102 людини й дві собаки, а також 25 членів екіпажу на галеоні “Мейфлауер” причалили до берегів Америки. На жаль їхнім попередникам-колонізаторам не пощастило – у 1607 році, в перший же рік поселення, від холодів та браку їжі загинули 440 з 500 поселенців Джеймстауну.
Зими тоді були сурові, полювати і вирощувати овочі бідолахи не вміли, то за перший рік теж мало не віддали Богу душі. Так як гуцулів, лемків та бойків ще в Америці не було, то над колонізаторами змилосердились місцеві індіанці і навчили тримати сапу в руках. На наступний рік пілігрими зібрали добрий урожай.
У зв’язку з цим у тодішнього (і першого) губернатора колоністів Вільяма Бредфорда народилася ідея віддати хвалу Богові за чудесний порятунок: для цього в листопаді 1621 року новоспечені американці влаштували бенкет, на який запросили в тому числі і близько 100 індіанців племені, яке врятувало їх від голоду. Це і був перший в історії День подяки.
Однак, 150 з гаком років свято було неофіційним: його відзначали від випадку до випадку. Національним же День подяки став у 1789 році. Справа в тому, що саме в XVIII столітті з’явилася така держава, як США, а, як відомо, будь-молода держава потребує своїх власних звичаїв і традицій. Тому першим національним святом було вирішено зробити День подяки і відзначати його щорічно 26 листопада: відповідний указ підписав перший американський президент Джордж Вашингтон.
В1941 році Конгрес США прийняв документ, який закріпив за торжеством четвертий листопадовий четвер.
Традиції
Святковий обід – це чи не найголовніший атрибут свята. Він збирає навколо себе цілі сім’ї та вважається символом добробуту й процвітання кожної родини.
Головною стравою є, звичайно, індичка. Традиційно її потрібного готувати власноруч, усією родиною. Цікаво, що ця “пташка” є основою святкового столу не просто так. За легендою, це була єдина дичина, яку могли вполювати перші поселенці. Спеціально до Дня Подяки по усій країні вирощують близько 50 тисяч індичок, щоб кожна родина мала можливість прикрасити цією стравою свій стіл. Зазвичай, її фарширують яблуками чи гарбузом, запікають в духовці та подають з овочевим гарніром – зеленим горошком, кукурудзою, картоплею. Вважають, що всі ці овочі були на святковому столі першого Дня Подяки. До того ж, готують спеціальну підливу до індички.
Окрім індички на столі обов’язково має бути солодка картопля, журавлиновий або журавлиново-апельсиновий соус та гарбузовий пиріг.
До речі, перед тим як приступити до трапези всі члени сім’ї, як правило, дякують Богові і один одного за все хороше, що сталося з ними за останній рік.
Ще однією традицією Дня подяки є “помилування” індички. Ця церемонія проводиться на галявині біля Білого дому напередодні торжества. На ній, крім президента Сполучених Штатів, присутні дві індички: головна винуватиця торжества – “національна індичка” і її дублер – “віце-індичка” (на випадок, якщо з першим птахом щось трапиться). Під час церемонії американський лідер за традицією зачитує указ про помилування головної індички країни (її заступника, як правило, теж залишають в живих), а потім щасливицю відправляють в зоопарк, де та й живе до тих пір, поки не помре природною смертю.
До речі, “національну індичку” і “віце-індичку” вибирають звичайні американці. Для цього Білий дім щороку проводить спеціальне голосування, в ході якого бажаючим пропонується вибрати кращу птицю з 30 пернатих кандидатів.
Крім цього напередодні Дня подяки прийнято робити добрі справи. Зокрема, дуже популярна серед благодійників роздача безкоштовних обідів та одягу для бідних: таким чином нужденним прагнуть подарувати відчуття свята.
Також традиційними в цей святковий листопадовий день є костюмовані паради, які в зв’язку пандемією в цьому році відмінили в усіх великих містах США.
Ольга Руда
