2 жовтня 2019 р. виповнилось 113 років від дня народження Івана Багряного – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадсько-політичного діяча.
Славетний син України, який все своє життя віддав боротьбі за її незалежність, довгий час був замовчуваний на Батьківщині, бо був ворогом комуністичної ідеології і сталінського режиму. Його твори були опубліковані на Заході ще в 40- 50-і роки, але дійти через “залізну завісу” в Україну раніше не могли.
Лише з часу проголошення Україною державної незалежності Іван Багряний став відомий широкому загалу українських читачів. У його творчому доробку, зокрема, романи “Марево”, “Тигролови” (1944), “Люба” (1944, знищений власноруч), “Сад Гетсиманський” (1950), “Маруся Богуславка” – перша книга роману “Буйний вітер” (1957), “Людина біжить над прірвою” (1965, посмертно), роман у віршах “Скелька” (1930), поеми “Монголія” (1927), “Собачий бенкет” (1927), “Вандея” (1928), “Ave Maria” (1929), “Батіг” (1928-1930), “Ґутенберґ” (1928-1930, зникла), “Комета” (1928-1930). “Гуляй-Поле” (1944), “Антон Біда – герой труда: повість про ДІ-ПІ” (1947), “Цукроварня”, “Меченосці”, п’єси “Бузок”, “Генерал” (1944), “Морітурі” (1947), “Розгром” (1948), Поетичні збірки “В поті чола” (1929, заборонена), “До меж заказаних” (1929), “Золотий бумеранґ” (1946), статті, памфлети, твори для дітей, тексти до відомих пісень “Марш українських січових стрільців”, “Вставай, народе!” та ін.
Всі твори Івана Багряного це – енциклопедія більшовицьких злочинів і терору над українським народом і в той же час – приклад безмежної любові до рідної землі, її мови та історії. Він мріяв, що настане «Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт…»
Народився Іван Багряний (Лозов’яга, русифіковане Лозов’ягін) 19 вересня (за новим стилем 2 жовтня) 1906 в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) в сім’ї муляра. Навчався Іван спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, потім переходить до Краснопільської художньо-керамічної школи (1922). З 1926 навчався в Київському художньому інституті, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання. З 1922 працює на різних посадах, які дали йому досвід і розуміння суті навколишнього життя. Починаючи з 1925 р. в багатьох журналах друкуються його вірші й оповідання.
Його перша поетична збірка “До меж заказаних” була нещадно зіпсована цензурою. На знак протесту Іван Багряний написав поему “Ave Maria” і видав її за власний кошт. У передмові йшлося “Ходи тільки по лінії найбільшого опору – і ти пізнаєш світ!” На третій день після виходу книгу конфіскували.
У 1930 р. видав свій знаменитий твір “Скелька”.
16 квітня 1932 р. Івана Багряного було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації. Півроку перебував у в’язниці ГПУ, в камері самотнього ув’язнення. З 1933 р. – у засланні на Далекому Сході. 1936 р. Тікає звідти і живе нелегально. У 1938 р. Іван Багряний був заарештований вдруге і просидів два роки і чотири місяці в камері смертників у Харківській в’язниці НКВД на Холодній Горі. Враження від цього періоду знайшли пізніше відображення в повісті “Сад Гетсиманський”.
У 1940 р. його відпустили на волю з підірваним здоров’ям. Жив в Охтирці без права виїзду. Під час німецької окупації працював у газеті “Голос Охтирщини”, художником-декоратором у харківському театрі, друкувався в газеті “Нова Україна”. 1943 переїздить до Львова, де бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині Іван Багряний за два тижні написав роман “Тигролови”. Українське підпілля допомогло йому надрукувати роман (близько 400 машинописних сторінок). Цей роман отримав першу нагороду на літературному конкурсі, організованому українським видавництвом.
У 1944 р. Багряний емігрував до Словаччини, потім до Австрії, звідки перебрався до Баварії (м. Новий Ульм), де знаходився ДІ-ПІ – великий табір українців, які не бажали повертатися в Україну. В Новому Ульмі Іван Багряний заснував газету “Українські вісті”, разом з однодумцями створив Українську Революційно-Демократичну Партію і очолив її. Він також був членом Мистецького Українського Руху (МУРу), який було засновано в 1945 р. у Фюрті (Німеччина). В цей час пише сотні публіцистичних статей та літературних творів різного жанру. Іван Багряний пробував себе як художник, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Докії Гуменної, Григорія Китастого, ілюстрував і оформлював книги деяких своїх друзів-письменників.
Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 р. Поховано митця в Новому Ульмі на кладовищі Neu-Ulm Friedhof. На його могилі у 1965 р. встановлено пам’ятник (скульптор Лев Молодожанін).
Коли Україна здобула незалежність, Івана Багряного було посмертно реабілітовано (1991). 1992 р. йому посмертно присуджено Державну премію України ім.Тараса Шевченка за твори “Сад Гетсиманський” і “Тигролови”. Сьогодні ці твори є програмними: їх вивчають у школах і вищих навчальних закладах. 25 вересня 2007 року введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України.
“Ходи тільки по лінії найбільшого опору – і ти пізнаєш світ! ”
(Іван Багряний)
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1531
