Українських митців, які загинули від рук рашистів, вже охрестили новим “розстріляним відродженням”, за аналогією із цілою плеядою талановитих українців 20-30 років ХХ сторіччя, що їх знищили сталінські репресії. Вони могли б створити ще безліч романів та повістей, пронизливих та щемких віршів, дитячих казок та оповідок. Але, як і сто років тому, російські окупанти вбивають цвіт нашої нації. Утім, їхній творчий доробок росіянам не знищити, а кожен твір загиблого письменника та поета стає документальним свідченням про війну.
Максим Кривцов
З останніх трагічних новин – 7 січня 2024 року на фронті загинув український поет Максим Кривцов. Йому було 33 роки. Соцмережі заполонили спогади про його творчість від сотень друзів та знайомих. Багато кому його смерть навіть нагадала про українських культурних діячів, які загинули від репресій у СРСР – так зване “розстріляне відродження”.
Максим Кривцов народився у Рівному у 1990 році, закінчив Київський національний університет технологій і дизайну. Брав участь у Революції гідності, 2014 року добровольцем пішов служити в АТО в лавах Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
Потім у 2016-2019 роках він служив у Нацгвардії. Взяв собі позивний “Далі”.
“Тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки”, – пояснив він в інтерв’ю спецпроєкту “Слова і кулі” (видання Читомо та український ПЕН).
Деякий час працював у Центрі реабілітації та адаптації ветеранів АТО та ООС Veteran Hub. У 2022 році знову пішов на війну добровольцем.
“Моя посада – кулеметник. Якщо на позиції кулемет – значить, кулеметник, якщо гранатомет – значить, гранатометник!” – розповідав він раніше про війну.
У 2023 році у видавництві “Наш формат” вийшла його перша збірка “Вірші з бійниці”. Наклад одразу ж змели з полиць. Цю книжку український ПЕН-клуб вніс до переліку найкращих новинок року. Найвідоміший його вірш – “Жовтий скотч”, який заспівав гурт “Юркеш” і який став саундтреком до фільму “Наші котики”.
Максим Кривцов до вторгнення росії в Україну навчав дітей фотографії у пригодницькому клубі для малечі “Строкаті Єноти”. Визнавав, що писав вірші з підліткового віку. Друзі Кривцова вказують, що він вже писав роман з попередньою назвою “Радіо Забуття”.
“У Максима Кривцова є одна дуже важлива риса… Він дуже щирий. Навіть занадто щирий. Починаючи з 2014 року, відколи я знаю його, він вражає своєю добротою, щирістю та філософським сприйняттям жаху, в якому перебуває послідовно всі роки життя… Почитайте його відчуття війни впродовж усіх років. Як змінюються його вірші разом із ним… Ця щирість і вміння берегти людяність – неймовірно вражають”, – писала у відгуку до збірки віршів Кривцова акторка Ірма Вітовська.
“Він фотографував, писав вірші і воював. Спілкування з ним взагалі ні на що схоже не було. Подумалось, що така людина, як він, взагалі робить у такому місці як тут. Де б я його не зустріла, на війні, чи в тилу, це питання було актуально завжди. Він ніби з іншої планети, в хорошому сенсі”, – пише у фейсбуці військова Маруся Звіробій.
Влітку 2023 року Кривцов представляв свою збірку-антологію воєнних віршів “Поміж сирен” – на книжковому Арсеналі у Києві (відпросився з фронту).
5 січня 2024 року, напередодні загибелі, Кривцов опублікував на своїй сторінці у фейсбуці такий вірш:
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
Володимир Вакуленко
У березні 2022 року російські військові викрали з будинку в Капитолівці біля Ізюму дитячого письменника Володимира Вакуленка разом з сином. Його сина згодом звільнили, і зараз він у безпеці, а самого Володимира не вдалося знайти навіть після того, як у вересні Збройні сили України звільнили Харківську область. Хоча рідні та друзі побоювалися, що Володимира вбили, лише 28 листопада 2022 року експертиза ДНК підтвердила його смерть.
Володимир Володимирович Вакуленко (відомий як Володимир Вакуленко-К.) – український літературний діяч, контрлітератор, письменник, поет, перекладач – народився 1 липня 1972 року на Харківщині
Лауреат міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка, Лауреат Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича, Лауреат міжнародного конкурсу “Коронація слова” (Спеціальна відзнака в номінації “Пісенна лірика”). Нагороджений відзнакою “Срібний тризуб” до 20-ліття Незалежності України за літературні досягнення (2011).
Автор книг: “Монограмота” (2008), “Ви…не” (2011), “Сонечкова сім’я” (2011), “Ми, Провінція!” (2012), “Татусева Книга” (2014) – (Видавництво Старого Лева).
Артем Довгополий
“Повернуся на землю коником,
Бо колись був неспинним вершником…”
Це рядки з поезії Артема Довгополого. Молодий автор писав романтично, легко, а разом із тим – по-філософськи глибоко. Його вірші увійшли до колективних збірок, а власної видати так і не встиг. Артем Довгополий загинув 4 серпня 2022 року в бою біля Бахмута на Донеччині.
Артем – родом із Конотопа на Сумщині. Після навчання в університеті служив у Державній прикордонній службі України. І хоч 13 лютого в Довгополого закінчився контракт, він уже 1 березня повернуся до армії, щоб захищати Україну від російських загарбників. Робив це у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Був заступником командира взводу.
Євген Баль
“Ви ж на бій готові,
не лякаймось смерті,
бо то честь для нас, панове, за Вкраїну вмерти…”
Ці рядки написав Євген Баль, морський офіцер, капітан першого рангу. Понад 30 років він служив на підводних човнах Північного та Тихоокеанського флотів. Євген писав вірші та статті. Видав три книжки: “Фарватер невідомий”, “Меридіани штурмана Барка” та “Хроніки пса Филимона”. З 2014-го розпочав активну патріотичну та волонтерську діяльності у Приазов’ї.
24 лютого застало Баля в селі Мелекіне біля Маріуполя. Виїжджати чоловік не хотів. 18 березня росіяни прийшли з обшуком до його дому. Знайшли фото з українськими морпіхами, книжки. 78-річного Євгена Баля відвезли в селище Мангуш на Донеччині, де три дні катували, а потім відпустили. 2 квітня Баль помер унаслідок тортур.
Микола Кравченко
“Усе, що я роблю – роблю насамперед для майбутнього моїх нащадків і тих, із ким вони пов’яжуть своє майбутнє”, – казав Микола “Крук” Кравченко.
Він – один із ветеранів батальйону “Азов”, дослідник українського добровольчого руху ХХ–ХХІ століть, кандидат історичних наук, поет і письменник. Микола був співзасновником першого ветеранського видавництва “Орієнтир”, започаткував літературний конкурс імені Анатолія Лупиноса, відзначення Дня українського коміксу і комікс-премію імені Леоніда Перфецького та відзнаку української Вікіпедії “Вікімеч”.
Микола Кравченко сформував одну з рот Азовського ТРО міста Київ і відповідав за формування західнопівнічної лінії оборони Києва. Загинув 14 березня 2022 року – в авто влучив російський снаряд. Миколу кремували. Дружина Ольга не поховала його, адже чекає на Азовський меморіал, де будуть спочивати воїни Азовського руху.
У видавництві Кравченко планував випустити книжки про Григорія Сковороду, кубанських козаків, комікс про вуличних борців за справедливість тощо. Але найбільше хотів видати “Історію “Азову” та книжку казок з ілюстраціями дружини.
Олександр Бережний
Збірку віршів 57-річного Олександра Бережного, яку він написав під обстрілами, тепер видаватимуть посмертно.
У перший день повномасштабної війни добровольцем прийшов у військкомат і був мобілізований.
Олександр Бережний загинув 4 травня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Старого Салтова на Харківщині, де точилися запеклі бої.
Олександр очолював літературну студію у Жовтих Водах, видав декількох книжок. Через війну не встиг видрукувати нової збірки “Він злетить!”, яку написав на фронті.
Вікторія Амеліна
Письменниці Вікторії Амеліній, яку 27 червня 2023 року було поранено під час ракетного обстрілу у Краматорську, було всього 37. Перед нею відкривались яскраві письменницькі горизонти, та 1 липня її життя обірвалось.
Вікторія родом зі Львова, працювала програмістом та менеджером ІТ-компаній, але вирішила стати письменницею.
У 2014 році видала свій перший роман “Синдром листопаду, або Homo Compatiens” – про вибір пересічного “нормального” українця в часи Майдану. Того ж року стала лауреаткою премії “Коронація слова”.
Одну з найвизнаніших її книг – роман “Дім для Дома” (2017 рік), історія трьох поколінь під час розпаду Радянського Союзу очима собаки Домініка – високо оцінили українські та зарубіжні критики. У дітей користується попитом книжка “Хтось, або Водяне серце” – про дружбу і пошук свого місця у світі, а головні герої – мешканці акваріума.
Після 24 лютого 2022 почала писати пронизливі вірші:
“Повітряна тривога по всій країні,
Так, наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх,
А цілять лише в одного,
Переважно в того, хто скраю.
Сьогодні не ти, відбій”.
Вікторія Амеліна їздила в гарячі точки. Разом із командою Truth Hounds – міжнародною організацією, що документує порушення прав людини, – проводила польові дослідження воєнних злочинів Росії. Членкиня українського PEN-клубу, займалась організацією літературного фестивалю в Нью-Йорку на Донеччині, опікувалась місцевими підлітками, збирала свідчення постраждалих для книги-доказу злочинних діянь російської армії. Возила у гарячі точки закордонних колег.
Гліб Бабіч
28 липня 2022 року загинув 54-річний поет, автор пісень, волонтер і співзасновник ГО “Республіка. Брати по Зброї” Гліб Бабіч. Він воював, захищаючи Україну, ще в 2014-2019 роках, у 2021 році видав збірку “Вірші та пісні”, в якій відображена війна.
Відомим Гліба Бабіча зробили тексти пісень для гурту Kozak System. Пісня на його слова “Подай зброю” стала неофіційним гімном 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади:
“А нас не зламати! І навіть не вбити,
Тому що відродяться з попелу квіти!
Побачиш, утримавши небо у серці,
Додому прийдуть Едельвейси!
Хто ближче до неба, той ближче до Бога,
Із вільними поруч іде перемога!
Нам доля – над іншими небо тримати –
Працюємо, брате!”.
Іван Леньо, один з лідерів рок-гурту, написав про Гліба:
“Ми написали з тобою “Подай зброю”, “Сила і зброя”, “Досить сумних пісень”, “Свобода наче любов”, “Мольфар”, “Ті, що тримають небо над Різдвом”. У нас залишилася одна пісня, яку ми мали видавати буквально на днях – “Не покинь”. Ніколи б не подумав, що саме вона стане прощальною в нашому з тобою житті. Я тебе любив. І люблю. І буду любити. Бо ти мій внутрішній голос”.
Письменниця, парамедикиня добровольчого медичного батальйону “Госпітальєри” Олена Герасим’юк уклала список письменників та перекладачів, які загинули або померли через війну росії проти України:
- Гліб Бабич;
- Віра Гирич;
- Володимир Вакуленко-К;
- Ілля Чернілевський;
- Наталя Харакоз;
- Сергій Буров;
- Надія Агафонова;
- Тарас Матвіїв;
- Юрій Руф;
- Сергій Скальд;
- Ігор Мисяк;
- Горькій Лук;
- Артем Довгополий;
- Євген Баль;
- Сергій Заїковський;
- Микола Кравченко;
- Олександр Бережний;
- Ігор Терьохін;
- Вадим Стецюк;
- Олександр Кислюк;
- Сергій Миронов;
- Ольга Павленко;
- Денис Антіпов;
- Богдан Слющинський;
- Євген Гулевич;
- Юрій Коваленко;
- Валерій Романовський;
- Іван Богдан (Василь Богач);
- Олександр Осадко;
- Геннадій Афанасьєв;
- Олександр Кузенков (позивний «Хорт»);;
- Євгеній Ролдугін;
- Олександр Гошилик;
- Біжан Шаропов;
- Ірина Цвіла;
- Денис Гордєєв, друг Адвокат;
- Вікторія Амеліна;
- Андрій Гудима;
- Данило Подибайло;
- Василь Дорошенко;
- Олексій Івакін;
- Максим Петренко;
- Оксана Гайдар;
- Олександр Меньшов;
- Олександр Закерничний;
- Олег Клюфас;
- Данило Конончук;
- Валерій Горбик.
Перелік неповний. Як відомо, від початку повномасштабної війни Український ПЕН теж відстежує втрати серед діячів культури, історії яких зʼявляються в інфопросторі або про які повідомляють організації рідні й колеги загиблих. Дані доступні у моніторингу за 2022 рік та 2023 рік і постійно оновлюються. Після 24 лютого 2022 року загинуло щонайменше 76 українських діячів культури. Це неофіційний моніторинг: ПЕН наголошує, що загиблих митців більше, ніж відомо назагал.
