“Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її – втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі”.
В’ячеслав Чорновіл – політик всієї України
25 березня 2024 р. виповнюється 25 років від дня трагічної загибелі одного з творців незалежної України – В’ячеслава Чорновола (1937-1999 рр.). У зв’язку з цією пам’ятною датою варто згадати життєвий шлях цієї неординарної особистості, яка зробила значний внесок у розвиток національно-демократичного руху в Україні, зуміла об’єднати національні сили в потужну організацію, якою став Народний Рух України, та детальніше подивитися на історичний період, в якій будувалась українська державність.
Народився В’ячеслав Чорновіл 24 грудня 1937 р. на Черкащині в сім’ї вчителів. У 1955 р. закінчив середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а вже з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Під час навчання Чорновіл був змушений зробити майже річну перерву, яка була пов’язана з активною життєвою позицію. В цей період працював теслярем на будівництві домни у Маріуполі, згодом влаштувався до виїзної редакції газети “Київський комсомолець”. У 1960 р. закінчив університет з відзнакою. У своїй автобіографії він писав так: “Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну”. Впродовж життя він дотримувався клятви, не зрадив себе та свої переконання.
З липня 1960 до травня 1963 р. В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, а згодом – старшим редактором передач для молоді. У травні 1963 р. переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 р. працював на будівництві Київської ГЕС.
У 1964 р. склав кандидатський мінімум та пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педагогічного інституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Бориса Грінченка.
Допити та обшуки в житті В’ячеслава Чорновола з’являються після події, що відбулась 4 вересня 1965 р. Саме в цей день, у приміщенні кінотеатру “Україна” відбулась прем’єра фільму режисера Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Перед початком сеансу, під час зустрічі глядачів з творчою групою, яка приймала участь у створенні фільму, після виступу Параджанова, на сцену піднявся Іван Дзюба. У своїй промові він повідомив присутніх про таємні арешти української інтелігенції, які відбулись напередодні. Серед присутніх у залі був і В’ячеслав Чорновіл, який закликав підвестись тих, хто засуджує тиранію.
Перший вирок – три місяці примусових робіт, Чорновіл отримав за відмову давати свідчення у справі братів Горинів. Через два роки, три місяці примусових робіт змінились трьома роками ув’язнення у таборах суворого режиму. Львівський обласний суд виніс вирок В’ячеславу Чорноволу 15 листопада 1967 р. із формулюванням “за виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”. У 1967 р. він укладає документальний збірник “Лихо з розуму”, у якому збирає біографічні довідки, листи та заяви представників української інтелігенції, які були заарештовані в середині 1960-х рр.
“Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги “Правосуддя чи рецидив терору” і “Лихо з розуму” – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв”.
Впродовж свого життя В’ячеслав Чорновіл не втратив здатність відмовлятися від нав’язуваних радянською владою ідей та правил, продовжуючи разом із іншими дисидентами відстоювати інтереси українців.
Після звільнення у 1969 р. з труднощами шукає роботу. Протягом наступних трьох років працює спостерігачем метеостанції, землекопом у археологічній експедиції, вагарем на залізничній станції. У 1971 р. влаштовується на роботу до львівського відділення Українського товариства охорони природи.
Починаючи з січня 1970 р. Чорновіл у Львові підпільно видає суспільно-політичний журнал “Український вісник”, в якому було оприлюднено матеріали самвидаву про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцією СРСР, про судові репресії, становище українських політв’язнів тощо.
Наступний арешт Чорновола відбувся 14 січня 1972 р., відповідно до відкритої кримінальної справи у звинуваченнях за статтею 187-1 КК УРСР “виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницький характер щодо радянського державного і суспільного ладу”. У квітні 1973 р. Львівський обласний суд виносить вирок, за яким В’ячеслав Чорновіл був засуджений до 6 років позбавлення волі у трудовій колонії суворого режиму із засланням на три роки. Більшу частину від терміну ув’язнення у Мордовських та Якутських таборах, Чорновіл проводить у штрафному ізоляторі, як учасник голодувань та численних акцій протесту.
Варто зазначити, що В’ячеслав Чорновіл був членом Української гельсінської групи, а згодом Української гельсінської спілки. Метою діяльності якої було знайомити громадян УРСР з Декларацією прав людини ООН, та доводити факти порушення прав людини та націй в УРСР до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у 1975 р.
Третій арешт відбувся у квітні 1980 р. за сфабрикованим звинуваченням в замаху на зґвалтування. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 р. звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровськ.
У травні 1985 р. В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті у місті Львові. Відновив активну політичну діяльність.
Він був одним із творців Народного руху України (НРУ) у 1989 р. Впродовж 1992 по 1999 рр. був головою НРУ, завдяки зусиллям якого Рух перетворився у сильну національно-демократичну партію, яка працювала на розбудову української державності.
“Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час «розвалу імперії”, так званої перебудови. Я пригадую, як 17 вересня 1989 р. ми вивели на вулиці Львова 200-250 тис. осіб. Це була природня потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалась в країні: ішло розвалення комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові “Демократичний фронт сприяння перебудові” була літом 1988 р., але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 р., зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатись від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалася інтенсивне зростання організації Народного Руху в областях. У вересні 1989 р. відбулися Установчі збори НРУ. 1993 р. НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах”.
У березні 1990 р. Чорновола обрали депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради УРСР 12 (1) скликання.
“Я політик всієї України. Може, це трохи голосно і про себе так не говорять… Але в мене східний менталітет і при цьому я в чомусь галичанин” – так про себе говорив В’ячеслав Чорновіл.
Після проголошення незалежності, висунув свою кандидатуру на посаду Президента України. У результаті виборів 1 грудня 1991 р. Чорновіл отримав 23,27 % голосів виборців та посів друге місце.
У квітні 1992 р. він разом із фракцією НРУ у Верховній Раді України зробили заяви щодо захисту державної незалежності та розвитку подій довкола Криму та Чорноморського флоту з вимогами до Президента України і Верховної Ради захистити державну незалежність та інтереси України. Чорновіл відстоював інтереси кримських татар та критикував політику уряду щодо безвідповідальності, яка призвела до ескалації сепаратизму в Криму.
В’ячеслав Чорновіл виступав проти розколу Україну на Схід та Захід. А 22 січня свято Української соборності вважав “одним із найбільших своїх свят, не меншим за день незалежності”.
Також він виступав за те, щоб молода українська держава брала досвід західних розвинутих держав, зокрема, він писав: “Нам конче потрібно вчитися американського досвіду. Треба вчитися того, що ми загубили, що вбив соціалізм, – це активності, підприємництва, уміння і бажання працювати. І тут нам допоможе досвід західних демократій, які дуже і дуже далеко від нас відірвалися”.
Варто наголосити, що політик виступав про необхідність участі України в системі загальноєвропейської безпеки, яка могла творитися на основі розширення і трансформації НАТО. Він писав: “Нам потрібна не реінтеграція в Російську імперію, яку нам нав’язують зі Сходу, а інтеграція в Європу, у повноцінні члени європейського співтовариства”.
Чорновіл критикував російську владу за імперські випади проти України. Він заявляв, що не виступає проти Росії чи російського народу “у нас не антиросійська пропаганда, а антиімперська. Це різні речі. Ми за те, щоб з Росією були нормальні стосунки. Тільки як між рівними, щоб не було зазіхань”.
25 березня 1999 р. життя В’ячеслава Чорновіла трагічно обірвалось внаслідок автокатастрофи на шосе під Борисполем. Автомобіль Чорновола врізався в “КамАЗ” з причепом, який розвертався посеред шосе.
“Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив”.
У 2000 р. В’ячеславу Чорноволу було присвоєно звання Герой України за “визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність”.
Слова та ідеї Чорновола актуальні і нині, а багато людей віддають йому належне за об’єктивну оцінку тодішніх подій та майбутнього. Він є одним із символів боротьби за незалежність України та знаковою постаттю в українській історії. А його слова “Україна починається з тебе” є вказівником для наступних поколінь українців.
