Всесвітньому дню вишиванки – 15 років

15 років тому Всесвітній день вишиванки не був ані всесвітнім, ані справжнім днем вишиванки. Свято народилося у стінах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Ідея прийти на пари у вишитих сорочках належить Лесі Воронюк. Власне, зі студентської акції все і почалося.

Від студентської акції – до свята на всіх континентах

2006 рік. Галасливі коридори Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Студентка історичного факультету Леся Воронюк бачить друга Ігоря Житарюка у вишитій сорочці.

“Він просто її одягнув. Іноді я так одягалася, іноді ще хтось із друзів. Запропонувала йому обрати один день і вдягтися так кількома групами, щоб це було весело, красиво. Зробити фотографії. Нас було кілька десятків студентів, буквально кілька викладачів підтримало. Це було дуже локально”, – пригадує Леся Воронюк.

Уже з другого року до акції долучилися інші виші Чернівців. Відтак – навчальні заклади з інших міст. Тож насамперед рушійною силою свята стало студентство.

І зі сміхом розповідає ще одну історію: “Мені не завжди вірять, коли кажу, що я – засновниця Дня вишиванки. Бували випадки, коли при мені починали гуглити, чи не вигадую”.

Іноді також можна почути фантастичні історії про те, що свято зародилось серед козаків на Хортиці чи його заснували українські дисиденти.
Мені складно сказати, хто зараз не святкує Дня вишиванки. Його відзначають навіть в Антарктиді на нашій дослідницькій станції академіка Вернадського. У нас навіть є таке дотепне привітання: науковець у вишиванці записує відео, повз нього проходить пінгвін, поки що без вишиванки, – усміхається Леся. – Ми іноді жартуємо, що нам потрібно ще вишиту сорочку передати на Марс першопрохідцям через Ілона Маска. Але все, про що ми жартували, за кілька років здійснювалось”.

Завдяки українській діаспорі свято почало розростатися світом – спершу в Італії, Франції, Німеччині, Канаді, тепер День вишиванки відзначають на всіх континентах, у понад ста країнах світу.

“День вишиванки став невід’ємним майданчиком української культурної дипломатії, культура – це м’яка сила, яка здатна творити велику політику – говорить засновниця. – Скажімо, вишиванку вдягали Джастін Трюдо, весь канадський уряд, політики різних рівнів в інших країнах у наших вишитих сорочках записували відео про те, що підтримують Україну в російсько-українській війні”.

Ідея, що перетворилась на життєве покликання

По завершенню університету кожен зі співорганізаторів обрав свій шлях та роботу, втім друзі-однодумці (Леся Воронюк, Олександр Ткачук, Сергій Бостан, Михайло Павлюк, Оксана Добржанська, Ірина Мітнович) не відмовились від свята і заснували у 2015 році громадську організацію “Всесвітній день вишиванки”, яка щороку втілює у життя культурні, просвітницькі та гуманітарні проєкти.

За 15 років у рамках свята було близько сотні різних акції та заходів: виставки у метро, на центральних площах міст, аеропортах, інтерактивні діджитал-лекції, покази вишитих сорочок та суконь від українських дизайнерів за кордоном, мурали, пам’ятники у вишитих сорочках.

“Одне з наших найважливіших правил – працювати на широких майданчиках. Не тільки в галереях та музеях, не тільки “свої для своїх”. У цьому величезна проблема української культури, коли є зграйка однодумців, але вони постійно обмінюються між собою однією і тією ж інформацією і дивуються, що ж із народом не так. Ми спеціально працюємо назовні”, – говорить засновниця свята.

Перша акція у рамках свята – “Народжені у вишиванках”, яка додалася років за чотири після першого Дня вишиванки.

“Я тоді за свою маленьку журналістську зарплату купила дві сорочки, ми їх передали в міський пологовий. Наразі ж акція проходить у 21 країні світу, зокрема, Канаді, Німеччині, ОАЕ. Цьогоріч долучилась Індія. Акція цінна тим, що ми її започаткували, а люди підхопили. Ми не маємо можливості купити тисячі сорочок, але в багатьох містах об’єднуються вишивальниці, активісти, і сорочок, які вони шиють, вистачає для малюків, народжених цього дня. Закордон ми передаємо сорочки через посольства. Їх отримують маленькі українці, батьки яких не розчиняються в інших країнах і зберігають українське громадянство. Я сподіваюся, що ці діти колись повернуться в Україну вчитися чи працювати. Або, якщо залишаться закордоном, ідентифікуватимуть себе як українці. Бувало, нам писали батьки, що в цих сорочках хрестили дітей. І це дуже надихає. Коли отримуєш такі відгуки, хочеться знайти ресурси і нашити ще сотні сорочок та передати”, – розповідає Леся.

У 2018 до Дня вишиванки оргкомітет ГО “Всесвітній день вишиванки”, Міністерство інформаційної політики та Міністерство закордонних справ України організували проєкт “Українські Амазонки” – велике дипломатичне прийняття. Старовинні українські строї та вишитий одяг сучасних дизайнерів показували учасниці бойових дій, волонтерки, воєнні кореспондентки.

“Ми таким чином намагалися показати роль жінки у сучасному суспільстві, роль жінки у війні і те, що війна на Сході не завершена. Це був захід на понад тисячу людей, який відвідали дипломати, представники ОБСЄ, НАТО. Прийняття мало широкий резонанс в Україні та закордоном”, – розповідає Воронюк.

З-поміж великої кількості різноформатних культурних проєктів одними з найвагоміших стали документальні фільми, зняті кіностудією “Диво”, що працює при громадській організації “Всесвітній день вишиванки”. Серед них – перший повнометражний фільм про вишиті сорочки “Спадок нації” (2016), документальний фільм, що руйнує міфи про українську мову “Соловей співає” (2019), фільм про українське народне ткацтво “Ткацький шлях” (2020).

Земля наших предків для наших нащадків

За місяць до свята члени оргкомітету забувають про сон і цілодобово відповідають на тисячі листів, в котрих українці та українські організації з усього світу просять проєкти, афіші, сценарії свят, – так загалом відбувається координація заходів та зусиль.

Навіть торік, у розпал карантину, День вишиванки відзначали. Свято перемістилося в онлайн.

“Люди одягалися у вишиті сорочки і надсилали фотографії. Було таке, що людина сама вдома, але вона все ж прасувала сорочку, жінки робили зачіски, макіяж. Писали: “Я вдома, але в мене свято”. І це дуже важливо. Тому що коли ти не можеш вийти назовні, доводиться шукати цілісність у собі, вчитися, щоб тобі наодинці з собою було комфортно”, – розмірковує Леся.

Цьогоріч День вишиванки присвячено українській традиційній музиці та екології. У багатьох українських містах музики гратимуть на кобзах, бандурах, цимбалах, дримбах, сопілках тощо. В рамках свята говоритимуть також про екологію: забруднення річок, ґрунтів вирубку лісів.

“Говоритимемо про те, що земля наших предків – для наших нащадків. Земля як фізична одиниця і те, що несе певну культурну складову. У нас будуть екологічні активності виставково-інсталяційні, лекції, кампанія у соцмережах. Екологія дуже природно поєднується з вишитими сорочками та музикою. Є в Україні річка Мертвовод, яка через будівництво дамби в одному місці фактично пересохла. Через це там зникає частина екосистеми. Водночас ми знайшли неймовірну старовинну пісню про дамби, річки. Плануємо це поєднати, наприклад, у кліп. Те саме і з забрудненням землі. Маємо з колегами колекцію вишитих сорочок із Чорнобильської зони. Але скільки сорочок не вціліло! Пісень!  Переселенці з Чорнобиля є носіями культури, але розчиняються в інших регіонах. Коли будували ГЕС на Дніпрі, скільки всього було втрачено –затоплені цілі села! Люди щось могли вивезти, проте більшість мусили залишити, а найстрашніше – руйнувати власноруч збудовані хати та вирізати свої сади”, – каже культурна кураторка.

Цього року Леся вдягне вишиванку від гуцульського майстра Богдана Петричука, вишиту з домотканого полотна. Такий матеріал якраз дуже екологічний.

“Але мені до неї потрібна спідниця. І так завжди. Вишиванка-спідниця, вишиванка-спідниця. Ми – жінки – можемо зрушувати гори, народжувати дітей, підкорювати цілі континенти, але все ж красивий стрій завжди має значення”, – зізнається засновниця свята.

Леся Воронюк

May 2021