Олег Скрипка: Мріяти. Здійснювати. Радіти

Новий кліп на пісню Дмитра Павличка “Два кольори” змусив країну заговорити про знаменитого фронтмена легендарного гурту “Воплі Відоплясова” Олега Скрипку. Новий крутий образ, нова зачіска, неймовірний драйв, незвичне звучання, унікальне аранжування і несподівана, стильна екранізація незабутньої пісні, рядки з якої знає кожен українець. В анотації до кліпу йдеться: “Фронтмен “Воплі Відоплясова” творчо переосмислив пісню та заспівав англійською, де символи та образи української культури долали мовні і географічні бар’єри, поширювались у всьому світі без обмежень”.

– Зізнаюсь, коли я слухала і насолоджувалася цим відео, мене переповнювала гордість за тебе і за Україну. Як виникла ідея цього унікального творчого проекту?

– Пісню “Два кольори” я чув ще у дитинстві, але взятися за її обробку не наважувався. Ця пісня не проста і за аранжуванням, і за змістом. І тільки недавно виникла в мене ідея заспівати “Два кольори” англійською мовою. Чому? Тому що цінності, які озвучені в цій пісні, близькі кожній людині на планеті. Це рідний дім, це мати, це життєвий шлях і повернення додому. Такі речі об’єднують всіх людей. Захотілось заспівати саме англійською, щоб українська пісня була зрозуміла кожному у світі. І цей задум, мені здається, вдався.

– Є така історія. Під час Другої світової війни Черчиллю принесли бюджет країни. Погортавши документ, він запитав: – А де ж витрати на культуру?

– Так війна ж іде! Яка культура? – відповіли йому.

– Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо? – зауважив відомий британець.

Коли у нашій державі йде війна, в країні безробіття, низькі зарплатні й високі ціни, чи варто виділяти на культуру великі кошти?

– Якщо справді Черчилль так вважав, то він – геніальна і дуже мудра людина. Культура – це фундамент суспільства. Тільки культурна країна може вирішити питання безробіття, соціальні та матеріальні питання, зокрема, і війни. Коли у людей є почуття гідності, цінностей, вони будуть захищати свою країну набагато сильніше, ніж зараз, коли країна наповнена “ватниками” , які не розуміють, в якій країні вони живуть.

– Добре пам’ятаю той час, коли твої “Танці” і “Весна” були нашим “свіжим вітром перемін”. У країні, де знищувалось інакомислення, де забороняли слухати джаз, рок, метал, панк, виходить на сцену ВВ і українською мовою запалює феєрверки емоцій. Як вам вдалося злетіти і не накликати до себе прискіпливої уваги кадебістів (це ж друга половина 80-х років)?

– ВВ народилися у той момент, коли радянська система почала розсипатися. Це були часи перебудови, демократизації радянського суспільства і, навпаки, у той час радянська влада сприяла розвитку рок-н-ролу, як це не дивно звучить. Були створені рок-клуби по всьому Радянському союзу, великі сцени та рок-фестивалі. Ми одразу зареєструвались у київському рок-клубі, і “Воплі Відоплясова” почали виступати на рок-фестивалях. Ми миттєво стали відомими. І досить швидко поїхали за кордон, тоді була така взаємодія між Радянським Союзом і Заходом, яка називалася “Червона хвиля”. Радянські колективи їхали представляти сучасну рок-культуру: ми єдині, хто з України поїхав за кордон з українською музикою. Там ми швидко стали популярними і таким чином опинилися у Франції.

– Джазові та рокові закордонні групи підкорювали увесь світ. У нас же ж система плюнула у маси блатним шансоном, який відгикується досі – у маршрутках, рейсових автобусах, таксі. Радянська влада просто вбила українську культуру. В ГУЛАГах, Сандормохах, у сибірських таборах праці, на з’їздах кобзарів… Відкинула нас на півстоліття назад.

– Я погоджуюсь. Радянське минуле нам досі дається взнаки, і ми справді відстаємо. Якщо взяти сучасні світові тенденції у музиці, то ми далі у фарватері Росії, і це відчутно. Як не крути, Західний світ сьогодні задає тон у тенденціях масової і не масової культури. Нам необхідно зважати на те, що робиться на світових сценах. Є мовний бар’єр – багато українців не знають англійської мови, ми перебуваємо у російськомовному інформаційному полі, і це нас гальмує. Наприклад, мої діти вільно мандрують англомовними мережами, і слухаючи англомовну музику, вони розуміють тексти. Це покоління виросте, і вони вже будуть у світовому контексті.

– Олеже, без сумніву, ти зірка, яка перевернула уявлення про українську музику і українського співака у світі. На твою думку – чи може митець творити й існувати “поза політикою”? Чи етично їздити у Росію на гастролі, якщо в Україні чи не щодня земля окроплюється кров’ю молодих хлопців?

– Поза політикою ми не можемо бути, тому що це частина життя. Важливо розуміти, в чому полягає твій власний шлях. Мій шлях – це музика, сцена, ідеї, які я хочу донести до слухача. Про свій світогляд я все-таки хочу говорити мовою музики. Якщо артист україномовний і співає українською мовою, я такого артиста вважаю українським; якщо людина живе на території України, але співає російськомовні пісні, ці люди є частиною російського світу, для них природньо туди їздити. Таких артистів можна назвати резидентами, які мешкають на території України, можливо тимчасово. Законодавчо це ніяк не обмежується, а морально – кожен слухач має вирішити для себе: слухати такого артиста чи не слухати.

Сьогодні не важливо, на якій території людина мешкає, має значення, до якої спільноти вона належать. До речі, ті артисти, які у своїй творчості перейшли на українську мову, перестали їздити до Росії.

– Ти перший почав виконувати рок українською мовою. Зокрема й у проросійських містах та столиці України. Як гадаєш, чи виправдана заборона проросійських каналів, соціальних мереж, гастролей російських митців, які вітають анексування наших територій? Закон про обов’язкову українську мову в сфері обслуговування? Дублювання фільмів українською?

– Якщо ми говоримо про фільми, про контент літературний, музичний, безумовно, в Україні він має бути українською мовою. Зараз мовне питання – це вже питання війни. Це стратегічне завдання – захист української мови, в контексті культури тим паче. Щодо обслуговування і квот – я це підтримую двома руками. Це запрацювало в Україні, і мені, як україномовній людині, приємніше відвідувати ресторан: тепер я вже не відчуваю себе ізгоєм, я відчуваю себе вдома, раніше такого відчуття не було, у Києві принаймні. Щодо проросійських телеканалів, то цим мають займатись державні органи.

– Що ще ми можемо зробити для формування у наших громадян національної свідомості? Культура країни агресора, яка в’їлася в мозок “радянської людини” аж до кісток – це також зброя масового ураження. Якби ти завтра став міністром культури України, з чого б розпочав культурні перетворення?

– На початку ХХ століття уряд УНР під керівництвом Симона Петлюри в тому важкому для України становищі виділяв кошти на культуру. Власне тоді був створений репертуар Київського академічного хору, який поїхав у світові гастролі. Саме тоді пісня “Щедрик” прозвучала по всьому світу і здобула світову славу. Ця слава долинула до нас вже у перекладеному варіанті англійською мовою. І це завдяки уряду Петлюри, який проіснував дуже коротко, але в міністрів було державне мислення. Саме державне мислення має бути. Нам всім треба докласти зусиль: кожен робить добру справу на своєму місці, кожен мусить замислитися переходити на російську мову чи не переходити, які пісні слухати, які не слухати. Якщо ми вибираємо українському мову, українську культуру, українських виконавців, український контент – ми робимо вклад у наше майбутнє. Якщо ми цього не робимо, значить, ми це майбутнє перекреслюємо.

– Як тебе змінила “Країна Мрій”? Як змінив цей проект Україну?

– У 2003 році виникла ідея створити фестиваль “Країна Мрій”. Сьогодні “Країна Мрій” – це світогляд, це місія людей, які об’єдналися навколо фестивалю. Ми робимо різні події, вечорниці, підтримуємо виконавців, які працювали з фольклором та класичною музикою, організовуємо благодійні акції. Я б хотів, що наш мистецький рух перетворився на громадський і соціальний. Пам’ятаю, як у 2003 році вперше зібралось так багато людей, які були вдягнуті у вишиванках. На фестивалі люди вперше масово заспівали Гімн України – це було ще до Помаранчевої революції. “Країна Мрій” стала доброю платформою патріотизму.

– Основні досягнення фестивалю “Рок-Січ”?

– Це був унікальний і єдиний фестиваль, а назва говорить сама за себе. Це був патріотичний фестиваль, хоча жодних патріотичних гасел не було. Намір об’єднати україномовну рок-тусовку вже зробив свою справу. Я мрію продовжувати цей фестиваль і об’єднувати рок музикантів, давати їм можливість і сцену.

– Що найбільше запам’яталося зі спілкувань з нашими воїнами на передовій? Як змінили тебе твої благодійні проекти?

– Коли я спілкуюся з побратимами чи на передовій, чи у Києві, чи в Дніпрі, чи в Одесі, щоразу в моєму серці, як не дивно, оселяється спокій. Я вражений тими людьми, які захищають наш мир. Це сильні люди, які за покликанням пішли на фронт. Стає зрозуміло, що нас є кому захищати, вони виконують свою високу місію, це справжні воїни.

– Як ти зараз ставишся до своїх перших альбомів?

– Іноді цікаво переслуховувати старі пісні. Зараз пишу пісні у сучасному звучанні, якісному виконанні, і я б хотів, щоб отак звучали пісні наших перших альбомів. Як не дивно, сучасний слухач надає перевагу старим пісням. Хоча я вважаю, що вони не досконало звучать, бо не було такого обладнання, як зараз. Якраз можна від журналу поставити запитання людям, чи варто переписувати старі пісні у новому звучанні, не змінюючи аранжування.

– Як ти твориш музику – коли відчуваєш натхнення, коли маєш хороший настрій, чи воно приходить звідкілясь з неба?

– Напевно, більшість авторів скаже, що музика приходить звідкілясь. Мені треба сісти, сконцентруватися. Як правило, беру домашню гітару, починаю набирати якісь акорди і потроху виникає мелодія, потім я її фіксую на комп’ютері, хоча раніше запам’ятовував. Потім повертаєшся до грубої демоверсії, йдеш на студію до музикантів, починаєш її вдосконалювати, далі йдемо записувати, а потім вже знімаємо кліпи. Насправді, це довгий шлях.

– Кажуть, твоє повсякденне життя не схоже на життя зірки. Ні посиленої охорони, ні щоденних лімузинів, ні палаців… Що робить зараз твоє життя комфортним?

– Я дотримуюсь здорового способу життя, зранку п’ю корисні коктейлі, роблю вправи, пересуваюсь по місту за кермом сам, ходжу по супермаркетах, часто фотографуюсь з людьми, тому що вони впізнають мене на вулиці, у торгівельних центрах. Ввечері повертаюсь додому, вечеряю з родиною і лягаємо спати. Це коли я не на гастролях, як зараз у пандемію. Коли ж я на гастролях, то, безумовно, є охорона. Коли виходиш у зал на концерті, всі хочуть сфотографуватись, а часу не має і треба продертися до сцени. Виступаєш і потім їдеш у готель спати.

– Як ти зберігав “здоровий глузд”, коли став відомим?

– Насправді зірки – звичайні люди. Ті, хто довго залишаються відомими, прості, працьовиті і дуже хороші люди. Ті артисти, у кого запалюється зірка в голові, як правило, довго на сцені не лишаються.

Олег Скрипка: Мріяти. Здійснювати. Радіти — Устим Скрипка

– Як ти оберігаєш свою родину від публічності? Адже люди завжди намагаються зазирнути у щілину чужих дверей.

– Коли мені подобаються артисти, мене насамперед цікавить їхня творчість. Виявляється, що люди думають навпаки. Мені не хочеться виставляти на публіку своє родинне життя, але це не завжди вдається. Ми відвідуємо різні заходи, потім фото потрапляють розповсюджують в інтернеті з різними версіями про моє родинне життя, які не завжди відповідають дійсності. Про мене є дуже багато різної інформації та міфів, і не все там правда.

– Що було найбільшою проблемою, яку тобі довелося подолати?

– Проблема – це приймати рішення. Найскладніше визнати, що рішення, яке було прийняте, можливо не правильне, заспокоїтися і йти далі, враховуючи цей досвід.

– Кого з відомих рок музикантів ти зустрічав у своєму житті? Чим тобі запам’яталась ця зустріч?

– Я зустрічався з дуже відомими музикантами, хоча вони не дуже популярні в Україні. На сцені ми були з музикантом Manu Chao. Популярний іспано-французький співак досі виступає, походить з групи “Mano Negra”, яка дуже подібна до ВВ. Також гурт ВВ записав трек та зняв відео з французьким гуртом Les VRP, який вже не існує. Відео називається “Бартек” і його можна знайти на youtube. Пощастило працювати ще з однією світовою зіркою, перуанською та американською співачкою Іма Сумак. Це була перша світова поп-зірка, навіть раніше за Елвіса Преслі. Знаю, що Джамала співає одну з її пісень. Також пересікався з групою Queen, коли вони приїжджали до Києва, на жаль, вже без Фреді Меркурі. Це мої мега-кумири. Ми з ВВ зробили один кавер на їхній трек, і група Queen дала нам офіційну згоду. Ми заспівали українською мовою і їм сподобалось.

– Що б ти хотів змінити, коли озираєшся назад у минуле?

– Вважаю, що робив все правильно і ніколи не шкодував про це. Я зробив колись так, бо це був найкращий варіант на той момент. Я не знав, як буде в майбутньому.

– Коли ти не створюєш нових творів й не записуєш альбомів, ти можеш зникнути з поля зору твоїх шанувальників? Чи це злякало б тебе?

– Кожен артист хоче постійно творити, бути потрібним людям, постійно спілкуватися зі своїми фанатами. Мене навідують такі думки, але потім заглядаєш у минуле і бачиш, що ти рухаєшся вперед та робиш свою справу. Не треба зважати на свої страхи, а робити те, що тобі хочеться і можеться.

– Що спонукає тебе до творчості – почуття обов’язку чи бажання створювати якісну музику?

– Обов’язку я не відчуваю, є бажання. Мені здається, що ця музика вже є. Її просто треба почути десь всередині себе, потім дуже якісно втілити її і донести якнайближче до того, що народилося в тобі.

– Що для тебе стало найціннішим у творчості? Які результати тішать і надихають?

– Якщо коротко підсумувати, то група “Воплі Відоплясова” була якраз на початках української музики. Приємно, що ми запровадили такий стиль, як український рок і українська сучасна пісня. Сьогодні вже є багато українських виконавців і є феномен, який так і називається – українська сучасна музика. Це прекрасно, і це надихає. Зараз є молодь, яка розділяє наш світогляд, любить українську музику, слухає її. І це прекрасно.

– Як ти проводиш вільний час?

– Даю інтерв’ю, працюю на студії та подорожую різними країнами світу.

– Над чим працюєш зараз?

– Зараз працюємо над новим альбомом та готуємось до великого концерту 26 листопада 2021 року в київському Палаці Спорту з нагоди 35-річчя ВВ. Потім збираємося у Світовий тур, якщо відкриють кордони.

Також закінчили спільну роботу ВВ та мого сина Устима. Це рок-гімн для української організації скаутів Пласт. Пісня називається “Ми ростем”, словам понад сто років, музика та аранжування моє, а режисером кліпу стала дружина Наталя. Саме мама Устима висловила ідею створення такого проекту. Взагалі, це вийшла родинна справа, адже всі четверо моїх дітей пластуни. Пласт дає дітям ідейне, патріотичне, духовне та культурне виховання.

Перший кліп Устима зібрав дуже багато позитивних відгуків. Він змалечку цікавиться музикою і у свої 13 років працює над сольним альбомом.

– Коли плануєш тур до Північної Америки?

– Хотілось би поїхати наступного року у рамках нашого світового туру, знову ж таки, якщо будуть відкриті кордони.

– Що хотів би побажати діаспорянам США?

– Дуже вдячний тим українцям, які хоч і не живуть в Україні, але серцем вони завжди на Батьківщині, слідкують за тим, що відбувається в Україні і допомагають. Українцям, які далеко від Батьківщини, бажаю частіше приїжджати до нас і створювати у себе культурні громади, приходити на концерти українських артистів та слухати українські пісні. Бажаю насамперед здоров’я, щастя і багато приємних, яскравих вражень.