В Україні коровай був відомий виключно як обрядовий весільний хліб, тоді як у деяких інших народів його використовували і для інших потреб. Коровай – магічний символ, який об’єднував усі дії складного і різноманітного весільного обряду. За українськими весільними традиціями на весілля випікали, крім найголовнішого короваю, ще багато різних весільних обрядових хлібів. Призначення цих хлібів у ритуалах відбилося і на їх характерних назвах: батько, пара, лежень, гілочка, ріжки, теремок, весільні гуси і так далі.
Однак коровай залишався основним традиційним весільним символом для важливих обрядів. Ним благословляли молоду пару, покривали наречену, з’єднували два роди в один загальний рід. Менш значущі, але необхідні ритуали супроводжували врученням інших весільних хлібів. Для запрошення гостей на весільне торжество використовували калач, який ще називали шишкою.
З коровайного тіста, яке залишилося, випікали “гусей” – невеличкі хлібинки у вигляді гуски. Часто в них навіть запікали яйця. Цих “гусей”, співаючи обрядову пісню, коровайниці продавали гостям під час весілля:
– Добрий вечір, старосто, ми – йдемо! Ми тобі гусочку несемо! Ми тобі гусочку несемо! Просимо на гусочку й на качечку. Ще й на білі лебеді, що плавають по воді! Сміх мене пориває – що в хресного грошей не має! А ще більший поривати буде, як він гроші позичати буде. Я на цеє не дивлюся, від хресного одвернуся. Та до стінки оченьками, до хресного плечиками. Краще встроми руку в кишеню та доставай грошей жменю!
При прощанні майбутніх молодят зі своїми холостяцькими або дівочими компаніями, яке передувало переходу юнака та дівчини в інший соціальний статус, використовували хліб, званий гілочкою, дівоцтвом або терном. У ритуалі комори весільний хліб застосовували як магічний атрибут, який дає дітонародження і щастя у сімейному житті. Після весілля молода дружина вшановувала свекруху лежнем, таким же ж хлібом вшановував тещу молодий чоловік.
Одним з найбільш відповідальних весільних ритуалів був заміс весільного короваю, який символізував освячення родичами створення нової сім’ї.
Випікали весільний коровай з дотриманням старовинних традицій, в певні дні тижня (п’ятниця або субота). У чиєму будинку пекти коровай, залежало від місцевих традицій. У східних областях коровай пекли у будинку нареченої. На Волині та Поділля – у родичів. В інших регіонах могли пекти у будь-кого з молодих. Зазвичай у виготовленні весільного короваю брали участь родички з обох родів, демонструючи бажання поріднитися.
Для випікання короваю запрошували жінок, які перебувають у вдалому, щасливому шлюбі. Зазвичай вони приносили свої продукти – сало, яйця, борошно. Кожна дія коровайниць у процесі замісу і випікання короваю мала символічне і магічне значення. Мала значення навіть кількість присутніх жінок. В одних місцевостях вважалося вдалим непарна кількість коровайниць, особливо, якщо їх було семеро. В інших місцевостях запрошували парну кількість жінок, щоб молода пара весь вік жила у злагоді.
Спільна дружна робота коровайниць символізувала єдність і нерозривний зв’язок майбутньої молодої сім’ї. Замішували тісто і випікали хліб коровайниці, будучи пов’язаними між собою рушником. На результат їхньої роботи були народні прикмети: якщо коровай вийде вдалим – високим, пишним, рівним, то майбутня сім’я житиме щасливо; якщо коровай під час випікання тріснув, то молодих чекає розлука або навіть розлучення; нерівний і погано піднявся коровай віщував труднощі у новій сім’ї. Тому коровайниці, щоб отримати добрий коровай, застосовували весь свій досвід і старання, а також впливали на нього обрядовими піснями та приказками.
Піднялося тісто – акуратно ставили у піч, після чого проводили необхідні ритуальні дії. Старша з коровайниць брала хлібну лопату і стукала нею у всі чотири стіни кухні. Решта жінок разом брали діжку, в якій до цього замішували тісто, і здійснювали з нею ритуальний танець, при якому діжку потрібно було три рази стукнути об стелю, ніби показуючи, яким високим і вдалим повинен спектися коровай. На Полтавщині розбивали діжку, в якій вимішувати тісто для весільного короваю.
Після участі у весільних обрядах коровай ставили на головне місце святкового столу, там він був окрасою застілля, символізуючи щастя і достаток. Роздавали коровай на весіллі усім гостям. Урочисто та помпезно його розрізали хресні наречених (лише чоловіки). Верхівка короваю була для молодят. Далі, називаючи кожного гостя, хресні відрізали йому шматок короваю. Низ короваю, який зветься підошвою, давали музикантам.
