Маруся Звіробій: “Я не маю морального права відступити назад”

Маруся Звіробій – командир 11-го батальйону ДУК ПС та вже легендарна засновниця навчально-вишкільного центру “Марусин полігон”. Вона стала відомою на всю Україну у 2014-му, після того, як через організований нею навчальний центр пройшла ледь не вся добровольча армія та частина військових ЗСУ. Ми поспілкувалися з Марусею і дізналися про те, про що ви досі не могли б почути в жодному телеефірі чи її виступі. Щира, відкрита та дотепна співрозмовниця – у цьому тексті Маруся відкриється такою і кожному читачеві часопису Ukrainian People.

– Ви стали відомою публічно і медійно під час війни. Чим займалися до 2014-го, ви завжди була активною в громадському житті?

Ні, мене точно не було в громадському житті, я була підприємцем, займалася рекламою, поліграфією, сайтами, і була дуже далека від націоналістичних рухів. В мене було досить “зрадянщене” життя, в якому росіяни – то брати, а націоналістів в моєму оточенні, чи людей, які боролися за українську Україну, не було взагалі. Окрім того я була членом військово-історичного клубу реконструкторів, ми вивчали історію Другої світової війни та брали участь в реконструкціях бойових дій. В тій справі росіяни теж не були ворогами. В нас були реконструктори німці та червоноармійці. Якось не могла я нацистську форму вдягти, тому була в цьому рухові червоноармійцем. Але і до цієї форми події останніх років в моїй державі круто змінили моє ставлення на негативне. Росія постаралась.

Свого часу радянська школа навчила мене, що свою батьківщину треба захищати, я встигла побути піонеркою, і дуже добре запам’ятала, як це жити в цьому пропагандистському середовищі. Хоча це не зробило мене прихильницею “тієї сторони”. В моєму шкільному житті ще була українська література і я сама писала вірші українською, мене виховували Тарас Шевченко, Леся Українка, і низка інших авторів, які в своїх творах пояснили мені, чому саме Україна і є моя Батьківщина. Я українка і мені дико бачити, як ті, що народились в Україні, сьогодні рвуться під владу Путіна. Це не просто зрада, це недорозвиненість. Україна твоя держава, ти маєш цим пишатись.

У момент розстрілів на Майдані було знищено увесь світ, яким я жила

Проте, все ж, у певний момент відбувся конкретний перелом, коли ви відчули, що час діяти. Як це сталося?

– Мене повністю змінив той день на Майдані, коли в українців почали стріляти.  На початку протестів у мене була велика повага до людей, які повстали за своє право на цивілізований європейський шлях. Коли 18 лютого почалися обстріли, я в той час була у Тернополі і ми з подругою пішли до пам’ятника  Степану Бандері. Тоді я нізащо не повірила б, що вже за кілька місяців російське телебачення назве мене бандерівкою. Отож, стою під червоно-чорним прапором, біля тернопільського майдану, фотографуюсь і мені телефонує мама та стурбовано просить терміново увімкнути телевізор. Вдома у подруги я не йняла віри своїм очам: постріли, феєрверки, чорний дим від палаючих шин і наших людей просто розстрілюють.

Мене це сильно шокувало, в той момент було знищено увесь світ, яким я жила, і того ж вечора я повернулась разом з кількома автобусами тернополян, що терміново рушили на підмогу майданівцям. Я організувала групу допомоги пораненим,  моя мама теж дуже переживала, вона взяла на себе гарячу лінію, ми створили групу в соціальних мережах і координували дії медиків, водіїв та киян, які можуть в себе розмістити поранених, адже їх забирали прямо з лікарень у відділки міліції і добивали там. Кілька діб ми не склепили очей, це були фінальні бої – вся країна не спала. Так ми  влились з мамою в цю боротьбу, так в ній досі залишаємось.

Звідки взялася впевненість, яка допомогла вам очолити військові навчання? Як виник Марусин полігон?

Стали у нагоді мої організаторські здібності та знання реклами і роботи в інтернеті. Коли розумієш як зробити справу, то це додає впевненості. На Майдані я познайомилась з величезною кількістю однодумців. Ще бруківка не охолола, як почалась анексія Криму. Частина сміливців вирішили їхати на допомогу морпіхам. Але вони зовсім не знались на війні. Я знайшла в наших майданівських інтернет-групах для цих бійців інструкторів та волонтерів, які б допомогли забезпечити їхнє перебування в підготовчому таборі, адже хлопці з’їхались на Майдан з усіх куточків України. Ми з чоловіком знайшли місце для тренування, яке потім буде відоме як Марусин полігон. А задумуватись про впевненість просто не було часу. Робиш, що можеш, а буде, як буде.

Цей полігон став свого роду продовженням Майдану?

Це зовсім інша історія. Це вже була війна. Полігон будувався за принципом монастиря. Кожен приїздив і допомагав будувати все, що треба було, смугу перешкод, туалет, баню, кухню. Ми знаходили намети для бійців, добирали ще інструкторів з військових дисциплін і то були дуже різні люди – як офіцери запасу, так і цивільні. Вони були просто спеціалістами або фанатами таких справ, як тактична медицина, вогнева підготовка, топографія, навіть професійний снайпер приїздив готувати людей. Війна почалась скажена, ніхто не знав, що із занять згодиться, тому брали основне і ставили більше годин практики. Адже в нас був обмежений час на підготовку. До нас їхали на кілька днів і від нас відбували на фронт у бригади ЗСУ або в добровольчі батальйони.

А як ви потрапили безпосередньо в сам епіцентр військового добровольчого руху?

У 2014 році, навесні, одразу ж після подій на Майдані, я вступила у Правий Сектор, стала заступником керівника Київської області. А в липні цього ж року було створено Добровольчий Український Корпус Правого сектору. На той момент в нас вже був і полігон, і інструктори, і програми, не було лише своїх бійців. Ми вчили всіх. Керівники ДУК ПС запропонували мені очолити 11 батальйон Добровольчого українського корпусу. Моя команда дала добро і ми почали набирати свій особовий склад. Мій чоловік мав досвід підготовки бойових груп, він мав позивний “Ведмідь” і був першим командиром наших груп. Коли хлопці виїжджали на фронт, то їх називали на честь мене і “Ведмедя” “Марусиними ведмедями”. Ця назва потім перейшла і в десантуру для моїх вихованців. Правила виховання були прості: залізна дисципліна, категорична заборона на алкоголь, дозвіл розмовляти будь-якою мовою, мати свою віру, мати будь-які політичні вподобання і категорична заборона все вищеозначене своє нав’язувати іншим. Ці правила убезпечували бійців від сварок і непорозумінь, а дотримання їх здобувало для груп повагу серед офіцерів, з якими їм надалі доводилось разом воювати.

Ви з чоловіком обоє воювали, і в той ж час під час війни стали батьками…

Чоловік брав участь у бойових діях на початку війни, а я в останні роки. На початку якраз під час одного такого виїзду, я повідомила йому, що “ми вагітні”. Але продовжувала свою діяльність: я керую полігоном, хлопці воюють. На перших місяцях їздила ще на передову, але пізніше вже працювала на полігоні та готувала бійців до фронту. Декрету, як такого, в мене не було. Декрет був у моєї мами. Вона взяла доньку на себе і мені сказала так: “Це я не для тебе роблю! Це я роблю для України”. Мама розуміла важливість нашої з чоловіком роботи в обороні держави.

Ви пам’ятаєте, як підійшли до виборів президента у 2019 році? Які були відчуття, чи можливо, передчуття?

2014-2015 роки я була комбатом добровольців, а 2016-2017 роки вже на контракті створювала навчальну роту в лавах десантно-штурмових військ ЗСУ. Ми випускали взводи в усі бригади ДШВ. І я бачила зміни в країні на прикладі армії. Добре бачила, бо я була на службі. У 2018 році з трохи іншими бойовими завданнями вже перебувала в складі 132 окремого розвідувального батальйону десантно-штурмових військ. І саме пекло виборів 2019-го якраз провела під обстрілами на маріупольському напрямку. В нас на командно-спостережному пункті стояв телевізор. І коли я побачила, як росіяни зашкварно почали агітувати за Зеленського, я зрозуміла одне: в жодному випадку не можна голосувати за таку зручну для них кандидатуру. Якщо уявити собі Росію в кріслі українського президента, то досить легко спрогнозувати і повернення ФСБ-шників та регіоналів на найвищі державні посади, і прокладення знову вектору розвитку до Росії, а не до Європи, і перетворення на поліцейську державу, і знищення армії, і, звісно ж, – знищення мови. Це все було просто ло-гі-чно! Для мене. І для тих, хто голосував проти Зеленського, а не проти Порошенка. Коли оголосили результати виборів, я зрозуміла, що, звернувши такі гори, піднявши з попелу цілу армію, зробивши стільки змін і реформ, тепер нам доведеться починати боротьбу заново. Тільки все буде складніше. Бо фактично в день виборів було відкрито другий, внутрішній фронт. Це несе значно вищі ризики для тих, хто не зламається.

З’явилось відчуття небезпеки в тилу?

Ми з мамою пройшли Майдан і всю війну, і лише в 2019-му році, після закінчення контракту в ЗСУ, в мене з мамою відбулася розмова про те, що тепер прийшла влада проросійська і ми постали перед фактом, якщо я буду ефективна проти ворогів України сьогодні, то руками влади колаборантів мене або вб’ють, або посадять. На фронті ймовірність загинути +/- 50 %, при цьому твоя родина за плечима захищена. А коли ворог сідає в державні крісла, і ти будеш ефективним в тилу, то тебе знищать з ймовірністю в  90%, окрім того, твоя родина теж буде в небезпеці. Тому в тилу набагато менше бажаючих боротись.

І що сказала мама?

Ми змирились з тим, що може статися найгірше, і пішли далі.

На якому етапі зараз кримінальна справа про ваші з Софією Фединою так звані погрози президенту, де Зеленський потерпілий?

Зеленського попереджав і Майдан, і народні депутати про злочинність відведення військ з наших позицій, які ми будували 6 років. І що якщо відійдемо, то не повернемо їх, бо ворог не дотримає слова, як то було в попередні роки. Так тепер і сталось. Його попереджали і ветерани в Золотому, але він нагрубив їм. Тоді його попередила я. І якимось дивом він почув звернення до нього саме лайкою. Що ж, завів на нас з Софією кримінальну справу, не посоромився навіть підписатись власноруч потерпілим, а тим часом на лінії того відведення ми маємо вже десятки поранених і загиблих, хоча доти там взагалі не було гарячої зони. Щоб прикрити президента, штаб ООС намагається не озвучувати слово “Золоте”, а озвучує всі населені пункти, що є поруч, які тепер щодня жорстко обстрілюються забороненими калібрами. Та й таке. 27 жовтня у Львові буде наш суд.

 Політично переслідувані люди були і при попередній владі. Якось можливо уникнути переслідування, якщо ти активіст?

Я при будь-якій владі проти того, щоб українцю рот закривати, і проти того, щоб дозволяти працювати на території України російській пропаганді. Ми ще не досягли того рівня демократії і того рівня УКРАЇНСЬКОЇ УКРАЇНИ, щоб українського активіста за активну позицію не пресували на власній землі. На жаль.

В 2014 році були такі патріотичні настрої, які ніхто не насаджував – малюнки, флешмоби, гімн у школах. Як нам не втратити покоління, яке стало свідком високого патріотизму, щоб дорослі його не знівелювали?

Боротися і не здаватися. Боротися всіма доступними засобами і методами. Говоріть, пишіть, допомагайте політичним ув’язненим, приїжджайте на мітинги. Будьте активними. Інакше буде біда.

Після так званого запровадження тиші на сторінках ООС з’явились репортажі про те, як військові хочуть тиші, як хочуть додому, це взагалі правда?

Ні! Такі пости на офіційних сторінках Міністерства оборони та Генштабу є злочином керівництва сьогоднішніх ЗСУ, російські меседжі на такому високому державному рівні – це чиста диверсія і виконання кремлівського замовлення. Як може армія втомитись від війни??? Цю владу чекає трибунал.

Як повернути українську владу в українську владу? Скоро будуть місцеві вибори, які є шанси щось змінити на місцях?

– Росія створює десятки тисяч сторінок ботів, що в такій кількості здатні впливати на суспільну думку. Це надзвичайно небезпечне явище. Прихильники Порошенка вже “зацементовані”, прихильники Зеленського теж. Але є купа вільних мізків і за них йде війна. Кожен, хто має інтернет, зобов’язаний виходити в онлайн як на роботу і кругом відстоювати права України та українців. Це значно ефективніше сьогодні, ніж постріли на фронті.

Націоналісти… чи є шанс їх зібрати як політичну касту, підняти на якусь одну спільну хвилю?

Сьогодні це дуже слабкий відсоток. Колонію “Малоросія” виростили в страху й нелюбові до націоналістів. Щоб це була політсила з масовою підтримкою, потрібно буде ще кілька років при проукраїнській владі попрацювати спільно із ЗМІ над позитивним ставленням українських громадян до націоналізму.

Справа Андрія Антоненка і Юлії Кузьменко, яких затримали по справі Шеремета, показова в цьому плані?

– Ця справа показова лише в тому, що відсутність єднання, зробить нас слабкими навіть перед МВС, що вже тоді казати про спротив Росії.

Як нам зберегти  незалежність?

Пам’ятати тих, хто вже не прийде на День Незалежності разом з нами святкувати, бо загинув за всіх нас. Маючи хоч трохи совісті, ти не зможеш відвернутися від них і будеш змушений закінчити ту справу, яку ми разом з ними почали. Яку почали герої, що загинули задовго до нашого з вами народження, справу здобуття Свободи української держави.

Бліц

Куди порадите помандрувати Україною?

Люблю бути у Львові. Там мені найбільше зустрічаються люди, які надихають.

Яке свято у вас в родині найбільше шанується?

День Незалежності.

Яке останнє фото у вас на телефоні?

Це навіть не фото, а відео: я лагодила дах на своїй альтанці, поряд зі мною бігала моя дитина і співала “Тихо прийшов, тихо пішов” ув’язненого Ріфмайстра.

Упродовж нашої розмови ви кілька разів згадували про те, що потрібно боротися. З ким і чим у першу чергу?

Я би просила боротися зараз з основними ворогами – Росією, Путіним і колаборантами.

Що порадите у цьому контексті українцям, які живуть за кордоном?

Дуже потрібна допомога в інформаційній війні. Нас завалюють ботами. Рубатись в інтернеті треба так, щоб з них аж пір’я летіло. Окрім того, ми чекаємо знову великих наступів. Україну доводять до зубожіння, аби не було за що опиратись, армію повертають до зразка навіть не 2013 року, а 90-х. І, можливо,  Ви залишитесь єдиною нашою страховкою в жорстоких боях. Дякую, що завжди з нами.

September 2020